Йому стало мене шкода. Він просто пожалів мене. Я знову подивилася в дзеркало. Вмилася холодною водою.
Яка. Я. Нікчемна.
Алекс перепросив лише через те, що йому стало шкода мене.
Я посміхнулася своєму жахливому відображенню і покинула вбиральню. Його помітила лише через хвилину блукання очима по залу.
— Нам тут морозиво принесли вже.
— Навіть не встигло розморозитися.
— Ти вибач мені ще раз, окей?
— Побачимо, — насправді не хотіла нагадувати, як я розревілася в туалеті.
Попри те, що я не дуже люблю шоколадне морозиво, воно мені сподобалося. Наше мовчання розрядила офіціантка, яка принесла нам по мохіто. Щойно Алекс спробував його, як скривився, наче то була чиясь сеча.
— Покличте бармена! — пробурчав він.
Дівчина кивнула і зникла. Я спробувала коктейль, і він був цілком нормальним.
— У чому річ? По-моєму, чудовий мохіто.
Та він проігнорував мене.
Прийшов високий молодий хлопець з короткостриженим русявим волоссям у чорній уніформі. Алекс відразу усміхнувся, а потім і той бармен. Вони обійнялися.
— Чорт! Я вже думав, мене з роботи виженуть. У мене ж досі випробувальний! — бармен зіпсував зачіску Алекса.
— Може, мені хтось пояснить? — я демонстративно голосно відсьорбнула коктейль.
— О, так. Це мій брат Дарен.
— Можна просто Даррі, — посміхнувся він до мене. І тепер я побачила його каро-зеленуваті очі та широку привітну посмішку.
— А це моя нова сусідка Хедлі.
— Можна просто Хелен, — я також посміхнулася і помітила вираз обличчя Алекса. Він закотив очі?
— Приємно познайомитися, — Дарен хотів би зробити якийсь жест чи потиснути мені руку, але не наважився, та і я не наполягала на цьому. — А ти звідки?
— Агнет її мама, — відповідає за мене Алекс, і мені ще більше хочеться увалити його.
— Я родом з Німеччини.
— Ого, — він піднімає брови, не припиняючи посміхатися.
— Тобі ще скільки? — Алекс встряє між нами.
— Тридцять дві хвилини, — Дарен дивиться на чорний наручний годинник
— Тоді принесеш нам щось випити?
— Алексе? — посмішка наскільки миттєво зникає з лиця Дарена, що мені здається, наче я щось пропустила.
— Все нормально. Я просто хочу пригостити нову знайому. Будемо знайомитися.
Я таки точно щось пропустила.
— Візьму щось після зміни.
— Дякую, брате.
— Ти ж знаєш, що мене за таке можуть звільнити?
— Я в тебе вірю.
Дарен киває, кидає мені коротку посмішку і йде.
— Тобто так ти вирішуєш питання з алкоголем?
Пауза триває довше, ніж треба, та все ж Алекс відповідає:
— Пропонуєш купити “липовий” айді?
— Я тобі нічого не пропоную.
Набираю морозиво на ложечку.
— Що ти мені скажеш про Дарена?
Алекс відкидається на спинку стільця.
— Ну, що ти хочеш знати?
— Хоч щось.
— Це мій брат. Він старший за мене років на п’ять. Працює тут у вільний час від універу і намагань вбитися на своєму мотоциклі.
— Доволі розлога біографія.
— Все, що захоче, він скаже сам.
— А ти що скажеш? — точно мохіто безалкогольне?
— Стосовно?
— Що між вами? — я щось побачила, але не розумію що.
Він хмурніє, але продовжує вдавати, наче все добре.
— Нічого.
— Як скажеш.
Відпиваю мохіто. І це було точно не “нічого”.
Алекс відкрито роздивляється мене, спершу я мужньо терплю, але все ж не витримую:
— Що?
— У тебе фарбоване волосся?
— Ні.
— Тобто воно просто від природи таке світле?
— Ну типу того. Мабуть, від матері передалося.
— Але твоя мама фарбована.
— Тебе не дивує, що ти знаєш про волосся моєї мами більше ніж я?
— Якщо тебе не дивує, що я в принципі знаю твою маму більше ніж ти, то ні. У наших мам один маляр… — я не стримую сміх. — Чи як це називається?
— Точно не маляр.
Алекс стримує посмішку й з’їдає з ложечки морозиво. Та не дивись ти на його губи!
— Ти все життя провела в Німеччині?
#2899 в Молодіжна проза
#9671 в Любовні романи
#3845 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 13.04.2024