Тіні нашого життя

Розділ 21

-О, а ось і Хедлі,- щойно я зайшла в будинок, Агнет оголосила мене.

-І зараз вона все розповість,- фальшиво посміхаючись, мовив Броун.

Біля них на дивані сидів дещо занепокоєний містер Телс.

-Що відбувається?- Зупинившись, запитала я.

-Доню, ти поклади рюкзачок і приходь до нас,- Агнет знову посміхнулася. Але це все було фальшиве. Фальшиві посмішки і фальшиві слова.

Я, нічого не розуміючи, пішла у свою кімнату. Чому Телс тут? Він хоче поговорити про мій суїцид? Чи просто дати мені якісь рекомендації? Я переодягнулася в легеньку світлу кофтину та джинси. Щойно вийшла з гардероба, в моїй кімнаті стояв Броун, я здригнулася і хотіла зайти назад. Він був дуже розлючений, мені стало страшно.

-Ну що, мала хвойда, добилася свого?- З надто настійливим поглядом прошипів він.

-Ти про що взагалі?!- Я намагалася говорити рівно, та це надто очевидно : мені страшно.

-Отже, ти думала залякати мене через того старого?- З огидною посмішкою мовив Виродок, підійшовши на крок.

-Або скажи, що ти від мене хочеш, або вали нафіг з моєї кімнати! - Надто швидко випалила я.

-Сука !- Броун ударив мене в обличчя, я впала на підлогу, мій ніс онімів. - Ти ще будеш мені перечити?!- Він вдарив ногою мене по животу. Я лише скрутилася клубком, закриваючи обличчя руками. Ненавиджу. - Приведи себе в порядок. Скажеш, що ти живеш в раю, ясно?!

Я не могла нічого сказати. Я просто лежала і хлипала, боліло все, а з носа потекла кров.

-Ясно , питаю?!!- Він штовхнув мене ногою в бік.

-Ясно ... - Прошипіла я. В роті з'явився присмак металу. Двері зачинилися.

Він вийшов. Я закрила рот руками, намагаючись не кричати. Виходило погано. Я сіла на коліна, на підлозі залишилася пляма крові. Від цього я ще більше почала ревіти. А тоді щось підступило до горла, і я лише встигла добігти до балкона й перехилить тіло через перила. Як це все жахливо.

Я підняла погляд на небо. Сіре... Можливо буде гроза... Витерла сльози, а тоді помітила, що мої руки в крові. Сука. Як же я його ненавиджу... Я зайшла назад в кімнату, побачила пляму крові, уявила, як це виглядало, коли він бив мене. Сука. Витерла ніс об рукав сорочки і побігла з кімнати.
Зійшла на перший поверх через сходи на кухні. Я не хочу йти до них. Я не хочу бачити нікого. Я не хочу бачити його.

Вийшла з будинку через задній хід і з двору також. Потім побігла, і, побачивши стежину в сторону, звернула туди.
Через якийсь час мені відкрилася річка. Це навіть якийсь пляж. Сльози знову підступили до моїх очей. Я підбігла до самої води, сіла на коліна. Моя зачіска геть розпалася, волосся доторкнулося води, коли я нахилилася.
Мої долоні в крові. Я намочила їх. Вода була дуже холодна. Я стала вимивати руки. Коли хтось обережно підняв моє волосся. Я не відразу оглянулася, я боялася, боялася побачити когось тут.
Обережно тримаючи моє волосся, Алекс присів поряд. Він нічого не сказав. Він лише проникливо дивився на мене, тоді заплющив очі, а коли знову глянув на мене, його очі блистіли. Миттєво сльози підійшли й до моїх очей, я швидко відвернулася, закривши обличчя долонями. Я не хотіла, щоб він дивився на мене. Я не хотіла, щоб він бачив мене зараз. Я не хотіла, щоб він жалів мене. Настільки я зараз нікчемно виглядаю. Я дозволила познущатися з себе, дозволила побити себе.
Я глибоко вдихнула, подивившись на воду. А тоді помітила, що мої долоні знову в крові. Треба вмитися, і він допоміг мені.

-Тільки не говори нічого, добре?- Я не готова.

Алекс мовчки піднявся, подавши мені руку, я встала за ним. Ми пересіли на пісок вище.

-Буде приплив, вода холодна... - Хриплим голосом сказав він. А тоді обернувся і показав пляшку вина. - Бокалів не захватив, не думав, що в нас тут романтІк буде. - Хлопець вийняв корок.

Я посміхнулася. Вперше за цей жахливий період я захотіла посміхнутися. Коли зробила ковток вина, згадала фразу Дарена про непитущого Алекса. Здається, там крилося щось значно більше, ніж просто підкол.

Я віддала йому пляшку і лягла на його коліна. Не знаю, був він не проти чи просто не став заперечувати. Але я дуже втомилася. Алекс просто зняв свій верхній одяг - це була кофтина чи куртка - і накрив мене. І це було дуже приємно.

-Як ти тут опинився? - Запитала я, дивлячись на воду.

-Збирався йти сюди, але побачив тебе, коли ти вибігала з дому. Не думав, що ти сюди прийдеш.

-Я також. - Тут така широка річка.

-Просто люблю це місце.

-Чому ?

-Я не знаю. Тут... Тихо, спокійно... Моє...місце. - Тихо сказав він.

-Твоє ?

-Тепер моє...

-Давно твоє?

-Сьогодні сто двадцять два дні. Чотири місяці це місце лише моє. - Я затамувала подих. Я боялася думати про це.

-Чому ? - Ледь чутно мовила я.

Він промовчав, і я вже подумала, що не варто чекати відповіді, але раптово хлопець сказав. Ні, скоріше видавив з себе :



Emi Dell

Відредаговано: 14.04.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись