Розділ 24

Сидячи на ліжку, я втупилася у чисту сторінку нотатника з котиками. Вкінці сеансу дала обіцянку докторці Майєр, що їй буде що почитати на наступній зустрічі. Вона передумала від мене відмовлятися, а я так і не розказала їй правду. Мені потрібно трохи часу. Сьогодні нам і так було про що поговорити.

Зокрема про Алекса. Я розповіла їй про те, як він замикається, коли розмова заходить про батьків, і зауважила, що мене це хвилює. Мені стає його шкода, бо я хоча б можу поскаржитися на матір. 

Перша сторінка закінчується, коли я зіставляю відкриті шматочки його біографії з тим образом, який він мені показав кілька тижнів тому. І все склеюється. Це був його захист. Мені цікаво його розкрити, але як же з ним важко буває. У більшості випадків.

“Гаразд, можливо, він мені подобається”. Довго дивлюся на фінальне речення, а тоді закреслюю його кілька разів поспіль.

Досить на сьогодні. Ховаю блокнот під ліжко у старий рюкзак. Зі своїми новими проблемами, я геть не згадувала за тата. Як йому там миритися з моєю смертю? Чи, може, послати вісточку від себе? Але я вже пробувала, і від цього нікому не стало краще. Ми з мамою уклали угоду. Тому трохи більш як за рік я буду повністю вільною людиною і зможу повернутися до свого старого життя уже з маминою підтримкою. 

“Ну що, скучила, крихітко?” — велика темна постать повільно наближається до мене. Я хочу кричати, але губи наче приклеєні між собою. Ні, не треба! Холодні слизькі пальці торкаються моїх плечей, але я не можу навіть поворушитися. 

Біля мене просідає матрац, я розплющую очі і розумію, що це уже не сон. Темна постать наближається до мене збоку, та його різкі парфуми уже встигли забити мої рецептори. Ні, бляха, лише не це! Повітря починає бракувати. Холодна шершава долоня лягає на ліве плече. Кліпаю, щоб зігнати сльози. Я не дозволю цьому статися!

Ковзаю правицею під подушку, намацую руків’я ножа і навмання б’ю десь ліворуч. Він видає приглушений зойк, поки я зриваюся на ноги і намагаюся вгамувати дихання.

— Якого хуя ти зробила, мала сучка?! — шипить він.

Мигцем обертаюся і відкриваю штору на скляних дверях, щоб впустити місячне світло  в кімнату. Броун уже стоїть по іншу сторону ліжка.

— Зникни з очей моїх, йобаний виродок!

— Тихо ти! — він оглядає своє плече, де уже видно струмінь крові. — Ти могла мене вбити, боже.

— Для тебе цього було б замало.

Він робить крок далі, я відступаю, міцніше стискаючи ножа.

— Годі тобі, ти ж сама цього хочеш, — але він зупиняється у ногах ліжка. — Піддивлялася за нами, еге ж? Треба було приєднуватися, я ж знаю, що тобі сподобався наш перший раз.

Через силу ковтаю клубок у горлі. Дихання ніяк не відновлюється. Ще один його крок, і мені доведеться стрибати з балкона. 

— Ти молодець, що не заклала мене матусі, наступного разу я буду ніжним. 

— Fick dich, arschloch! — ніж у руці починає тремтіти, і я так стримуюся, щоб не кинути його в нього.

— Яка ж ти хвора мала шльондра, — він хитає головою і просто виходить з кімнати. 

Бляха! Бляха, як же я його ненавиджу! Прикладаю руки до грудей, серце так і проситься вистрибнути. Помічаю кривавий відбиток на своїй футболці, підводжу голову і прямую до дверей. 

Все відбувається так швидко. Ось я відкриваю двері й бачу Броуна біля поруччя, а наступної миті уже прикладаю закривавлене лезо до його шиї. У нас невелика різниця у зрості, тому не виникло жодних проблем.

— А тепер ти послухаєш мене, кінчений виродку.

Його долоня легенько доторкається до мого передпліччя.

— Руку прибрав! — послухався. — Якщо ти ще хоч раз доторкнешся до мене, я тебе просто вб’ю. Так само просто, як продірявила твоє плече сьогодні, klar?

— Ти хоч себе чуєш? — ледь вимовляє він, бо я все ще міцно притискаю ножа до його горла. Так би і смикнути. — Може, ти сьогодні і погарячкувала, та…

— Ніяких “та”! Жодного йобаного доторку, бо смерті для тебе замало. Для початку я відріжу твого хуя, який ти не можеш тримати в штанях. І ніякого весілля не буде, коли я розкажу мамі про тебе всю правду. Тепер зрозуміліше?

— Пф, навіть не думай лізти в наші стосунки. Вона мене кохає, а одружуся з нею. І тоді всі її активи перейдуть в мої руки. Тому в твоїх інтересах дружити зі мною, крихітко.

Я міцніше стискаю ножа. Бридко стояти до нього так близько.

— Тобі ще не дійшло, що я можу вбити тебе? Зараз. Тут.

— Хто? Ти? Ні, це навіть смішно, — але він не засміявся.

— А хто подумає на милу, побиту життям дівчинку? Ніхто навіть не здогадується про наші “добрі” стосунки. Але потім я можу розповісти про твою коханку. Знаєш, ревнощі — страшна сила. Вона дізналася про твоє весілля і зарізала тебе. Так, і не забувай, Хедлі Клінтон не існує. Вся брехня цього дому тримається на мені. Одне моє слово — і ти будеш стертий зі своїх фантазій. Тому думай, старий збоченцю, з ким ти живеш. На добраніч, мрійнику.

Так само швидко я залітаю до кімнати і замикаю двері. Опускаюся на підлогу, ніж вислизає з рук. Якого біса я зробила? Хто мною керував? Я на таке не здатна!