Тіні нашого життя

Розділ 24

Коли мама прийшла поцікавитися моїм самопочуттям, я відповіла, що мені погано. Вона подивилася на мене сумними очима, зітхнула, а тоді принесла в мою кімнату вечерю і подякувала за те, що я прийняла її вибір.
Перед сном я скурила ще одну сигарету. Фу-фу-фу, Хелен, викинь цю каку.

"Ну що, скучила?" Знову ця чорна постать у червоній кімнаті. Ні! Ні! Ні! Я падаю на ліжко. Воно сідає на мене. Торкається моїх плечей. Тіло тремтить. Нічого не можу зробити. Він проводить рукою по стегну. Фу!

Це не сон! Це не сон! Цей виблядок у моєму ліжку. Різко спихаю його, і він, не очікуючи цього, падає на підлогу.

-Ти що робиш, виродок?!- Я підскочила на ноги і стала на ліжко.

-А ну тихо!- Грубо , але досить тихо сказав він.- Заткнулася швидко!

-Та пішов ти знаєш куди!?- Не панікуй, Хелен, будь ласка, спокійно

-Сучка мала, піддивлялася за нами? Ти також хочеш повторити? - Він піднявся на ноги. - Могла б скласти нам компанію... Якось повторимо, коли нашої матусі вдома не буде. Ти молодець, що не здала мене. Наступного разу я буду ніжним...

-Іди на хер! - Крізь зуби процідила я.

Він сильно дьоргнув за ковдру, на якій я стояла, тому я впала на підлогу. А тоді знову просто вийшов.

Hündin! Hündin! Hündin! Ненавиджу!!! Заболіла спина, і запаморочилася голова. Прикусивши губу, набиралися сльози. Як же я його ненавиджу...
Ні. Досить. Ми поплачемо, Хелен, але іншим разом. У напівтемряві знаходжу рюкзак, а там у мене ніж. Звідки? Просто побачила блискучу річ у невеличкій крамниці. Він просто дуже гарний і переливається кольорами веселки. Ніж кольору веселки, так.

Так само тихо виходжу в коридор. А він стоїть, схилившись на перила, і дивиться у велике вікно в залі. Тихенько підхожу до нього і міцно прикладаю ніж до горла.

-Отже, слухай, кінчений педофіл! - Пошепки почала я. - Якщо ти мене ще раз доторкнешся, я тебе вб'ю.

-Про що ти говориш? Шмаркля ти мала.

-Я говорю про те, щоб ти більше ніколи мене не зачіпав! - Я притискаю ніж до горла так, що, здається, уже прорізала шкіру.- Старий ти збоченцю, якщо я дізнаюся, що ти зраджуєш мамі, ніякого весілля не буде. А якщо будеш зачіпати мене, відріжу твого черв'ячка. Тобі зрозуміло, виродку?

-Пф, ти думаєш, я люблю твою наївну матусю? Ти помилилася.- Йому важко розмовляти, адже ніж я тримаю надто сильно. - І я одружуся на ній. І я заберу увесь бізнес собі. І виселю вас до біса. Тому в твоїх інтересах дружити зі мною.

-Не тобі вирішувати мої інтереси. - Мені бридко стояти так близько до нього. - Тобі ще не дійшло, що я можу вбити тебе? Зараз. Тут.

-Хто ? Ти? Ні, це навіть смішно. - Але він не засміявся.

-Хто подумає на милу, побиту життям дівчинку? Ніхто навіть не знає, про наші недобрі відносини. Попри те, я можу розповісти про твою коханку. Знаєш, ревнощі - страшна сила. Вона дізналася про твоє весілля і зарізала тебе. Так, і не забувай, Хедлі Клінтон не існує. Щойно я опинюсь в Німеччині, смерть Хелен визнають фейком. А ти так і не скупаєшся у своїх даремних мріях. Тому думай, старий збочинцю, з ким ти живеш. На добраніч, татку.

Я відставила ніж і розвернулася йти, але почула, як він направляється до мене. Я швидко повернулася, виставивши ніж перед собою. Броун схопився за свою руку. Я поранила його? Я побачила страх в його очах.

-Не підходь до мене. - З останніх сил прошипіла я і заперла з середини двері.

"Я, правда, боюся, що можу когось вбити"...

Я відразу впала на ліжко. Що я роблю? Мої руки почали тремтіти. Що я, до біса, роблю?! Таблетки... В шухляді мали бути заспокійливі таблетки. Я просто захищалася, так?

***

Ще до уроку я спокійно сиділа за партою, чекаючи Олівію, яка ще не прийшла. І мій спокій перервав Олівер. Що він тут робить?!

-Привіт, місіс загадковість.- Мовив він, спершись на парту.

-Привіт .- Я невинно посміхнулася.

-Ну, і що то вчора було?

От знаєте, є такі люди, які розуміють, що не хочу я розповідати про щось, - і все. Олівія. Вона зрозуміла - і все. А от Олівер - навпаки. Він розуміє, що я не хочу нічого розповідати, але ж як це так? Щоб йому щось не розповіли? Та такого не буває. Він все випитає і все дізнається.

-Давай я тобі потім все розповім? Не тут?

-Добре, ходімо,- він взяв мене під руку і повів за клас. - Кажи.

-Ем ... - Я не знала, що сказати... Як почати говорити?..

-Я, мабуть, всі десять років жив у одному будинку з Хелен Беккер, а тут якимсь дивним чином після семи років розлуки зустрічаю ту саму дівчину, - ту саму ж? - але з іншим ім'ям. І ні, я не повинен нічого знати? Я розумію, ми не бачились довгих сім років, і я не знаю, чому ми не могли зв'язатися один з одним, але тепер, Хелен, я не хочу тебе втрачати. Яка б у дітей не могла бути дружба, але в мене більше не було кращого друга, ніж ти. Зараз ти стала просто... Просто дорослою копією тієї маленької принцеси. І якщо в тебе якісь проблеми, я... Я не знаю як, але я намагатимусь тобі допомогти.



Emi Dell

Відредаговано: 14.04.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись