Тіні нашого життя

Розділ 30

- Алло...- Обережно говорю в телефон я. У відповідь - мовчання.- Алекс... Ти злишся?- Ще б ні!

-Так.- Стримано відповідає він.

-Вибач. Я просто... Забула...- Не люблю, коли він злиться.

-У тебе все нормально?- Так же стримано і беземоційно запитав він.

-Так, - за звичкою відповіла я, але потім згадала слова Алекса. - Насправді, ні.

-Щось трапилось? - Вже живіше запитав хлопець.

-За сьогоднішній ранок я посварилася з Джеєм, Бетсі і два рази з мамою. А так, то нічого.

-Прийди до мене.

-О, ні. Не зараз. Я б хотіла сьогодні побачитися з Олівером.

-Чому з ним?- Він залишився холодним до нього.

-Він мій друг дитинства. Тим паче я давно з ним не бачилася.

-Вас не переконати, місіс Беккер.

-Вас також, містер Мейлорд.

Я розумію, що Алекс недолюблює Олівера, але він мій друг. Я поводила себе дивно останніми днями, не кажучи нічого нікому. Ще за тим обідом у пабі, помітила стан Олівера. Мені треба з ним зустрітися.

***

-Та ви що? Сама Хелен Беккер вирішила навідати свого давнього друга?- Олівер награно привітав мене.

-Я можу піти.- Чому він сказав це так, наче я винна у всіх гріхах?

-Так, і цього разу. З тобою що взагалі відбувається?

- По каві?- Знову майстер переводити тему.

-Давай. Але тебе це не відволіче.- У них є щось схоже з Алексом.

-Я принесу кави.

Щоб виграти час на роздуми, я пішла по напої.

-Уважно слухаю твоє питання!- Поставивши чашки на стіл, сіла напроти хлопця.

-Що з тобою відбувається? Де ти була?

-Зі мною все добре. Я відпочивала. Невже пані-моя-сестра не розповіла всім?

-Ем, ні. Вона сказала, що ти втекла з дому. З Алексом.- Його ім'я він вимовив з якоюсь злобою.

-Вона права. Це було саме так.- Хоча не зовсім. Я не втекла, він викрав мене, але, якби я сказала це Оліверу, він би не зрозумів.

-Він погано на тебе впливає. - Хлопець у сірій футболці зробив ковток кави.

-Вона ж гаряча, ти збоченець!

-Кава - це і є гарячий напій. Її потрібно пити гарячою.

-Теплою .

-Нехолодною.

-Згідна . - Я також зробила ковток нехолодної кави. - Чому ти такий нервовий?

-Тебе не було в школі. Я сумував за тобою, за... Дівчатами. Вони були вдвох, тому я соромився сидіти в їдальні з ними. І взагалі весь попередній тиждень був дуже... Насичений. Я дізнався про стосунки моєї, як я вважав, близької подруги від іншої дівчини. Хоча вона сама говорила, що їх нічого не зв'язує з тим хлопцем.

-Через це ти на неї образився?

-Я не ображався. Просто думав, що ми друзі, а друзі, зазвичай, говорять правду.

-Олівер... Для неї самої це було досить несподівано, і все вирішилося буквально за одну ніч.

-Ніч ? - Жежавю.

-Не те, що ти подумав. Він написав мені листа. Справжнього любовного листа.

-Та годі! Може це він і мені пише?- Олівер підняв філіжанку кави.

-Ні-і... Алекс - не Френк. А що тобі пишуть?

-Та та таке. Не важливо. Просто хтось вирішив посміятися. Я б міг подумати на тебе, але ж тебе не було в школі.

-Чому тобі не подобається Алекс? - Я допила свою каву, тому мені не було чим зайняти руки. Я почала нервово шматувати серветку.

-Тому що я гетеросексуал.

-Ти ж зрозумів, що я мала на увазі, - ковзнувши поглядом по його сірих очах, я зупинилась на окулярах, що лежали на столі.

-Я закоханий в тебе змалечку, ще з Гамбурга. І коли ми знову зустрілися тут, ти стала ще гарнішою, але твоє серце уже було зайняте іншим. Я жахливо ревнував тебе, і, зрештою, ти обрала його. Чому він має подобатися мені? - Спокійно розповідав хлопець.

-Олівер, ти не захворів? - Я не готова до такого розвитку подій.

-Ні, я жартував.

Я полегшено зітхнула.

***

-Хедлі, негайно відчини двері!- Мама кричить до мене з іншої сторони дверей, постукуючи в них.

-Я не Хедлі-і.- Радісно відповідаю я, лежачи на ліжку.

-Фух... Хелен, відчини двері. Нам треба поговорити.- Мама хоче бути спокійною, але в неї не виходить.

-Ей, ти ж убила Хелен.- Знову радісно відкидаю я. Так, роблю це навмисне.

-Вийти з кімнати!

-Навіщо? Я не хочу йти до тої нещасної дівчинки!- Ой , вже півгодини йде урочисте прийняття жертви Джея.