Тіні нашого життя

Розділ 43

Рівно опівночі до мого двору під'їхав мотоцикл. Так, Олівія пунктуальніша за мене. Я сіла позаду, ми переїхали на три будинки по вулиці. Я згадала, як Даррі віз мене на цьому ж мотоциклі в той самий вечір, і це додало мені рішучості. Олівія сказала, що він навчив її керувати транспортом, це полегшувало мою місію.

Отож, ми зупинилися біля двору Реніти. Жахливий план виник в моїй голові вже давно, коли я просто лежала і дивилася на вулицю, по якій зранку і ввечері бігала вона. А сьогодні вдень ми прикупили все необхідне, хоча Олівія ще не знає мого плану.

-Мені здається, чи тут живе Р...Реніта?- Зупинившись, мовила дівчина.

- Не здається.- Я посміхнулася, хоча при місячному сяйві мене все одно не видно.- Залиш ключі тут. Можливо, ми будемо тікати.

- Ні-і-і-і. Коли я говорила про "не-лежати-а-щось-робити" , то не це мала на увазі!- Тихим криком мовила дівчина, але не вийняла ключ.

-А тепер ходімо розважатися? - У передчутті чогось грандіозного, мовила я.

-Що ти збираєшся робити?

-Побачиш.- Я доторкнулася вказівним пальцем до губ.

Її кімната має бути на другому поверсі. В таких типових домівках спальні завжди на другому поверсі. Світло ніде не горіло, отже, можна йти. Не знаю, яке саме вікно входить в її кімнату. Враховуючи, що через деревину та дах гаража можна пробратися у два вікна, ми полізли туди. На диво, Олівія вправно вміє лазити по деревах, як і я. Отож, через хвилину ми були перед двома вікнами. Ми рухалися якнайтихіше. Одне вікно не відчинялося, а інше привело нас в коридор.

Назад шляху немає - ми опинилися в її домівці. Поряд були сходи на перший поверх, він нас не цікавив. Тихенько відчинили двері напроти - це спальня. Ліжко порожнє, отже, її батьків тут немає. Ще краще. Вона сама.

Її кімнатою виявилося всього-то сусіднє вікно, від того, через яке ми пробралися сюди. Моя мила дівчина з рудим волоссям мирно спала. Я почала оглядати її кімнату: ліжко, стіл, шафа, трюмо, двері в маленьку комірчину-гардероб. Олівія стояла поряд. Вона трішки налякана. Я дістала зі свого рюкзака баночку синьої фарби ( колір не випадковий) і показала, аби вона замалювала вікно великим пензлем, який також взяла з собою. Вона завагалася. Я підійшла до неї і тихо мовила:

-Пам'ятай, вона збрехала про свою смерть Алексу. Він мучився і убивався через неї не один місяць. І всі подальші події від випускного саме через неї. Нічого страшного ти робити не будеш.- Дівчина кивнула і взялася замальовувати вікно.- Це зроблю я.- Підійшла до милого личка Реніти. Вона все ще мило спить. Ех, дарма.

Тоді я підійшла до трюмо. Вона ж так любить дивитися на своє відображення... М-м-м... Подивимося тепер. Вона вища за мене. Приблизно на кілька сантиметрів від рівня своєї лівої брови роблю невеличку дужку кораловою помадою.

Знову підходжу до неї, дістаю крем для депіляції. Акуратно намащую його на її ліву брову. Жорстоко? Підло? Тупо? Я думаю, це надто мило з моєї сторони. Можна зробити набагато більше. Для неї можна було зробити значно більше. Знаю, вона зможе намалювати брову чи зробити татуаж, але... Я хочу, аби вона з жалем збрила свою праву брову. Сама.
Так, я знаю, це надто низько. Але її вчинок також не високий. Хоча я це роблю один-на-один, а не привселюдно, щоб всі бачили.

-Що? Ти? Зробила?- Олівія повернулася до мене.

-Забрала ліву брову. Брова - не хлопець. Краще б вона в мене брови забрала, ніж Алекса.- Спокійно відповіла я.

-Ти божевільна.- Я закохана. Хоча це синоніми.

-Я знаю.

Тоді я дістала коробочки з сюрпризами. Придбала їх в сувенірній крамниці. Там було п'ять жабок, три змії й рука мертвої відьми. Вони зацікавили мене тим, що дуже схожі на реальних. Ну, я не знаю, як виглядає реальна рука мертвої відьми, але ця рука смердюча і страшна. Жаби великі, вологі та не надто приємно пахнуть. Змії з півметра довжиною і реалістичною лускою. Вони запаковані в герметичних коробках, аби не висохли і не смерділи. Навіщо вони взагалі? Щоб розігрувати друзів, або ворогів. Або дешеві реквізити.
Я поклала найбільшу жабу їй на груди прямо перед очима, змію - на іншу подушку, руку - на тумбу з телефоном і лампою. Ми розклали решту жабок і змій по кімнаті та гардеробу.

Все, час іти. Вікно не знадобилося нам, зафарбовувала його Олівія, щоб, у разі нашої втечі, не засвітитися. Хоча ні. Ще виникло питання. Я взяла її телефон. Без пароля! Яка впевненість, що ніхто не залізе у твій будинок вночі. У журналі дзвінків я не знайшла Алекса. Там були Сем, її мама і ще якісь дівчата. Хоча, стоп! В дівчини з іменем Лексі номер Алекса. Підписувати хлопця дівчачим іменем - м-да... Я промовчу про ЗНГІВСа. Є дзвінки. Востаннє виклик був два дні тому, без відповіді.

-Зробимо фото?- Прошепотіла русявка, дістаючи телефон.

-Оу... Олівія. За це я тебе люблю!- Також пошепки говорила я.

Русявка зробила загальне фото сплячої Реніти без одної брови з жабами, зміями і рукою мертвої відьми, ми зробили два селфі.
Але тоді я наважилася на фатальний вчинок. Зайшовши з її телефону в її профіль Інстаграму, сфотографувала її. "Опублікувати".

Взявши Олівію за руку, я дременула з будинку через вхідні двері. Щойно вони зачинилися, почувся шалений ляск. Прокинулася наша спляча красуня! Не можна так просто піти. Олівія вже тягнула мене до мотоцикла, та я стояла непорушно. Крізь синє скло пробилися промінці світла. І ще один жахливий ляск. Тоді у вікно щось ударилося. Певне, це рука. Ех, тримайся, крихітко.



Emi Dell

Відредаговано: 14.04.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись