Глава 14

- Нарешті! Якого біса, Еріко?! - перше, що кинув Зак у слухавку.

- Я всього лише намагалася розібратися в собі. І це моє право - зберігати особистий простір!

- Я б міг писати тобі довгі листи, викладаючи все на папері, але боюся, поки вони дійдуть у мене вже остаточно здадуть нерви! Я просто в сказі! Ненавиджу обмеження в такій формі! Я думав, ти підтримаєш мене, а ти ніби навмисне надумала мене ігнорувати!

- Ось як?! Я теж думала, що ти підтримаєш мене на рахунок брата, але ти навіть згоден з його смертю! - сердито вставила Еріка.

- Еріко, ну зрозумій же ти, нарешті, те, що викинув Ден, Блеквуди просто так залишити не могли! Він повинен був думати про наслідки, а він зробив свій дебільний вибір. Якби він не чіпав нас - нам би взагалі не було б до нього ніякого діла. А твій брат роками, цілеспрямовано кидав каміння в наш город. Тому те, що сталося закономірно. Закляття, яке зруйнував батько - воно унікальне. І створити нове може тільки інший не менш сильний чаклун, що знає всі тонкощі сплетення енергій життя та смерті. Другий раз Гектора Блеквуда не вмовити - він занадто принциповий, але він і найсильніший з нас. Ти розумієш , до чого я веду?

- У Дена немає шансів, - видихнула Еріка слабким голосом.

- Чому? Є ще медицина. Можливо , за ці десять років вже винайшли ліки від його хвороби. Енекська магія не єдиний варіант. Ти зараз в школі?

- Так, але на даний момент я прогулюю літературу.

- Може, ввечері включиш комп'ютер, і ми побачимося? - болісно сказав Зак.

Зітхнувши, Еріка помовчала в слухавку, а потім видала:

- Я його не включаю. Мені на поштову скриньку градом сиплються мерзенні листи з погрозами. Не хочеться читати цю гидоту і ламати собі голову хто це може мене так ненавидіти.

- Оце вже ні, так не годиться! Я хочу побачити ці листи. Еріко, ну будь ласка! Я допоможу з цим. Не віддаляйся від мене. Тільки не зараз. Цей місяць нічого не змінить - я не відпущу тебе. … Скажи мені що-небудь.

- Добре, зв'яжемося ввечері! - швидко кинула дівчина, квапливо відключаючись.

Такі дивні відчуття - важкий смуток і підстрибуюча радість переплелися в один клубок, нагороджуючи її настрій різними відтінками. Варто було їй почути Зака - і всі заняття були просиджені даремно. Сконцентруватися та у щось виникнути не вийшло. Думки весь час крутилися навколо вечора, а в пам'яті спливали зустрічі з Заком, погляди, обривки фраз, поцілунки, посмішки. Час , проведений з ним завжди запам'ятовувався насичено і як тільки вона починала думати про Зака - її одразу потягло до нього з маніакальною силою. ... Але , на задньому фоні цих спогадів чомусь постійно відчувалася тінь загадкового Тріша.

Увечері Еріка включила свій комп'ютер і «постукалась» до Зака.

- Вітання! - через кілька хвилин, з екрану їй посміхнулося його обличчя. Я хочу ..., гаразд, не буду себе накручувати, - сказав він. - Давай для початку почитаємо твої листи.

- Як хочеш, - знизавши плечима, Еріка переслала йому їх цілою купою. Але вже хвилин через п'ятнадцять Зак з'явився знову:

- Цю погань потрібно знайти і знешкодити! - зло кинув він, насупившись. - Таке мої б не писали, це точно хтось із оточення твого братика.

- Не хочу я більше ніяких розбирань! - відмахнулася від нього Еріка. - Жертв вистачає і без цього!

- Ворога завжди треба знати в обличчя. Так потрібно. Ми знайдемо його і проведемо роз'яснювальну бесіду з приводу деяких слів в цих безглуздих посланнях. Я попрошу Тріша приїхати до тебе і забрати твій ноутбук. Мій старший кузен Фаді розбереться звідки приходили листи, він у нас в цьому спец.

- Я так розумію , вибору у мене немає? - Еріка пильно глянула в ці очі, які безвідривно, з гіркою тугою вдивлялися у неї.

- У-у, - похитав головою Зак.

- Гаразд, здаюся. Передати поцілунок для тебе? - знущально посміхнулася вона.

- Я краще промовчу, бо можу видати жахливу гидоту. Мені і так погано, а ти! ... Піду , поговорю з Трішем. До зв'язку.

      У двері подзвонили саме тоді, коли Еріка міркувала на кухні чим би таким можна перекусити.

На порозі стояв Тріш.

- Привіт ще раз, - посміхнулася вона. - А чому не дзьобом у вікно? Гаразд, жартую, заходь , вдома все одно нікого немає , - Еріка взяла його за руку і потягла за собою на кухню. - Батько на роботі, Ден кудись пішов. Повечеряєш зі мною? Страшенно не люблю їсти сама!

Тріш розсміявся, побачивши, що вона виставила на стіл по баночці морозива.

- Ми будемо вечеряти морозивом?

- Угу, - теж посміхаючись, кивнула Еріка. - Це жахливо, але готувати я не вмію.

- Я знаю, - простодушно відповів Тріш, сідаючи і розкриваючи свою баночку морозива.

- Ага, а що ж ти ще про мене знаєш? - лукаво простягнула Еріка, не зводячи з нього цікавих очей.

- Все, - просто, спокійно і серйозно вимовив Тріш, піднявши очі .

Розгубившись, Еріка зніяковіло проковтнула нервовий ком у горлі.

- Як все? Такого не може бути!