Глава 32

Дена обурювала і вражала її поведінка. Почувши, як відкриваються вхідні  двері, він міцніше стиснув сковороду, але вона раптом налилася такою неймовірною вагою, почавши притягувати Дена до підлоги, немов він стояв посеред одного великого магніту. Але і це було не все - Ден не міг розтиснути своїх рук! Так і стояв , зігнувшись до підлоги, не випускаючи сковороди.

- О, я дивлюся, ти зібрався приготувати нам всім попоїсти! Якраз до речі, не завадило б перекусити перед дорогою, - недбало кинув йому Зак, і тут же тяжіння з яким сковорода прагнула до підлоги зникло. Розчарований своєю невдалою спробою, сердячись на Зака, Ден жбурнув своє знаряддя на плиту, блискавично спробувавши схопити табурет, щоб огріти ним Зака, який повернувся до нього спиною. Але табурет раптом теж виявився несподівано важким.

- Тобі все кортить, Дені? - зухвало посміхнувся Зак. - Я відчуваю загрозу - тільки ти подумаєш, а я вже блокую. Оглушити і зв'язати не дуже розумна ідея, хоча тобі пробачається. Брав би приклад з сестри. Вона як слухняна розумна дівчинка тихо збирає речі.

- Ти придурок Блеквуд, завжди їм був і будеш! - вимовив Ден. - Де твоя чоловіча гордість ?! Вона не любить тебе! Е-рі-ка те-бе НЕ ко-ха-є! - прокричав він по складах. - Вона кохає Тріша, вона його дружина, чорт забирай, а ти просто пусте місце з маніакальною нав'язливістю!

Секунда - і незрозуміла сила, підхопивши Дена, пришпилила його до стелі, як колекційного метелика.

- І де ж Тріш? - процідив Зак, задерши голову вгору, зачеплений цими словами. - Нехай прийде і забере її! Але ні, він у нас герой готовий на самопожертву, він будь-що-будь буде шукати спосіб зняти прокляття, а поки він буде витрачати на це свої роки - я буду поруч з його дружиною! Адже я вже порушив один закон, чому б мені не порушити інший. Всі найважливіші моменти в житті Еріки я буду переживати разом із нею - те, що міг би робити він! Кожен з нас зробив свій вибір, як і ти свого часу. Не смикався б зайвий раз - і жив би собі з татком, був би вмитим хлопчиком, ходив би до коледжу. А тепер твоє життя належить енекам і ти будеш робити те, що я тобі скажу, а якщо ще раз спробуєш підняти на мене руку .... Те, що тебе врятували від смертельної хвороби, ще не означає, що ти у нас тепер безсмертний. Так, малятко? - Зак глянув на Еріку, що примчала на крики, яка спочатку докірливо глянула на брата, а потім на Зака.

- Заку, будь ласка, обережно опусти його вниз, - спокійно промовила вона , торкнувшись його руки.

- Угу, - нервово кивнув він їй, простягаючи ножиці. - Відрізай! - зажадав він.

Тут же зрозумівши про що мова, покірно, не подаючи виду, Еріка остригла свою ледве відчутну косичку за вухом, зняла браслети і знову зухвало глянула на Зака.

- Тату будеш вирізати мені разом зі шкірою або зробиш мені ще одне? Чого ти так боїшся, Заккарі? Що вони прийдуть за тобою, так? Або що він відчуває мене через ці брязкальця? Досить сходити з розуму! Ніхто з нас нічого не забуде, як би ти не старався позбутися нагадувань. Давай більше не будемо влаштовувати вистав, ми вже зрозуміли що ти дуже сильний. Постав мого брата на землю.

Напружений індіанець опустив її брата, але не так обережно як хотілося Еріці. Ден гепнувся на підлогу і застогнав.

       Еріка з закритими очима розтирала скроні, які  розколювалися від болю, коли його долоні лягли їй на плечі.

- Сердишся? - тихо поцікавився Зак. - Я скажу тобі , чого я боюся - я боюся знову втратити тебе, - він поцілував її в шию і став підніматися вище, поки не добрався до її губ. Але Зак теж злився, це можна було зрозуміти по тому, як він цілувався. Коли Зак був не в дусі - він завжди прикушував їй губу, причому знаючи, що їй боляче.

- Куди ми поїдемо? - Еріка улучила момент і відсторонилася.

- Африка. А конкретніше Ліберія.

Дівчина повернулася до нього і він прочитав на її обличчі цілковите здивування.

- Зате там жарко, багато кави і алмазів, - знизав він плечима.

Еріка промовчала. В принципі, якщо копнути глибше - їй було байдуже Монровія або Лісабон, адже якщо поруч буде Зак - на спокійне існування розраховувати все одно не варто, тому що такої точки на цій планеті тепер не було. Єдине, що вона відчувала - що він відвезе її подалі від коханого, і не все тепер одно чи кам'яні це або екваторіальні джунглі - адже Тріш тепер буде за тисячі кілометрів від неї.

***

- Клас! Злидні, громадянська війна, мухи Цеце, якщо раніше я думав, що все погано - то тепер повна дупа! - не знаходив собі місця Ден, борсаючись по курній дорозі, показуючи всім своїм виглядом, що він вже ненавидить цю країну. - Твій дружок вирішив влаштувати нам екстремальний та екзотичний  похорон, і щоб ми могли самі обрати від чого нам померти!

- Дене, ти думаєш, мені стане легше від твоїх коментарів ?! - обмахуючись, вимовила Еріка. - Чи, може, тобі здається, що я в захваті? ... Зак нічого не робить просто так, він явно щось задумав, але поки у мене не виходить дізнатися що саме ! - тут вона замовкла помітивши, як до них наближається висока  і струнка фігура Зака. Підійшовши, він простягнув їй пляшку з водою.

- Я домовився, скоро у нас буде машина , яка доставить нас в одне селище, - сказав він, теж жадібно відпивши з повернутої нею пляшки, яку після цього негайно засунув в свій рюкзак, зробивши вигляд, що не помічає, як Ден божеволіє від спраги. І тільки категорична впертість і неприязнь не дозволили Дену попросити у нього води особисто.