Глава 40

Після раптової сутички з асассінами, Навас з Мігелем, знайшли Фаді і Хаяла важко пораненими, негайно доставивши їх не в маєток, а в лікарню, тому що залікувати такі травми своїми способами у енеків вже не вистачало сил. Асассіни напали несподівано, вдаривши в спину, з властивою їм жорстокістю, заманивши молодих енеків у пастку. Пригноблена цим, громада зібралася у маєтку, вирішуючи, які заходи після цього варто зробити. Ріан, як раз викликав свого батька, щоб той якнайшвидше прийняв рішення повернутися у Грінсвіль та об'єднати їхні невеликі громади, як до кімнати  влетів захеканий Естан.

- Вони тут! - вигукнув він.

- Асассіни? - стривожено вскочили енекські воїни, не розуміючи, як ті могли так швидко прорвати захисний бар'єр.

- Ні, ... Зак та Еріка, - Естан навіть помінявся в обличчі. - Вони там, біля ґанку, сказали, що хочуть поговорити!

- Ну, нарешті, ось зараз ми точно поговоримо! - в голосі Отара чулася неприхована погроза.

Найпершим, так як був найшвидшим, вискочив Ембер, завмерши в парі кроків від кузена.

- Здрастуй, брате, - посміхнувся Зак. - Давно не бачилися, вірно?

- Він тобі вже не брат! - гаркнув Отар . - Тут більше немає твоїх братів! 

   Енекі все виходили й виходили. Незабаром на широких щаблях вже не залишилося місця. Чоловіки, жінки, дівчата, хлопці, діти - усі з неприязню дивилися на молоду пару, яку вони тепер звинувачували в усіх своїх бідах. Помітно змужнілий, Зак, стояв недбало прихилившись до машини, поряд з ним стояла Еріка, така ж вродлива, якою вони її запам'ятали, в звичайних джинсах, светрі та теплій безрукавці.

- Сам вирішив прийти з повинною, Заккарі? - виступив вперед Гектор, уважно вдивляючись в сина , не приховуючи свого жалю.

- А ти все ще вважаєш мене своїм сином або теж давно прокляв, за прикладом своєї матусі?

І тут енеків прорвало, багато хто з них, мало не в один голос, почали викрикувати, кидаючи в обличчя Заку образи, погрози і прокляття. Ті, з ким він ріс, з ким ділив всі тяготи та радості, з ким був пов'язаний кров'ю - тепер ненавиділи його. Це було очевидно, не тільки по тим фразам, якими вони його посипали - це було в їхніх очах! Кожною своєю клітинкою, Еріка відчула, як Зак намагається приховати у своїй душі свій біль. Одна справа припускати таке ставлення, інше - випробувати все це в реальності, яка виявилася важче. Еріка взяла його за руку, слухаючи цей безладний грізний шум голосів. Вона дивилася на енеків відкрито, не так як Зак, який відвернувся убік, даючи їм можливість накричатися. Поглядом, Еріка шукала тих, хто міг би дати Заку шанс. Деякі індіанці все-таки залишалися стриманими , не виказуючи вголос свого обурення. З тих, кого вона знала це були: Навас, Гера, Естан, Раду, Ембер та Ріан, який взагалі стояв осторонь, не зводячи з неї пильного погляду.

Еріку якщо не засмутило, то дуже здивувала і насторожила відсутність серед них Тріша та Тайгера , хоча вона і не знала, як би вона зараз глянула в очі Трішу.

- Ти відповіси за своє злодіяння, яке принесло твоєму племені велике горе і спустошення! - гнівно, перекрикуючи інших, вигукнув один із старійшин. - Ти віддаси те, що вкрав, і підеш до наших пращурі, вимолювати у них прощення!

І знову по рядах енеків прокотилася хвиля обурених криків.

- Дайте йому сказати! - гучним сильним голосом заявила Гера, пробираючись вперед. - Зовсім від страху збожеволіли ?! Горді та безстрашні енеки ніколи не страчували своїх братів без чесного суду!

- Спасибі, мамо, - нарочито вклонився Зак, зустрівшись з нею очима.

- Колись ти так називав мене, - кивнула Гера. - Ти був і зараз залишаєшся для мене сином, і як мати я хочу послухати, що ти скажеш Дикий табун!

- Я прийшов не для того, щоб вимолювати у вас прощення або каятися, і навіть не для того, щоб віддати своє життя заради справедливої відплати, - твердо та рішуче заговорив Зак. - Те, що я зробив, і я вірю в це - було визначено долею, яка привела мене в Африку, де моя сила знадобилася для порятунку маленького племені, яке потребувало захисту. Я не шкодую про те, що знищив нашу святиню з багатьох причин. Ми тут, щоб допомогти енекам  вигнати асассінів! Скажу відразу, вмирати я не збираюся. Тому не думайте, що у вас вийде мене зв'язати і показово мене стратити!

- Ти що зарвався виродку, це в нас точно вийде! - бризкаючи слиною, зірвався Мігель. - Живим ти звідси вже не втечеш!

- Схаменіться, люди, ми повернулися, щоб врятувати вас! - не витримала Еріка.

- Дякую, ти така добра, - зі злістю кинула їй в обличчя якась енекська дівчина, - Може, ти і моєму Фаді допоможеш, який там в лікарні стікає кров'ю ?! Ви винні в тому, що ми втрачаємо своїх коханих! Або ми повинні бути за це вам ще й вдячні ?!

- Коротше! - Зак починав закипати. - Або ви залишаєте нас у спокої і ми залишаємося у Грінсвілі, доповнюючи собою джерело сили або це кінець, який ви самі собі обираєте! Подумайте! - з цими словами, Зак обійнявши Еріку, не згортаючись ні в який кокон, просто розтанув на очах у здивованих енеків.

Подумки, за допомогою намиста, вони перенеслися до лікарні, опинившись поруч з Фаді. Старший кузен представляв собою одну суцільну гематому, з численними ранами, що кровоточили.

- Йому найгірше! Магія асассінів, тільки вони так розправляються зі своїми жертвами. Пам'ятаєш, як в Узамбо? - Зак рішуче глянув на Еріку. - Давай, допоможи мені, нам потрібно витягти його , щоб довести цим упертим віслюкам, що живі ми їм куди потрібніше!