Глава 44

Спочатку він підхопив Ріка, який розревівся слідом за матір'ю, спустившись з ним у вітальню.

- Все, все, перестань, мама просто втомилася, - заспокоював він його. - Побудь із Деном, він покаже тобі робота, а я зараз приведу нашу неньку до тями і назавжди забороню їй лити сльози. Домовилися? Відмінно, ти справжній чоловік, і плакати ми не будемо.

Ноги не слухалися Тріша, він стояв, притулившись до стіни, і розгублено спостерігав це цією сценою , відчуваючи, як через дірку в грудях його залишають останні сили.

Зак знову піднявся туди, звідки долинали гіркі ридання.

- Еріко, господи, що ти коїш?! - кинув з занепокоєнням Зак, струснувши її за плечі. - Хіба можна так себе мучити? Ти налякала Ріка! Філ знову за серце тримається! Перестань, ну, будь ласка, подивися на мене! - вимовив він, обіймаючи дівчину, і піднімаючи її з підлоги, - Заспокойся, візьми себе в руки, ти ж сильна! Ну!

- Пробач мені, Заккарі, пробач, рідний, - схлипнула вона. - Але я хочу померти! Я не можу так більше. Це дуже-дуже боляче. Він так дивився на нього, ... а я ..., я ... після всього ... що, ... я ...

- Пам'ятаєш, - обірвав її Зак, - Колись я просив тебе - «Тільки будь зі мною»? Тепер я попрошу тебе про інше - відпусти мене, Еріко! - сказав він, раптом різко прийнявши рішення.

- Ні, ні, ні! Без тебе я теж помру! Я люблю тебе! - заголосила вона, істерично чіпляючись за нього. - Так не можна! Я не можу розриватися між вами! Я вже обрала - тебе!

- І все-таки я хочу дати тобі шанс сказати синові про те, хто його справжній батько, і відчути яка ж любов сильніше. Пам'ятаєш, ми збиралися все виправити? Давай спробуємо розібратися і з цим. Я на деякий час повернуся до Ліберії, а ви залишитеся тут. Ти подумаєш, все зважиш, відчуєш і визначиш для себе раз і назавжди. Я забрав тебе у Тріша, значить, мені і слід відійти в сторону. Це просто мука, але комусь із нас все-таки доведеться вирвати собі серце, і я не хочу, щоб живучи зі мною, ти до кінця днів з горем та сумом пригадувала Тріша. Тай сказав, що через істинну любов Тріш не зможе любити когось іншого, а я зможу. Може, якщо ти побачиш мене з іншою, ти заспокоїшся і зможеш бути щасливою! - квапливо, тремтячим від почуттів та  емоцій голосом, промовив Зак. Не придумавши нічого кращого, як зникнути , не попрощавшись за допомогою намиста Мамоа.

Вона ще довго голосила та схлипувала, поки знесилена, не забулася рятівним, немов пігулка, сном. Сон був порожнім, а голова спросоння важкою. Її блукаючий і не розуміючий погляд зупинився на вікні - чомусь знову був ранок.

- Я що, так довго проспала? - захриплим голосом вимовила вона, знайшовши брата на кухні. - Де Патрік?

- Індіанці забрали його, - зітхнув Ден. - Приїхали вчора, після всього цього, Ріан піднявся до тебе, вже не знаю, що він там робив, а Гера умовила плачучого  і переляканого Ріка поїхати з нею. Ви зовсім не думаєте про дитину! Зак пропав, ти ревеш, а йому що думати ?!

- Чому ти віддав його, чому не розбудив мене? - обурилася вона, починаючи гарячково збиратися.

- А ти коли-небудь пробувала без магічних здібностей протистояти енекам? Що я міг зробити, вони його рідня! Він все плакав і плакав, кликав по черзі то маму, то тата!

Еріка гнала машину, думаючи лише про сина, терзалася материнським каяттям та тривогою. У будинку Гери його не виявилося, і Еріка загальмувала біля маєтку, злітаючи по східцях, попрямувавши в загальну кімнату.

- Де моя дитина ?! - кинула вона, але енеки присутні там, відповіли їй не так швидко , як їй хотілося і тоді вона зажадала голосніше й різкіше, - Де мій син?!!!!! - від чого все, що було скляним - лопнуло, розсипаючись дзвінкими уламками.

- На кухні, з Герою! - вимовив вражений Хаял, явно не розуміючи такої її реакції.

Еріка вбігла на величезну кухню маєтку Блеквудів, з шумом відчинивши двері, і побачивши там Ріка, який уплітав сніданок, рвучко згребла його в оберемок, притискаючи сина до грудей.

- Синочку мій, я так винна перед тобою , - прошепотіла вона. - Пробач мені, я обіцяю більше ніколи так не робити. Я не хотіла тебе лякати. Я так люблю тебе! Ти пробачиш мені?

- Я теж люблю тебе, мамуню, - Патрік міцно обійняв її за шию.

- От і добре, зараз поїдемо додому, будемо з тобою грати, - взявши сина на руки, Еріка попрямувала до дверей, але до її неприємного здивування енеки  перегородили їй дорогу.

- Це його будинок, Еріко, - промовив Отар. - Він енек, індіанець, а ми його громада. Енек не може жити один, тільки коли ми разом - ми захищаємо одне одного.

- Його будинок там, де живе його мати! - заперечила Еріка, загрозливо звузивши очі. - Я подбаю про нього нітрохи не гірше. У будинку мого батька йому нічого не загрожує. Дайте мені пройти!

- Боюся, ти помиляєшся, Еріко - наша сила в єдності сім'ї, - сказав Тібор , розкотистим баритоном . - Хлопчик повинен рости серед свого племені, бігаючи по священній землі, вбираючи наші знання.

- Хто б говорив, єдність сім'ї! Без року тиждень, як з'єдналися дві громади, а вже такі пишномовні фрази! - заперечила Еріка в стилі Зака. - Я не заперечую того, що він енек, і він буде відвідувати свою рідню, але жити він буде зі мною! ... Ви випробовуєте моє терпіння.

- Ти дуже втомилася, Еріко, заплуталася, тобі потрібен час, щоб подумати, все добре зважити, - м'яко втрутилася Гера. - Тому ми і забрали хлопчика. Тим більше, йому потрібно добре харчуватися, а ти з цим не справляєшся. Я могла б взяти ці клопоти на себе.