РОЗДІЛ 3 "Знайомство"

— Пригне?

—  Ні, такі  не плигають. Занадто  мамина квіточка.

—  А квіточка тендітна. І, мабуть,  неймовірно солодка.  Як думаєш, хтось спробував  того нектару? —          шкіриться  на всі  зуби Іван, а я  буквально закипаю всередині. Як  можна  рівняти всіх під одну планку? Принаймні її не хочеться  ставити в  один ряд з  тими, хто прокидається  у  ліжку мого  найкращого друга.

Закусую губу і  наказую собі  відвести погляд геть, милуватись  горизонтом чи  споглядати апетитні форми у  різнобарвних бікіні. А не здатний. Не маю сили волі.  Знову  завмираю  очима  на  крихітних,  ледь розтулених вустах.  Вони   без косметики, але надзвичайно  червоні. Ймовірно південний вітер не надто лагідно  їх поцілував. Очі  у  незнайки  великі і  глибокі. Сірі. Роздивляється ними  величезну афішу поруч  входу  на  пляж. На стенді   рекламують різного роду розваги екстремального характеру.   Серед них  — стрибок  з парашутом. Саме  цю позицію, розміщену в  крайньому лівому куті, роздивляється  красуня. Навіть  злегка  нагнулась, щоб прочитати маленькі букви.

—  Я  б допоміг їй прогнутись  краще, — хмикає Іван, поправляючи сонцезахисні окуляри. — Можливо,  спробую  запропонувати послуги  безоплатного інструктора?

П’яний регіт  знайомого  змушує відпочивальників  на  найближчих шезлонгах озирнутись. Її також. Рвучко повертає голівку, а  шлейка купальника  вільно  сповзає  по плечі.

Наші  погляди зустрічаються.  Мій    ще не зовсім чіткий   після  ночі  в  клубі, її  - сполоханий  та  водночас відкритий, чистий. Відчуваю, як у  п’ятах опиняється серце,  як  подих перехоплює в  буквальному сенсі.

Відвертається.

—  Хороша дівчинка хороших батьків,  — продовжує далі  роздумувати  друг. —  Вона з наших. Породу  далеко видно. Йду  знайомитись.

Я не  розумію, про яку  породу  йдеться  і чому зробив  такі висновки, але його  бажання йти знайомитись і  «псувати»  мені  не  подобається. Я  обхоплюю його руку вище ліктя та силою змушую  залишитись на місці. Ваня  злиться.

—  Ти чого? — питає. — Невже Наталії мало і  вирішив сам  до  малої  підкотити? Не вдавишся?

—  Дай їй  спокій. І Ната  тут ні при чому. Вона  зовсім  дитина.

—  Ага  дитина. А очі  блищать вогнем  пантери. Знаю я  таких маминих дівчаток. 

— Замовкни, — ричу. Як не виказати свого  захоплення  нею?

Шкіра оксамитова,  доглянута і  чомусь видається,  що пахне  м’ятою.  Ноги стрункі. Вони виказують у  своїй власниці любительку аеробіки  чи ще чогось такого.  Плаский  живіт, гарно  випнуті  груди, копа  чорного волосся,  що зібране у  високий  хвіст.  На ній  коротенькі  джинсові  шорти та чорний  ліф купальника. У руці  пляжна сумка.

Спостерігаю, як  робить два кроки  до  інструкторів, розмовляє,   уважно слухає. А тоді киває в  знак згоди і  мило усміхається на  безглуздий  жарт  молодого, гарно  засмаглого  хлопчиська   з оголеним торсом. Придушив би його голими руками…

Дівчина  йде з  пляжу, зникаючи  в  лабіринті  невеличкого ринку, що розкинувся  на першій лінії моря.

Стрімголов  кидаюсь до хлопчини.

—  Про що говорили?

Схоже, я  виглядаю божевільним,  бо не на  жарт  лякаю інструктора. Він крадькома  дивиться у слід  дівчині.

—  З нею? — для чого перепитує. — Хоче  з парашутом  політати. Перший  раз.

—  А, — протягую.

—  Гроші пішла   зняти з картки. У  нас тільки  готівкою   можна розрахуватись.

—   Я  заплачу  за  два стрибки. На додаток  ще за два, які  не   використаю.  А ти оту  романтичну прогулянку на двох катером по морі,  зумій організувати наступним чином. 

Я подаюсь вперед,  ретельно описуючи щойно народжений в  моїй  захмелілій  голові план. Хлопчина демонстративно  морщиться, таким  чином вимагаючи  більше коштів  за  свою   послугу.  Діватись нікуди. Я  виймаю з  шортів  купюри та сую у   широку, загребущу  долоню.

Тепер  залишається  зникнути з поля зору та  наче ненароком з’явитись в  обумовленому місці.

Чому так  нервую? Складається враження, що вигадав  аферу  світового масштабу, а  не зробив  зусилля  задля незвичного знайомства  з темноволосою красунею.

П’ять хвилин. Десять…. Напруга досягає  вершини. Нарешті на телефон надходить безглуздий смайлик з невідомого номера. Все! Сигнал отримано! Глибоко  дихнувши,  якомога спокійніше  крокую  до точки  підготовлення   до польоту.

Подумки сварю себе  за дитячість. Зовсім скоро у мене весілля.  Зовсім. Вдома чекає наречена. І тут  я  взагалі застряг на кілька днів у  зв’язку із вихідними,  а  тоді  ще приїзд Івана. Одним словом, відрядження у  курортне містечко на  березі   моря  перетворилось у  незаплановану відпустку і  крутий відпочинок, на якому  мені судилось зустрітись з нею…

Дівчина  стоїть спиною, тому   не бачить як підходжу.  Знову  попутний вітер у мої вітрила,  отже користуюсь ситуацією.

—  Гей, хлопці, я  спізнився? — питаю, порівнявшись з ними.   Намагаюсь не дивитись на дівчину, яка тепер допитливо вивчає  прибулого. Хоч би не виглядати  недолугим.

—  Ні, ми саме  готуємось, — рівним тоном  відповідає мій  співучасник. — Зачекайте. Зараз прибуде катер, який відвезе вас   до  місця,  де стартуватимете. Спорядження видамо зараз.