РОЗДІЛ 6 "Різні фактори"

— Михайле, нам варто поговорити,  — несміливо починаю, поклавши в раковину брудний  посуд після пізнього чаювання. Машка спить, тож можемо спокійно  поспілкуватись, вирішити чи доцільна покупка нового автомобіля і  взагалі як  так сталось, що  прийняв важливе рішення  без моєї думки. Чоловік  продовжує сидіти  за столом та  дивиться  черговий смішний ролик в соціальній  мережі. Коли прокашлююсь, нарешті виринає з вірту.

— Ти  щось говорила, кохана? Я весь до твоєї уваги.

— У мене складається враження,  що ми  занадто віддаляємось один від одного. Постійна зайнятість заважає нам  жити як нормальним людям. На додаток ми   приймаємо рішення,  не порадившись разом, не обговоривши, не обдумавши врешті-решт.

— Знову заводишся через автівку?  Чесно, я  не розумію. Інша б плигала в таку дорогу тачку, а  ти носом вернеш. Мені, до речі, образливо. Я ж для  нас старався.

— Авжеж,  — вибухаю  нервами. — Якби я  знала раніше про твою оборудку,  то їздили ми б на  старій машині,   а не сиділи в  боргах як  в шовках. У голові   не вкладається  розмір  суми, яку винні в  банк.

Спираюсь об стільницю,  складаю руки на грудях і чекаю. Чекою, що зараз  до благовірного  прийде  здоровий глузд і  він знайде спосіб, як  повернути  транспортний засіб його попередньому  власнику.

— Не  драматизуй. Підіжмемо гаманці і якось переб’ємось. Будемо знати, що вині — менше витрачатимемо.

— А якщо один з нас завтра  втратить роботу, як  житимемо? –  перетворююсь у грозову хмару, з якою раз по раз  вилітають вогняні  блискавки. Михайло підозріло звужує очі,  обирає наступ замість логічного мислення.

— Я на державній службі,  заробляю чесно і мені  нічого  ховати очі в підлогу.

— Не тебе  маю на увазі…

Сльози безжально душать горло,  вириваються на зовні  тонесенькими потічками, видають моє хвилювання.  Серце в  благовірного  - не камінь.

 Він швидко кидає мене у свої обійми,  заривається носом  у волосся і  десь там  шепоче на вушко.

— У тебе проблеми через той клятий контракт?

О, так! А ще через батька Маші!

Ці  думки заковтую разом із риданням.

— Мене відправляють у відрядження на два тижні. У разі незгоди — звільняють. Я  поїхати не можу. Розумієш? Не можу…

— Через мене і Марію? — легко відсторонюється,  заглядає у вічі. Чую збите дихання,  отже пульс пришвидшився. — Але ж чотирнадцять днів – це не багато, якщо  взяти до уваги факт,  що дитина майже живе у  твоєї тітки.

— Ви, звісно,  ключовий фактор. Але  є ще обставини,  через  котрі не погоджусь.

— Ну, сонечко! – відступає на крок  чоловік і  додає повним роздратування  голосом: — Зараз залишитись без роботи  ти не можеш. Я сам не потягну три роти   й кредит.

— Спробуй повернути машину. Купимо дешевшу,  — моя  надія вмирає останньою. Кидаюсь до Михайла, пригортаюсь до широкої грудної клітки і  вже пробую вибити раціональність мирним шляхом. Під моїми руками  —  непробивна скеля.

— Одразу викинь дурну ідею з голівки. Я  не буду  повертати  свою красуню. Я  занадто довго про неї мріяв. А щодо відрядження… Інколи потрібно переступити через свої принципи,  аби всім було комфортно.

Слова ріжуть душу,  давлять  на мозок, каменем впиваються у свідомість.

— Всі  —   це ти? — роздратовано питаю. Я не можу знаходитись поруч цього егоїста.

— Так, для тебе всі – це я. Тож не вигадуй,  а збирай  валізи. Заодно відпочинемо один від одного. Кажуть,  така практика у стосунках корисна.

Від здивування  рот сам відкривається. Михайло швидкою ходою йде в коридор, а через хвилину вхідні двері  з шумом закриваються. Мов  божевільна біжу слідом.

— Мишку,  ти куди? 

Мій  спонтанний крик розбивається об закриті  двері ліфтової кабіни.

Несподівано…

Невчасно…

Безжально.

Я залишаюсь  сама в нічній тиші квартири. Сідаю прямісінько на підлогу та очима, налитими солоною водою,  обводжу помешкання. Ця  квартира  належить чоловікові. Кожний її міліметр наповнений його смаком,  запахом, вдачею. А він взяв і  ось так просто пішов. Куди? Навіщо?

— Перебіситься,  —  говорю вголос. Зібравши рештки сил докупи, йду в спальню, аби ще раз подумати й  прийняти правильне  рішення.

Хоча,  що вже приймати?