Точка неповернення

1. Клієнт і одна вечеря

– Віко, твій клієнт.

Аня, молодша медсестра з приймального відділення, супроводжувала до маніпуляційної страшну істоту. Волохате, смердюче, брудне, ніби з найгіршої помийки витягнуте. І це називається чоловік? Ну, тобто це й був чоловік, бозна якого віку і статури, попри спеку останніх літніх днів одягнений у що попало, вірніше, у безрозмірну парку кольору дитячої несподіванки, штани на три розміри більші, і кирзові чоботи. З якої барахолки лишень їх дістав?

Та найогидніше був не його одяг чи навіть сморід. Тильні сторони його долонь були вщент розбиті, з ран поволі витікала кров. Деякі вже стягнулися і взялися кіркою, з них сочилася сукровиця. Те саме було на лобі, у кількох місцях посіченому ледь не до черепа.

Він хитався, супроводжуваний шлейфом з перегару, і з рота його брудного сипалася відбірна лайка. Він не соромився ні лікаря-травматолога, який проводив огляд, ні рентгенолога, який робив знімок, затуляючи носа і повсякчас кашляючи через блювотні позиви, ні решти медперсоналу, який змушений допомагати навіть таким особам, позбавленим людської подоби.

Вікторія не гидувала допомагати будь-кому, хоч безхатченкам, хоч мажорам на мерседесах. За кожним з таких людей стояла своя історія, тому вона й не засуджувала. Проте терпіти не могла грубості і хамства, матюків теж не зносила і швидко закривала роти не в міру розбуялим пацієнтам.

Вона насупилася, поправила темно-каштанове пасмо, що вибилося з ідеальної зачіски, і приготувалася до відпору.

– Прошу, сідайте, – вказала на кушетку. – Що тут, Аню?

– Треба накласти шви і зробити перев’язку, – відповіла колега і поспішила зникнути, з явним полегшенням на обличчі зачиняючи двері.

– Не треба мені ніяких швів, б…! – гаркнув пацієнт. – Замотай бинтами і досить!

Віка тільки сильніше звела до купи брови, готуючи шовний матеріал.

– Нема чого тут командувати. Якщо вже прийшли у травмпункт, то сидіть мовчки і виконуйте, що кажуть.

– Ти диви! – знову визвірився чоловік. – Думаєш, голки заганяти в одне місце навчилася, так тепер головна тут? Я сказав, не треба мені нічого зашивати! 

Ніздрі Вікторії роздулися від гніву, але вона ще тримала себе в руках. Її зміна добігала кінця, і їй не хотілося псувати і без того важку добу сваркою з тим, хто й на добре слово не заслуговує.

Мовчки обробила порізи на лобі, ігноруючи шипіння і слину, яка летіла вусібіч з-під кошлатих вусів і бороди.

– Полегше, ляля, ти не на манекені тренуєшся!

Вікторія скрипнула зубами, взяла голку і наблизилася до самого паскудного зарослого обличчя, зазирнула у запухлі очі і чітко, по складах промовила:

– Якщо ти зараз же не заткнешся, я зашию твого брудного рота. Зрозумів?

Чоловік з несподіванки закліпав, наче й щось проясніло в його затуманених алкоголем очах, і кивнув.

– От і добре. А тепер я зроблю свою роботу і ти не будеш мені заважати.

Він перевів погляд на обтягнуті білим халатом груди і розплився у масній посмішці:

– Якщо ти так і стоятимеш, я не проти… Ай! – Голка впилася у шкіру. – Сказилася? Дай знеболювальне!

– Можеш придбати його у найближчій аптеці, – відповіла Віка, роблячи наступний стібок.

– От курва!

– Я попереджала.

Віка двома спритними пальцями схопила пацієнта за губи і міцно стисла їх. Піднесла голку.

– То що ти там казав?

Це, звичайно, було проти всяких правил, лікарської етики і взагалі суперечило тому, як мають поводитися медичні працівники. Але Віка була втомлена і важко переносила п’яних чоловіків.

– Ах ти ж с…! – скрикнув пацієнт, схопив її за зап’ястя і відкинув вбік.

На щастя, медсестра втрималася на ногах.

– Охорона!

Тремтячою рукою вона смикнула двері і вибігла в коридор. Там чекали інші пацієнти. У таку годину, пізнього вечора у суботу, завжди було багато травмованих.

– Гей, зачекай! – долинуло з кабінету. – Я нічого такого не зробив!

Як медвідь після зимової сплячки, чоловік вивалився у коридор, відлякуючи своїм виглядом присутніх.

– Негайно залиште приміщення! – суворо наказала Вікторія. – Не можна так поводитися у лікарні.

– Хто б казав, – закотив очі чоловік.

– Очевидно, що ви самі здатні дати собі раду. Прошу покинути приміщення.

 – А як же допомога людям, га? Хіба ви не давали клятву? – Він насунувся ближче до неї, Віка відсахнулася, спираючись у стіну. – Чи погрожувати людям зашити рот – це для цього закладу нормально?

Медсестра спалахнула, мов сірник. В її прозорих блакитних очах запалав гнів, посилюваний провиною. Цієї хвилини простір заповнився ще купою людей: черговий лікар, охоронець, Аня і ще одна молода дівчинка-інтерн.

– Що тут відбувається? – Іван Гнатович, шанований і поважний травматолог, скупий на емоції і суворий, з першого погляду оцінив обстановку. – Виведіть його звідси! – дав наказ охоронцю.

– А перев’язка? – чоловік помахав перед носом лікаря травмованою рукою.

– Присохне, як на собаці, – відрубав лікар.

Охоронець, кривлячись, послухався і вивів пацієнта, що порушував спокій.

– Оце так, оце допомога, мать його за ногу! – сварився чоловік. – Я на вас скаргу подам, чортові недоескулапи! Де таке чувано? – голос його затих за дверима.

– Івченко, після зміни зайдіть до мене.

– Так, Іване Гнатовичу, – кивнула Віка, чудово знаючи, що мав на увазі під цими словами черговий лікар.

Вона повернулася до кабінету, обробила поверхні та шкіру антисептиком, відчинила навстіж вікна, впускаючи вечірні пахощі, але ніяк не могла позбутися противного відчуття на зап’ясті, де торкалися чужі пальці, і гидотного поколювання у вирізі халата, куди падав чужий погляд. Дуже давно її ніхто не торкався. Ні, не так. Вона торкалася багатьох, це була її робота. Але жоден з чоловіків її не торкався ось уже три роки, відколи вона стала вдовою.

***

Кабінет чергового лікаря у травмпункті нічим не відрізнявся від решти приміщень тут. Хіба що його господарем – кремезним чоловіком років п’ятдесяти, з легкою сивиною, що додавала пікантності його геть не лікарській зовнішності. Він міг би бути моделлю чи кіноактором, але обрав справою життя порятунок людей. Вікторія цінувала подібні якості в людях. Вона сама навчалася колись сестринській справі з тих самих міркувань. І хоча останнім часом робота не приносила їй такого задоволення, як раніше, вона трималася за неї з усіх сил. Ще тримали її тут спогади, але то була інша історія.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше