Той, що мандрує снами. Світи навколо нас

VI Обіцянка

Андрійко прокинувся в дивному настрої. Після вчорашньої мандрівки в нього був млосний післясмак якогось нового, досі незвіданого, почуття. Він не знав, що̀ саме відчуває, але розумів, що минулої ночі щось точно змінилося. Хлопчик лежав на ліжку, вдивляючись в білу стелю.

У Всесвіті сновидінь все було яскравим, динамічним, а відчуття ставали такими чіткими, як ніколи раніше. Розум робився ясним і чистим. Здавалося, що здатен перевернути цілий світ єдиним лише бажанням. «Може насправді той світ реальний, а на Землі я лише гість?» Не хотілося про це довго думати, тому він вирішив провести свій вихідний більш продуктивно — просидіти цілий день за комп’ютерними іграми. Добре, що тато сьогодні вдома, буде надійний партнер, а може навіть помічник. Про вправляння з математики краще не думати, хоч і контрольна на носі. Але хай там, потрібно трохи відволіктися.

Андрійко почовгав на кухню. Батьків сьогодні не чути: відсипаються після непростого робочого тижня. Він закип’ятив воду в електрочайнику, кинув у чашку суху суміш, яка за мить стала рідиною, схожою на какао. Звичайно, ніхто так не приготує, як мама, але не час крутити носом, коли нема нічого кращого. Хлопчик пошукав у шафі чогось їстівного. Знайшов солоний крекер. Ну, зійде за їжу. Як казала бабуся, на безриб’ї і рак риба.

Бабуся. Друзі. Невелике місто, де можна гасати, не відпрошуючись, цілий день. Здається, що це було в минулому житті. Хлопчик сумував за ним, але розумів, що дороги назад вже не буде. І хоча його нові подорожі часто-густо були небезпечними, відмовитися від них уже не міг.

Андрійко вмостився на широкому підвіконні, пив какао, хрумав крекером і вдивлявся в горизонт. Краєвид з кухні трохи відрізнявся від нудних сіро-облізлих будинків, за якими він спостерігав з вікна своєї спальні. Вони тулилися один до одного, однакові ніби клони, і тільки й заглядали в його вікна.

З кухні виднівся бульвар, який тягнувся довгою стрічкою між двох рядів дев’ятиповерхівок. Вздовж рівних алей вишиковувалися клени і берізки. Кілька круглих фонтанів приваблювали дітлахів і дорослих, коли було ще тепло. Зазвичай тут каталися діти на роликах, стрибали на скакалках, малювали крейдою, поки мамусі ховалися в тіні (чи то від сонця, чи то від своїх невгамовних нащадків). Сьогодні перехожі ховали підборіддя в шарфи, а на шапки натягували майже на очі, намагаючись зігрітися під час перших приморозків.

«Цікаво, а над нашим будинком літають люди на дивних предметах?»: розмірковував хлопчик. Ще мить він пережовував солоне печиво, як раптом його мозок вколола геніальна ідея: «Так окуляри ж лежать в шухляді!»

Андрійко зірвався з місця і кинувся в кімнату. В шухляді над блокнотом лежали окуляри з жовтими скельцями. Він схопив свій незвичний аксесуар і так само, ковзаючи на слизькій підлозі, примчав на кухню. На секунду він завмер, вдивляючись в пейзаж за вікном, ніби намагався запам’ятати, як все виглядає в реальному житті. Хлопчик підніс окуляри до очей з таким урочистим виглядам, ніби мав натягнути на голову корону.

Ось він вдивляється на світ крізь жовті скельця, проте нічого нового не бачить. «Ну хоч щось, невже привиділося вчора»: Андрійко сканував поглядом кожну дрібницю, проте навіть натяку на щось незвичне не помітив. Просто він не знав, що аори забили на сполох, і майже не виходили у світ людей.

— І знову прокинувся раніше за всіх? — За спиною стояла мама.

— Так часто буває у вихідний, — відповідав хлопчик, все ще не повертаючи голови, в надії помітити щось варте уваги.

— Вихідний має чаруючу силу будити дітей з самого ранечку, — засміялася мама. — Які плани на день?

— Поки що нема…, — Андрійкові слова застрягли десь в горлі, бо він побачив таке, до чого був зовсім неготовим.

Над маминою головою літали крихітні сріблясті зірочки, які нагадували серпанок якоїсь принцеси. Вона стояла, така тендітна і ніжна, і зараз скидалася на якусь нереальну істоту.

— Привіт, козаче, вже майже тиждень тебе не бачив. Йду на роботу, ти ще спиш, повертаюся, ти вже спиш, — тато обіймав Андрійка і куйовдив його і так неслухняне волосся.

— А що це в тебе за окуляри? І чого ти в них в кімнаті? — Цікавилася мама, набираючи воду в чайник, та Андрійко й досі не міг вимовити й звуку.

— То що, порубаємося в якусь гру? — Тато підморгував, поки розкладав продукти, аби зробити бутербродів.

— Ага, потім, — промимрив хлопчик.

Тато був звичайним. Ніяких зірочок, дивного одягу, слонячих вух чи хвоста. А от від мами Андрійко не міг відірвати очей. Вона скидалася на фантастичне видиво. «Якщо мама така, то може і я незвичний?». Зранку до хлопчика приходили світлі думки, і він рвонув в коридор, де висіло дзеркало на повний зріст.

Тепер Андрійко прокинувся остаточно. Він дивився на своє відображення. Навпроти в дзеркалі стояв хлопчик, оповитий в сріблястий кокон з тонюсіньких ниточок, які мерехтіли, пульсували і переливалися холодними барвами.

— Треба зв’язатися з Хранителями, бо дурня якась робиться навколо, — пробурмотів Андрійко собі під ніс, і поплентався ховати окуляри.

Батьки щось жваво обговорювали. Значить, турбувати не будуть. Андрійко зайшов у свою кімнату і ще раз глянув в окулярах з вінка: нічого цікавого. Він заховав їх у шухляду і витягнув маленький круглий передавач, який подарували Хранителі.

Андрійка охоплювали дивні відчуття. Він так хотів знову всіх побачити, але наважитися натиснути кнопку чогось не міг. «Передавач чи телефон? Що краще використати»: думав хлопчик. «Ну, нехай буде телефон. Найпростіший засіб зв’язку в наш час»: Андрійко кілька секунд вдивлявся на запис «5» на телефоні, поки наважився натиснути кнопку. «І чого ж воно так страшно, сам же хотів їх всіх побачити?».

Чи то на щастя, чи то на жаль, телефон відповів короткими писклявими звуками. Було схоже на те, що абонент зайнятий. «Цікаво, зі скількома мандрівниками вони ще розмовляють?». Якщо хвилину тому хлопчика сковували сумніви, то тепер він знов і знов набирав номер, немов одержимий. Відповідь була такою ж: кроткі неприємні гудки.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше