Глава 16

Глава 16

Запис у журналі спостережень: день 197

Я живий, здоровий і лежу в засідці. Але давайте все послідовно.

Коли вчора вранці повернулися до планетохода, від втоми нам нічого не хотілося робити, і ми просто завалилися спати. Сьогодні ж зранку вирушили на розвідку у бік місця, де я захопив тіло нітірі для Марло. Тоді, бувши пораненим, я не дуже добре розумів. Треба було ще перевірити, що ховається там, під люком на галявині. Та й взагалі, з'ясувати, що це за нітірі такі.

Тому сьогодні ще до світанку я і Марло вирушили у бік підземної схованки. Вчорашній день ми практично повністю проспали, чекаючи на напад і захоплення нас, але нічого не сталося, а це не могло не радувати. Тож настрій у нас був піднятий, хоча деякі хвилювання про те, що про нас розповість Міна, були. Але нам залишалося тільки сподіватися, що вона нічого не розповість про нас, та й на ефективність магічного контракту.

— Досить уже писати, вони виходять, — перервав заповнення Марло. Далі піде запис із камери.

— У поведінці нічого дивного немає? - спитав я в нього.

— Хвилювання та страх. Я зараз вирубаю їх, і ми подивимося, у чому справа.

— Давай, але обережно. Пам'ятай про ті баночки з квітками. Ми хоч і в масках, але раптом у них є ще небезпечніше.

—  Пам'ятаю. Ти, до речі, витрачав би час на розвиток телекінезу. Корисна річ, — сказав Марло і поліз у бік двох нітірі, що нервово оглядаються на всі боки. Якби не було активним відведення очей, вони сто відсотково виявили б нас. — Лізь уже. — Не любив Марло, коли його чимось повчають. Він завжди бажав, щоб саме його слово було останнім у будь-якій розмові.

Раніше Марло міг би обробити цю пару нітірі ще на відстані пари сотень метрів, але через ослаблення магічного дару йому довелося підповзти на відстань десяти метрів. Тільки на такій відстані він міг робити складні операції зі свідомістю, а от просто вловити емоції або завдати ментального удару міг і з сотні метрів. Зараз від нього потрібно було обережно приспати пару так, щоб вони в падінні не пошкодили вміст своїх рюкзаків.

Обидва нітірі, так нічого й не усвідомивши, повільно осіли на землю і за кілька секунд уже глибоко спали. Більше можна не ховатися. Вставши на ноги, я спокійно підійшов до Марло, який вже приклав руки до голови одного з нітірі. Довго він не просидів у такій позі і вже за п'ять хвилин приступив до роботи над другим нітірі. А ось з ним він провозився майже втричі довше. Закінчивши працювати, він розплющив очі і сказав:

— Вони прийшли по мене, якщо точніше, за моїм тілом. Воно, за їхніми розрахунками, вже має померти, і небезпечні випари від тіла після смерті від отруєння кринаром мають закінчитися. Але вони прийшли, і тіло не знайшли. Подумали на тварин, але слідів не виявили, подумали на службу безпеки, тим більше вони бачили, як вчора і позавчора метушилися військові перед СБ-шником, що прибув зі столиці. А це означає кінець їхнього бізнесу.

— Я так розумію щось незаконне?

— Так, вони займаються здобиччю різних рідкостей тваринного та рослинного походження. Зараз сезон цвітіння кринара, та сама отруйна квітка. На чорному ринку одна квітка коштує тисячу коренів, для порівняння зарплати у звичайних роботяг близько п'яти сотень на місяць. Використовують кринар у приготуванні різних стимуляторів.

— Що ще корисного для нас є? Чи є тіла на прикметі?

— Найдивовижніше, що є. Неподалік селища Бойсфук, в якому розташований дитячий літній табір, є невелике село, в якому на фермі перевалочний пункт ось цих ось чорних збирачів. І зараз у власника ферми дочка у комі лежить. Вже третій рік пішов. На її лікування збирає гроші власник, пускаючи контрабандистів на свою ферму.

—  Цікаво. Думаєш, у неї вже свідомість розпалася?

— Імовірно, дам на це дев'яносто відсотків. Три роки – це дуже багато. Ми, нітірі, дуже витривалі і живучі, і якщо за три роки не впоралися з причиною впадання в кому, то шанси взагалі впоратися близькі до нуля. Але треба перевірити. Вбивати її я  точно не буду. Якщо свідомість ще ціла, ми просто по-тихому підемо. Якщо вже розпалося, можна забрати і вселити Лорану. Вона була б найкориснішою у нашій ситуації.

— А з цими що робитимемо? Як вони у плані особистості?

—  Нічого особливого. Просто заробляють собі на життя, тягнучись у небезпечні місця та ризикуючи своїм життям. У цього вже є навіть онуки, і ніхто в його сім'ї не знає, чим він насправді заробляє. Вважають просто  старим, що поїхав по гриби в ліс, він кожні вихідні по гриби відправляється. А цей лише втретє вирушив збирати кринар. Обидва дуже бояться, що тут є засідка СБ-шників. За збирання кринара в Заповідному Лісі загрожує довічне на копальнях. Цей ліс у власній власності короля. І знаєш, що?

—  Що?

— Наступного разу без бойових артефактів ми нікуди не вирушимо. Тут велика кількість небезпечних тварин, а відведення очей на деяких може не подіяти.

—  Думаю, вбивати їх не варто. Вони прийшли, щоби доставити тіло родичам загиблого. Тож нехай живуть,-  добряче подумавши, сказав я. — Але про всяк випадок постав закладки. Нехай вважають, що їм дивом вдалося уникнути СБ і більше в ліс не ходять. Чи багато часу займе?

—  Не дуже. Пару хвилин – і все буде готове.

— А ми поїдемо на ферму і подивимося на можливе тіло.

— Придумай поки що, що мені впровадити в голову власника ферми, якщо тіло нам підійде, — попросив Марло і почав працювати.

Через п'ятнадцять хвилин ми вдвох під активним відведенням очей пішли за двома контрабандистами. Вони відразу після того, як прокинулися, в страху почали себе перевіряти на вплив кринара за допомогою того артефакту, який я бачив минулого разу. Але артефакт наполегливо горів червоним світлом. Це їх трохи заспокоїло, адже непритомність не результат квітки, а значить, вони не смертельно заражені. Саме в цей час спрацювали ментальні закладки, встановлені Марло, і вони удвох, переглянувшись швидко, зібрали свої речі, після чого кинули у порожню схованку магічну міну, яка підірве її після землі. Тільки після цього вони бігом вирушили у бік річки. На карті, місце якого вони прагнули, позначено трубою. Коли я запитав Марло про те, що це означає, він лише відповів на кшталт того, що мені це дуже не сподобається.