Той що вижив

Глава 19

Глава  19

 

Запис у журналі спостережень: день 218

Я живий, здоровий, і я у місті. Сьогодні у планах остаточна легалізація. Я маю на руках документи з лікарні про те, що я син Марло і що я досі не зареєстрований через проблеми зі здоров'ям. Тепер мені варто було звернутися до адміністрації, і оскільки за тими документами я вже повнолітній, міг діяти сам, що й збирався зараз зробити.

Паспортний відділ міністерства внутрішніх справ перебував у будь-якому великому населеному пункті, у передмісті столиці їх навіть кілька. Ось до одного з них я й подався відразу після того, як увійшов до міста.

— Ану стояти, — почув я голос. Обернувшись, побачив, що зверталися саме до мене. Це поліцейський. — Хлопче, ти б маску носив, чи що, — з жалем подивився на мене поліцейський, потім схаменувся і продовжив: — Хто такий? Куди йдеш?

—  Іду отримувати паспорт, - сказав я. — Через проблеми зі здоров'ям не міг раніше це зробити, — передав я поліцейському документи з лікарні. Той мало що зрозумів у медичних термінах, але головне усвідомив.

— Син Торвіса Пагорта. Знайоме прізвище, але не можу згадати. Добре йди, але про всяк випадок одягай маску наступного разу. Я розумію, що ти не хотів бути таким, але нам надійшло десять звернень про мутанта, що спокійно розгулює містом.

—  Врахую. — Слова поліціянта лише остаточно зіпсували мені настрій. Раніше я не хвилювався з приводу своєї зовнішності, тому що був досить симпатичною людиною. Але зараз, коли поліція зупиняється через зовнішність, дуже неприємно.

—  Ти не ображайся, але ти страшний як п'єрн, - сказав поліціянт. — Успіху тобі, — додав він і одразу схопився за свисток: у нас на очах кишеньковий злодій у жінки витягнув гаманець із сумочки. — Ану стояти! — От тільки кишеньковий злодій на відміну від мене не став навіть озиратися. Він розвинув просто величезну швидкість і вже за кілька секунд зник у підворітті.

—  Дякую, - відповів я поліціянту вже в спину.

Паспортний відділ, до якого я прагнув потрапити, знаходився в тій же будівлі, де й податкова. Сама будівля однією стіною виходила прямо до моря. За бажання можна було сісти на водний транспорт, пройшовши лише кілька кроків. Протилежна сторона виходила на невелику площу, де стояли лотки з різним дрібним мотлохом. Центральний вхід до паспортного відділу був саме з боку площі.

І ось тут з'ясувався позитивний бік потворності: мені не довелося штовхатися в натовпі. Натовп сам розступався за мого наближення. У самій будівлі було  досить прохолодно, попри спеку зовні: тут явно  працювали артефакти, що знижують температуру повітря.

Центральний хол понад триста квадратних метрів. Все приміщення оздоблене мармуром. Декілька колон, що підпирають п'ятиметрову стелю, прикрашалися гарним різьбленням на морську тематику: це і риби, і черепашки, і навіть водорості. На підлозі мозаїка, вкрита емаллю, що зображує герб королівства Герен: величезний корабель, що йде на чолі цілої армади. Все прямо говорило про те, що королівство морське і сильне.

У повітрі панував аромат свіжого моря, а також чути звуки морського прибою. Якщо заплющити очі, то можна з легкістю уявити, що знаходишся десь на березі моря. Так воно в принципі й було, але в будівлі почути подібні звуки незвично, причому звучання спеціально зроблене для цього приміщення. Не було луни, і в будь-якій точці приміщення чувся прибій.

У глибині приміщення була стійка адміністратора паспортного відділу. Вона з двох боків прикрашена екзотичними рослинами. Праворуч від стійки адміністратора біля стіни стояли лавочки, на яких сиділи нітірі в очікуванні черги.

—  Тут вільно? — підійшов я до єдиної напівпорожньої крамнички.

—  Вільно, - сказав чоловік, піднявши на мене свій погляд. — Ти з якого питання? — спитав він у мене, навіть не показавши, що моя зовнішність його лякає.

— Так вийшло, що від народження я дуже хворий, і мене батьки не реєстрували…

— Боялися перевірок у разі смерті, — кивнув мій сусід по лавці. — У нас сусіди теж до трьох років не реєстрували доньку, народилася із серцевою недостатністю. Потім, коли назбирали грошей та зцілили, зареєстрували. А в тебе, походу, щось серйозніше було.

— Батько звернувся до химерологів, щоб я міг жити. В мене одне серце.

—  Пощастило тобі. Інші батьки здали тебе в притулок і забули. Виходить, у тебе немає документів.

—  Чому? Є довідка у лікарні про мою дієздатність.

—   Вважай, що ні. Готуйся платити штраф і довгу тяганину. Раніше вечора не вийдеш звідси.

— А звідки ви знаєте?

— Я вже вдесяте за новим паспортом приходжу. Встиг вивчити усі нюанси їхньої роботи.

— Вдесяте? - здивувався я.

—  Втрачаю їх постійно, - сказав чоловік і відразу спробував перекласти тему. Стало зрозуміло, що він дурить мене. Вказувати йому на це я не став.

Моя черга підійшла лише за дві години. За цей час я вже дізнався, де в передмісті купити найкращий куйбас, з яким торговцем можна поторгуватись, де сьогодні буде розпродаж. Дізнався про історію кожного з шести домашніх вихованців мого нового знайомого. Дізнався, що треба робити, якщо в будинку заводиться дрібна погань, а мага кликати не хочеш.

Взагалі, я багато дізнався про «корисну» інформацію, але серед неї була й справді корисна. Так дізнався про процес реєстрації ліцензії для торгівлі на ринку. Щоправда, для торгівлі магічними артефактами необхідно отримати сертифікати якості від одного з десяти артефакторів, які мають акредитацію на роботу контролерів. І, судячи зі слів мого сусіда лавкою, лізти без зв'язків у цей бізнес не варто. Якщо є якісь артефакти, то продавати їх краще відразу в магазини, що торгують магічним приладдям. Повної ціни ніхто не дасть, але це краще, ніж мати справу зі справжньою артефакторною мафією.

Скільки правди в його словах, сказати важко, але для початку послухаємлся його поради й спробуємо продати десяток болтів з малим зціленням безпосередньо в магазин магічного приладдя.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше