Що за нісенітниця?

 Ліна

—Що?!!! 
—Те що чула. Виходи за мене. -серйозно сказав він. 
—Ти жартуєш? 
—Я сказав дуже серйозно, щоб зрозуміти, що це не жарт. -сказав він, підходячи до мене. 
—Я напевно піду вже. У мене ще одна співбесіда.-сказала я, відходячи назад маленькими кроками ближче до дверей. 
—Стояти! -строго наказав він. 
Я не послухалася його і бігла, як могла. І біля виходу я зіштовхнулася з красивою дівчиною з довгим світлим волоссям. 
—Вибачте. Я випадково вас зачепила.-тихо сказала я. 
—Все добре. Ви впорядку? -запитала дівчина лагідним голосом. 
—Так все добре. Дякую за турботу. 
—Ти дуже хороша і красива. Мене звати Вероніка. Можна просто Ніка. А тебе як? -запитала вона посміхнувшись, і протягнула руку. 
—Я Аліна. Можна просто Ліна. -і протягнула їй руку. 
—Чудово. Ти дуже красива і привітна. Думаю ти підходиш. 
—Почекайте. Я ці слова вже сьогодні чула і до добра це не призвело. Тому запитаю, для чого я підхожу? 
—Пішли зі мною і дізнаєшся. —вона взяла моб руку і повела за собою. 
Я не зрозуміла куди ми йдемо. Коли ми підійшли до кабінету я вирвала свою руку із її. Але вона відкрита двері і підштовхнула мене у кабінет. 
—Брате, дивися кого я знайшла! -сказала вона, не даючи мені вийти із кабінету. 
Він піднімає свій погляд і дивиться на мене, посміхаючись. 
—Ну що? Ось ми і знову зустрілися. Тільки 15 хвилин минуло, а ти вже скучила? -з хитрістю запитав він. 
—Не скучила! -строго відповіла я. 
—Ви знайомі? -запитала Ніка. 
—Так. Це та дівчина, яка тільки що втекла від моєї пропозиції. 
—Чому ти втекла? Він багатий, красивий, розумний. Чого то і ще треба? Любові? Так це прийде із часом. 
—Не любові. Поваги. -сказала я. 
—Поваги? -запитала Ніка. 
—Так поваги. Він не сказав свого ім'я, не запитав мого, а вже пропозиції робить Ми ж навіть не знайомі. -сказала я. 
—Я Артем. А тебе як? -запитав він. 
—Я Аліна. Можна просто Ліна. -відповіла я. 
—Ось і познайомилися! А тепер вийдеш за нього? -запитала Ніка. 
—Нізащо. -різко відповіла я 
—Тоді мені влаштувати проблеми твоїй подрузі?А може Її сім'ї, яка тебе так добре прийняла? -подивився на мене він із викликом. 
—Звідки ти це знаєш? -сказала тихо я, подивившись йому в очі. 
—Ти думаєш я б запропонував одружитися будь-кому? То як ти згодна? -запитав він з посмішкою. 
В цей момент Вероніка дивилися на нас з великою цікавістю. 
—Я згодна. -коротко відповіла я.
—Ось і добре. Поїхали знайомитися з батьками —сказала Ніка. 
—Їдемо. -коротко сказав Артем. 
Він підійшов до мене, взяв за руку і вивів із кабінету.