Тосько і його пригоди

Під враженням футбольного матчу

     Тосько лежав у ліжку, але сон не йшов. Павучок був під враженням  побаченого і почутого. Сьогодні він вперше був на справжньому футбольному матчі…

     Літо на дачі видалося аномальним: спекотні дні змінювалися грозовими, з сильними  вітрами. Хуан ночував у домі, а Тосько облаштувався під дахом ґанку. У такі ночі він кутався у ковдру, якою йому слугував кленовий листок і засинав під рівномірний стук дощу. Вранці погідного дня Тоська будив дивовижний спів птаха, якого він ніколи не бачив, але багато разів чув.  Птахами Тосько теж захоплювався.

    Тосько подумки перенісся у час, коли спостерігав за грою, яку влаштували горобці неподалік дому. Його повів туди Хуан і вкотре здивував друга. Він добре розбирався у правилах гри, коментував дії гравців, впевнено послуговувався термінологією.

       −Дивися, зараз може бути гол, − коментував Хуан, − суддя призначає пенальті,  штрафний.

Саме так і сталося.

       −Го-о-о-о-л-м-яу, - пролунало емоційне Хуанове м’явчання. – Як він майстерно пробив у лівий кут. Ну ось, рахунок уже 2:0.

       Прецінь, без його пояснень і коментаря павучок мало б що розумів. Хоча його дуже захопив сам процес − те, як вправно гравці вели та пасували м’яч. А кожен забитий гол й поготів здавався йому вершиною майстерності.

        –А ти звідки усе це так добре знаєш? − поцікавився Тосько.

       –Ображаєш… - відповів Хуан. – Це ж національна британська гра, – по паузі скромно додав: –Та я й граю непогано.

       – Так? А ти мені ніколи не розповідав… − ображено завважив павучок.

       −Так? А ти ніколи не запитував, − викрутився кіт.

     Тосько мимоволі пожалкував, що, будучи ще вдома, відмахувався від пропозиції братів поганяти м’яча. Тепер же він просто насолоджувався грою.

      –А ти за яку команду вболіваєш? − спитав Тосько.

      –Взагалі – за київське «Динамо», − хитро підморгнув кіт. − А тут – за переможця.

      Матч закінчився з рахунком 3:1. Ідучи додому, друзі жваво обговорювали гру. Павучок, будучи під сильним враженням, допитувався:

       –А тобі не здається, що вболівати треба було за команду, яка програвала, у переможця і так наче усе добре? Мене вчили, що треба підтримувати слабших.

      –Гм…, загалом так, усе правильно: співчуття і підтримка належить слабшим, але у спорті все по-іншому, − пояснював Хуан.

      –Найперше,  запам’ятай, те, що команда програла, зовсім не означає, що вона слабша. Може, з якихось причин не були задіяні сильні гравці, може, тренер не відреагував і не провів вчасно заміну, а може, просто не їх день…

        −Як це не їх день? – допитувався Тосько.

        –У всіх бувають такі дні. Згадай: ти підіймаєшся вранці і все починає валитися з рук: за сніданком перекинув горнятко з чаєм, залишив на письмовому столі виконане завдання, коли ішов на заняття… і так увесь день.

       А щодо підтримки, то тут вирішальну роль грає особиста симпатія.  Глядачі обирають собі улюблену команду, улюбленого гравця і за них вболівають. Зрозумів?

        Наступила затяжна пауза.  Хуан зрозумів, що пояснень замало, тому продовжив.

        –У спорті царює дух змагання, цінується першість. Так має бути. Для заохочення, бо для того, щоб перемагати, потрібно багато і наполегливо тренуватися. Та ти не переймайся так, − заспокоїв товариша Хуан. – Це ж дружній матч. Наступного разу відіграються.       –А ти також тренуєшся, щоб бути першим? – не вгамовувався Тосько.

         –Ну, спочатку щось таке було… Всі у якийсь період хочуть бути кращими, першими… Але згодом це або переростаєш, або залишаєшся з цим на все життя. Це залежить від того, чи є поруч той, хто тебе по-справжньому любить, той, кому не потрібно весь час доказувати, що ти заслуговуєш на любов. А ще від того, які собі ставиш цілі. Якщо обрав спорт своєю професією, то тоді, звісно, треба прагнути бути кращим. Я ж займаюся спортом для того, щоб підтримувати форму, бути здоровим. Важливо зрозуміти, що потрібно саме тобі, – підсумував Хуан. 

       Лежачи у ліжку, Тосько обдумував побачене і почуте за день. Виявляється, у світі все так складно… А з іншого боку, до прикладу,  птахи літають, у них з цим усе дуже просто. Їм для цього не потрібно прив’язуватися до своєї павутинки, як Тоськові, вони просто розставляють крила. «Треба буде ще поговорити про це з Хуаном. Здається, він знає про це щось більше», − подумав Тосько і спрямував погляд у зоряне небо, на зірку, яка висіла прямісінько перед його очима.  Павучок уявив собі, що десь там, такий самий хлопець дивиться у його бік і посилає йому вітання. Павучок подумки також привітався з ним.

         –Тоську, − почув павучок своє ім’я і відразу побачив, як з неба на срібній павутині спускається до нього павук-інопланетянин. – Вітаю!

         –Ми знайомі? – спитав Тосько.

         –Ще ні, але будемо. Це ж ти мені подавав сигнали? Ти  павучок Тосько?

         –Так, − збентежено відповів павук.

    –А я Томас, капітан міжпланетної футбольної команди. Шукаю охочих тренуватися. Будеш воротарем?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше