Тосько рятує Хуана від півня

       У спекотний полуденьТосько сидів на ґанку будинку і пускав сонячні зайчики. Раптом він завважив у сусідському дворі галас і метушню. Зосередившись, павучок розгледів Хуана, який з-за куща помідорів спостерігав за курчатами, як ті бавилися у Довгу лозу. Курчата так захопилися грою, що не зчулися як опинилися на території Хуанового двору, а той невідь чого, можливо, хотів з ними погратися, вискочив з-за куща. Курчата перелякалися, пустилися навтьоки... Раптом, де не візьмись, з’явився півень – великий, грізний, та як затріпоче крильми. Вхопив Хуана лапою, – і геп його об землю.

       Тосько злякався, що другові кінець, оскільки півень вже націлився клюнути його у тімя. Аж раптом півень трусонув головою, розвернувся на місці і цього було достатньо якраз для того, щоб Хуан зметикував, що треба тікати. Він швиденько підскочив на всі чотири лапи і як дремене. Півень тільки й встиг, що знову затріпотіти крильми.

       Переляканий Хуан забіг на ґанок і причаївся у кутку, під столом. Коли до нього спустився Тосько, то серце у товариша ще калатало, як церковний дзвін.

       − Що це було, Хуане, ти чого вискочив до цих курчат? – співчутливо спитав павучок. – Інстинкт підвів?

       −Т-т-т-а  н-н-н-і, вони мені просто сподобалися, − затинаючись від страху промовив кіт. – Я взагалі нічого не зрозумів. Звідки взявся цей навіжений півень?

       −Звідки  він узявся?... Це ж мабуть їх тато. І чого він навіжений? Він просто захищав своїх малят... Хто ж тобі винен? Можливо, потрібно було спершу познайомитися з ним?

       −Це правда, сам собі винен. Але, послухай, що було... Тієї миті, коли півень хотів мене клюнути, його осліпив промінь сонця, та такий яскравий... Я думав, що мені уже гаплик, а це допомогло втекти...

       Тосько на секунду замислився, а потім показав Хуанові скельце, яким пускав зайчики.

       −Можливо, оце допомогло?

       −Тоську, то це ти осліпив півня? Ти мене сьогодні врятував, − вигукнув Хуан. – Ти – справжній Спайдермен,  Супергерой!

       На якусь мить у павучка з’явилася спокуса присвоїти собі цю випадкову перемогу, але він відразу ж згадав, що прийняв тверде і остаточне рішення говорити правду і тільки правду, а тому відповів.

       −Ніякий я не герой, це випадково. Я сам вхопив добрячого пуда, коли побачив, як цей півень на тебе накинувся... Але добре, що сталося так, як сталося, правда ж?

      − Сталося якнайкраще, − радісно вигукнув Хуан.

       І друзі посміхнулися один одному.