Черга

Черга поволі просувалася

І кінця-краю їй не намічалося

Так спершу здавалося

Бо вже через мить він  розуміє, що однією ногою напів стоїть …

Ось і край, пекло чи рай?

«А якщо я атеїст, то куди приведе мене цей повітряний міст?»

А всього десятиліття тому  Якова цікавило лише « що попереду» ?

З нетерпінням бурчав : «Ну що коли?

І чому так повільно?»

А навіщо він тут -  і гадки не мав

Народився – і в чергу став, бо всі стоять,

Став і чекав,

Просувався поволі і все бурчав

«коли?  коли?  давайте скоріше …

Що там попереду?»…  дізнатись би швидше

Хто крайній? За мною будете

Добре. Я тільки на мить у  справах збігаю і повернусь

Скажіть, що місце зайняте, я швидко.

Ще чого! Стали і стійте – з черги бігати, де це видно?

Це ж не жарти, туди-сюди метушитися

Стійте на місці, на що там можна поза чергою дивитися?

І от однією ногою напів. Десятиліття в колоні провів

Свого домігся, дістався краю,

А в думках лише одне,

Вітрила в грудях би напнути, а не на початку черги бути ….

Її потойбічну не оминути, але ж не треба було стояти …

Вона і так знайде, за руку до воріт приведе …

Яків тихенько зітхнув, з черги вийшов і праворуч звернув

Вона посміхнулась куточком рота, спершись від старості на ворота:

«Не час тобі дурню, поки не час

Не гай, що лишилося, його мало у вас

Коли треба буде – повір, знайду, і туди куди треба сама відведу

Яків вітрила в грудях напнув і пішов … побіг …  полетів!

До своїх поки вільних вітрів

А вона йому вслід посміхалася і зовсім не дивувалася

Тут кожен другий нерозумним був, та головне що цей щось збагнув.