Дідусь би мене не похвалив. Але це не точно.

Дідусь би мене не похвалив, ой не похвалив би мене дідусь.

Сказав би що я коза дурнувата, не могла потерпіти кілька років, а потім  жити сама собі хазяйкою.

Тільки ти сам, дідусю, ніколи нічого не терпів.

А ще твій молодший партнер тиждень тому напився десь і дупля не відбивав, що варнякає. І з того, що він сказав, стало остаточно ясно -  розлучення мені не  бачити ні-ко-ли. І  нічого розпорошувати капітал і ще щось там нічого, я далі не слухала.

Добре, що хоч руки не розпускав. А то я від нього під час  минулого запою я тільки в розетці не ховалася.

Але і користь ві його пиятики є. Він може про щось обмовитися, а потім не   згадає. Як правильно питати. Ну знаєте  - остання фраза запам’ятовується, може й перша. А те, що всередині - ні.

Твоя школа, діду. Можеш там, у своїй Валгаллі, радіти. Я чогось від тебе таки навчилася.

Спровокувати, вислухати, удати що я тут ні до чого, то все ваші чоловічі комплекси. Наприклад так, якщо опустити його п'яне варнякання і залишити тільки мої репліки…

- Бубубу... губу закатай...

- І я зовсім про інше питала, це ж треба так перекрутити. Мені взагалі до звізди, то вам , дорогий бізнес-партнере,  може якась перешкода в особистому житті, а може то ви по Фрейду.

- Бубубу... не смій і мріяти, без копійки зоставлю...

 - А я пішла до себе. Мені ваш потік свідомості не можна довго слухати. Не дасте розлучення й не треба. Вам зі мною нянькатись, а не мені з вами. Доброї ночі й усе таке.

- Бубубу...  дід твій схибив, а я свого не впущу... 

- Я власне хотіла взнати тільки, чи можна мені буде по закінченні річної практики на фірмі поїздити нарешті по світу. То вам не цікаво. Ви всюди були й усе бачили. Я ж не встигла, поки дідусь був живий. А тепер ви не пускаєте.

- Бубубу…  ніколи й не мрій звільнитися, у мене в суді все ...

- Ага ага. Я все зрозуміла. Не на часі. У вас усе не на часі. А я хочу на Октоберфест у Берлін. У мене там стільки френдів з фейсбуку й інсти, ще й тіктоку.

- Бубубу... всі баби шльондри. Ще в подолі принесеш з того фесту, а вдома ти мені народиш законного...

- Я вас почула. Можна так голосно не кричати. Я не глуха. Але можу й оглухнути, як кричатимете ще голосніше й довше.

- Бубубу... ото іди спати, октоберффест їй, вчи уроки й лягай спати, дитячий час скінчився...

-Д оброї ночі.

Колись, уже рік тому,  коли вперше  почула, що на мене чекає довічне ув’язнення без жодних прав на мою долю  бізнесу й навіть на особисте життя, всю ніч рахувала, скільки мені грошей потрібно на перші місяці втечі. Поки виберу, де залишитися на подовше й знайду роботу.

Виходило щось дуже багато. Я зовсім не балувана в дідуся онука була.  Але як подивилася ціни й зрозуміла, що за зарплати зараз в провінції, то мало руки не опустила.

Але на ранок все побачила в іншому світлі. На ранок все має кращий вигляд. Я стала потихеньку готуватися. 

Не можна одразу перескочити через два роки й з одного кінця країни в інший. Але можна намалювати собі дорожню карту, позначити собі пункти й час прибуття. А потім  подумки червоним фломастером закреслювати уже зроблене. Мій маршрут був з пункту Ж у пункт М.

І я не винувата, що ви подумали про те, про що ви подумали.

Ж - то жалість до себе - нещасної сирітки, яку віддали злому чужому дядькові.

М - то море і мазанка, де ми з дідом колись пробули кілька тижнів, коли на нього хтось там наїхав, а дід був прикро вражений невдячністю чи ще чимось таким, що нас оточує на кожному кроці, а ми думаємо, що таке стається з кимось іншим, а не з нами. Ні, тільки не з нами, ха-ха.

От тепер я нарешті  в пункті М. І розглядаю стару мазанку, все таку ж , ніби ми з дідом тільки вчора поїхали з неї. Звісно після того,  коли він розібрався з тим невдячним чувачком.

От зараз  подивлюся,  що пишуть ці два нібито закохані у мене до нестями прекрасні собою  чоловіки, а потім все ж зберуся на силі й зайду в трохи перекошені двері мазанки. 

І якщо я в дальньому кутку не знайду неглибоко закопану й гарно запаковану  покрокову інструкцію з поясненнями від діда, то дуже здивуюся. Ну дуже.

Тааак, що у нас тут на фізбучіку коїться після моєї втечі, де паніка, сльози, шмарклі й “вернись, я все прощу”?

Що ж. Деякі чоловіки зовсім не такі таємничі,  як їм здається.

Один бігає по спільних групах, розсилаючи спам з десятками селфі у різних ракурсах і в різному товаристві. Раніше я лайкала кожне, писала коменти й постила емодзі.  Ну не одна я звісно. Він не шопопало, а багатий, красивий і вміє справити на дівчат враження. У нього таких, як я  є і є. Ну тобто не таких , а фігуристих, високих і губастих. Але закоханих по вуха, як і я. Була.

Ніхто крім нього не помітить, що мене немає серед фанаток. А він гадає, що не витримаю напору його довершеної краси й сумної мармизки й спалюся. І шанс виграти парі -  немалі гроші до речі - й не втратити репутації непереможного Казанови повернеться. Щаззз. 

Інший удає, що нічого не сталося, я нікуди не зникала. І продовжує нагадувати, що подружжя Шевчуків запрошує дорогих гостей на чергову річницю їх щасливого шлюбу, дата, місце в особистому запрошенні,  прохання повідомити, якщо не зможете бути.

Ага. Місця там дорогі. А мій - хаха - чоловік тому й багатий, що вміє рахувати гроші.

На моїй сторінці...оба на. На моїй сторінці я типу пощу пейзажі нашого заміського дому, саду,  городу, коників з нашої конюшні й котиків. Закликаю знайомих розібрати кошенят, бо кішка Мишка знову сходила наліво…  

Ннну, я і так  знала, що зламає. Щоб особисте читати й те, що не для всіх. Але все одно неприємно. Той акк - він і був про людське око,  щоб широкі верстви нашого вузького кола бачили гарну картинку. Там і нема, й не було нічого секретного.

І все одно гидко. 

Котики ці. Не ходила Мишка нікуди. Я її носила на стерилізацію  ще  минулого року. Законний може не знає, може забув, а може не вважає за важливе.