Дідо ніколи не був майстром довгих повчань

А от і сам готель.

Через хол не пішли - балконні двері на першому поверсі з учорашнього дня так і залишилися відкритими. Ми  через них і влізли у номер, де уже хтось встиг прибрати, ну або там і так було чисто. Не знаю. 

Я так скучила за нормальною обстановкою, що ладна  була одразу звалитися на ліжко і провести в ньому залишок мого нікчемного життя.

Але довелося іти в душ. Бо тут вода у курортний сезон була не весь час, а за якимось графіком. Так і заснула під душем. Поспати під шурхіт води не вдалося. Прокинувшись від кошмару про вампіра з червоними очима, зразу глянула на рюкзак, який потягла з собою і сюди. Наче цілий.

Ну й добре.

Нетерплячий стукіт у двері нагадав,  що змити з себе втому, морську сіль і пісок хочу не тільки я.

- Уже йду -  крикнула з усієї сили. Вийшло  зовсім тихо. 

Голос у мене слабкий, перехворіла в дитинстві, тепер  незнайомі вважають, що маю залізну витримку. Бо ніколи не підвищую ні на кого голос і тим більше не кричу.

Так, вважаюся беземоційною і спокійною, холодною й несучасною, що б це не означало.

Саме тому мій однокурсник побився об заклад, що вкраде мою невинність (який старомодний вислів), і я кричатиму під ним так, що мене почують усі. Ще й запише домашнє порно усього процесу.

Що ж. У нього ще залишається шанс. Принаймні він так досі гадає.

Хто перший знайде - ну ви ж пам’ятаєте. Хоч не можу обіцяти, що голосно кричатиму. Але ж цікаво, чи то справді аж таке задоволення, що дівчата  втрачають контроль над голосом. І взагалі нащо від задоволення кричати - кричать від жаху або від болю, правда ж?

Побачимо. Довго я не побігаю на волі. А мої переслідувачі за цей час мають змогу перевірити свої прагнення. Очікування розпалює бажання, тож нехай палають, мої кохані.

А оцей з татушкою на самому видному місці навпаки - нехай не палає і взагалі в цьому напрямку не думає. Мабуть, у ліжку з ним - то ніби потрапити під самоскид. Він може й центнер важить, може й більше - з таким зростом і м'язами. 

Нафігнафіг. 

І тому забираю з собою свою не еротичну мокру білизну. Хто їх знає, цих чоловіків. Може вони й від такого збуджуються. А я не в настрої сьогодні бігати.

Я в настрої сьогодні нарешті подивитися, що там дід написав. Як раз поки те величезне накачане тіло намиватиметься і встигну глянути.

Дідо ніколи не був майстром довгих повчань. А тут он скільки написав.

"Якщо ти це читаєш, все ще не настільки погано, як мені зараз ввижається, хоч і не так гарно, як планувалося. Не допускаю думки, що ти сюди не дійшла. Не на те дідусь квіточку ростив, щоб вона не змогла найпростішого.

Також не вірю, що зелень в банці перетворилася на гарбуза саме тоді, коли стала тобі потрібна.

Пробач, якщо можеш. Але не пробачай, якщо це тобі хоч у чомусь допоможе. 

Не знаю, що розповів тобі Костянтин. Але іншого виходу у мене не було. Або я підписую цю умову, або ти ідеш до дитбудинку,  і все залишається молодшому партнерові до твого повноліття. Тобто не залишиться нічого - за ці роки буде акуратно виведене з бізнесу й кінців не знайдеш. І на рахунку буде максимум тобі на морозиво.

Тільки не кажи, що гроші не варті того, щоб згодитися на фіктивний шлюб, а потім отримати розлучення.

Він здається непоганим хлопцем. Тільки ота закоханість у твою нещасну матір. Виявляється, він так і не вилікувався від неї. І, здається, не простив, що вибрала зрештою  не його.

До речі я тоді був на його боці. Твій батько не був вартий її мізинця, і він був у той день за кермом, хоча не будемо про це. 

Але ти вся в матір, що саме по собі  не так уже й погано.

Костянтин обіцяє, що буде тобі за батька. Але якщо ти тут, то явно батька з нього не вийшло, як колись  і чоловіка для моєї дочки.

Не пробачай мені.

Я мав краще продумати й підготуватися. Але ця форма раку дуже швидкоплинна. І скоро твій дід стане овочем, а потім помре. Ну насправді помер, раз ти це читаєш. Сподіваюся, ти вже  звикла до цього. І втішилася. 

Думаю, ти й сама здогадалася, що треба жити на ці гроші, не користуватися карткою й телефоном. 

І знайти мого дружбана з компетентних органів. Він єдиний, хто може прищемити хвоста Костянтинові досить сильно, щоб той від тебе відчепився. 

Але свою частку у ділі ти навряд повернеш. Не прощай мене. То я недоглядів. І помираю з тяжким серцем. Вся моя праця може дістатися не тобі, ще й через мене ти мусиш ховатися.

Плюнь на мою могилу, як будеш проходити десь  поблизу. І нагадай Василеві, що він мені дечим зобов’язаний. Грошей йому не пропонуй. Самій знадобляться. Якщо людська вдячність не працює, гроші не допоможуть.

І вибери тепер собі такого хлопця, як схочеш, а не шо попало, яке дід тебе примусив вибрати.

Ти все зможеш виправити. Ти моя онука і дочка своєї матері. А той Костянтин просто реп'ях. Відчепи й викинь.

Простиш мене? Я себе не прощаю."

І адреса якогось Василя. Що приємно - в цьому містечку. І кодове слово - чумайдан.

Яка милота.

Грізний представник невідомих, але дуже компетентних органів. Без прізвища, але з адресою. 

Дідусю, мабуть, ти вже був зовсім хворий, коли це писав і переховував. Пам’ятаю, перед операцією ліва рука уже тебе зовсім не слухалася. А ти доїхав сюди й закопав у нашому місці мій порятунок.

Не простив він себе, от дивак.

Мені нічого тобі прощати. Коли все закінчиться так чи інакше, посаджу нові квіти тобі. Щоб ти знав, що у нас тобою все добре, ніяких образ і непорозумінь.

А поки що побудь там з мамою без мене. Поки я бігаю від цих двох  красенів.

Адресу вивчила, записку сховала у потаємну кишеню, банку закрутила. Нема часу рахувати. Зараз  отой недодушений вилізе з душу й спалить мене за рахуванням. Нащо вводити людину в спокусу.