Я не полечу на вогонь!

Сумно скажете? То ви мене просто не знаєте. 

Хочуть мене прикопати, а зі мною заодно й свої проблемси?

А я хочу повеселитися, причому їх коштом,  як вони веселилися з мене.

Законний втреться - ховати нікого. Його законна я втекла з коханцем чи без нього. Його жінка напередодні роковин шлюбу насолоджується життям, постить селфі й бажає всім такого ж особистого щастя, як у неї. Уявляєте, яким посміховиськом він стане? 

Коханий  теж нехай помилується мною справжньою. Не бідною селянкою, а дівчинкою з надпристойної сім’ї, ще й заміжньою. То хто тоді над ким посміявся? От нехай його  друзі самі вирішать цю задачку. А він нехай втішається силіконовими красунями. Дівчата з пристойних сімей ще не його рівень.

Гуляти так гуляти. Гроші на платтячко в дівчинки є. Хоч уже значно менше, дякуючи он тому дорослому дядькові з темним минулим.

Кому ж як не мені знати, що саме такі, як Макс, особливо з минулим, яке губиться в тумані - то як вогонь для метелика, тобто згуба для дівчат.

Ну, камон. Я ж це знаю. І тому не полечу на вогонь. Це ж ясно. Ясно це, запам’ятай, дурна дівка. Полетіла недавно. Тільки дивом крильця цілі, хоч смаленим уже смерділо аж бігом.

Мені вижити треба, а не вправлятися в стокгольмському синдромі. То просто  міраж, обман почуттів. Разом пережили щось на адреналіні - ти й відчуваєш симпатію до супутника. Проста фізіологія. А він відчуває? Ну  просто цікаво ж, це в обидві сторони діє чи тільки в мою.

Може  для нього  це буденність і ніякого адреналіну не було?

Про що ти думаєш, сирітко? Схаменися. Ви-жи-ти.  Це тактика. А стратегія - відібрати дідів доробок.  Віддячити, за те, що обманув безпомічного хворого партнера. А той ще вважав його другом і кращим нареченим для мами, ніж мій батько. Якось треба відібрати в того, хто захапав дідом зароблене. Причому зароблене для мене, а зовсім не для того, хто вирішив, що воно погано лежить, і вкрав. Недосяжно? Тим цікавіше. 

І як ще той мажорчик стане загальним посміховиськом, то буде бонус і бальзам на мої сердечні рани.

А чужі чоловіки з проблемами мені ні до чого. Вони на мене й не подивляться, а я не зможу зосередитись, якщо розглядатиму  його великі красиві руки на кермі цієї величезної машини. Дуже недоречно було зараз згадати, що машини для чоловіків - немов вторинна статева ознака. Як роги в оленя, ах-ха. І я не червонію. То просто жарко в кабіні.

Бідна сирітка, тобто я, зараз  на стадії рук. Тобто перше, що роздивляюсь у хлопців - руки. Обличчя й очі - пройдений етап. Хто ж не знає, що досвідчені жінки оцінюють потенціал чоловіків за виглядом сідниць? Ну а я поки що руки розглядаю. Недосвідчена я.

Мені подобаються от саме такі - з гарними довгими пальцями, акуратними нігтями, такою шкірою, уже дорослою, а не як у дітей - ви розумієте, з венами й м’язами, які видно при кожному рухові по-різному.  Ну а що такого. Я люблю коли красиво. Ви не любите?

До речі які у нього сідниці? Явно ж еталонні. Треба запам’ятати, щоб потім порівнювати.  Не було часу придивитися. Але якщо фасад такий, то й ззаду має бути симетрично, правда ж?

Чи можна його використати в моїй тактиці - дражнити ним законного й коханого? 

Відібрати дідів спадок він мені не допоможе. Бо він собі не міг допомогти. Хоча спитати ж можна. Чи це теж нетактовно?

- Чуєш, Томський, ти мене пофоткаєш сьогодні, як буду митися? Так, щоб не можна було зрозуміти, де це нафоткано?  Просто сексі-фото, коли я облита водою і на красивому фоні.  Хочу запостити на старі аки.

- Та можна. Тільки ж наступне прохання буде й моєю фактурою посвітити?

- Вгадав.

- Нічого там вгадувати. Ти хочеш їм показати, що втекла і в тебе є захисник.

- Ну.

- Можна, тільки обережно. Мене теж шукають, забула? Так що тіки проти сонця, й щоб ніяких особливих прикмет. І будеш мені винна.

- Ок.

Гора м’язів і нерозуміння повертається до мене всім корпусом. І вирячує очі. До речі уже не такі червоні, бо через кожні пів години капаємо  ліки, але все одно видовище не для слабкодухих. От зараз зупинить поліція, подивиться в очі, помітить слід від зашморгу, і понеслося.

- На дорогу дивись і швидкість тримай. Нам не можна попадатись поліції. - ну треба ж хоч комусь про це думати.

- І поліції теж. - він знову якось занадто вдоволено скалиться.

Гарний у нього стоматолог.  Не задурно гроші бере. От як воно працює - порівняння.

Тепер мій київський коханий зовсім не здається харизматичним. А здається він просто дрищем у дорогому шматті, що нахапався десь інфи й інсайдів, щоб здаватися своїм серед містян, і  завчив трохи модного  сленгу.

А Макс шокає так, що я наче бачу лапки, говорить так, що кожну кому чути, а може навіть двокрапку. Ну ніби гарно грає актор, а я знаю цього актора в житті як Макса.

Погано, виходить замаскувався, якщо навіть я здогадалася. Ні, поки що йому про це не скажу. Завжди треба мати козирі в рукаві. 

- Ти з якого інкубатора така, або з Місяця впала? - от тепер не ясно, сердиться чи дивується - Чого навіть не питаєш, що від тебе вимагатиму за той борг?

- А чого питати? Хочеш нирку - бери. Мені зараз дещо треба, я плачу твою ціну. Які проблеми?

- Ги. - знову дурника вдає - а я зараз твою цноту захочу.

О-о. То не тільки у мене фантазії, виходить. Хоча скоріш залякує. І про цноту - то образливо було. Не думала, що це  настільки очевидно. Хоча на правду тільки дурні ображаються. Просто тепер знатиму про себе ще й таке.  Два роки заміжня, ще й коханий - відомий плейбой. А я от така невинна. Цнотлива тобто.

Ще й Макс знущається.

- Захочеш, то бери. - ага, то він у мене застидається перший, а не я  - То ж навіть не нирка. Для здоров’я не шкідливо.

Здоровенна рука тягнеться до обличчя. І замість того, щоб дати мені щигля, гладить по голові. Йой. Мене так тільки дідусь…

От і правильно. Так про нього і думай, як про заміну дідуся. Ну чисто технічно. Бо який з нього дідусь. Той ніколи не бігав від ворогів. Той їх... А,  ні,  бігав. Мінімум один раз. Причому зі мною. В нашу мазанку. До речі вона належала дідусеві. Тобто вона -  мій законний спадок теж.