У когось очі, як волошки в житі

Відтерши вільною рукою з очей  сльози, які з’явилися від щирого сміху, і порадівши, що фарба на віях стійка й не зітреться від таких маніпуляцій, подивилася в Максові злющі очиська, уже дійсно волошкові, а не почервонілі вампірські, своїми горіховими й у веселих сльозах очима.

 І задивилася, аж дихати забула. “У нього очі, наче волошки в житі”, чи що там писали про того нещасливого хлопця, для якого у жорстокого письменника не вистачило хепіенду?

Отакі й в Макса очі. Як волошки. Тут їх одна перекупка продає - волошки й трохи колосків у букеті. Люди беруть, зараз всі кохаються в натуральному. Тому точно знаю, що то таке - волошкові очі. А у мене горіхові - як  у лані, так дід казав. То така тваринка полохлива, й очі в неї завжди перелякані.

У серці кольнуло. Дурне серце. Дурна асоціація. Він теж в небезпеці й теж має волошкові очі. І я йому нічим не поможу, як та дитина з розповіді...

Брр. Ото привидиться ж таке. 

Та чого взагалі я маю йому допомагати? Оце мені ще занурення в чужі проблеми не вистачало. Своїх по самі вінця. Дід завжди жив так: спочатку розв'яжи свої проблемси, а потім уже розгрібай чужі, як буде час і натхнення. Спасись сам, і поруч тебе врятуються тисячі.

Отой Бурий, наприклад, що накурився й без угаву чеше анекдоти, причому постійно плутає сюжети й перекручує закінчення - справжня проблема, хоч і не така вже складна. Він небезпечний типок. Ну для мене, припустимо, великої небезпеки не становить. Я знаю, що він робить і навіщо замоложує й удає закоханого з першого погляду.

Але ж то я сама й спровокувала, бо маю на публіку друге я. Дівчину-сироту, що живе з милості у родичів. Напевно несвідомо її зіграла  перед ним. І він зреагував точно так, як колись коханий. Одразу придумав, як мене можна використати.

Цікаво, а Макс як зреагував, коли побачив одиноку астенічку з банкою бабосів? Теж використовує, чи жаліє, як приблудне щеня?

Може я й сподобалась Бурому.  Але то все за дужками. А в дужках - комерція грає-виграває. Я - комерційно приваблива. Ну треба ж таке про себе взнати.

Цікаво - це комплімент чи смертельна образа?

Чого тільки не передумаєш, поки дивишся в ці великі й нахабні волошкові очі, а вони невідривно дивляться в мої.  

І голова така легка, наче та повітряна кулька. Зараз полетить. "Дівчинка плаче, а кулька летить". Ага.

А скільки часу пройшло? Не знаю, зовсім не контролюю ситуацію - може мить, а може хвилина. Я наче прокинулася від сну, коли це усвідомила.

Макс ще довго вдивлятиметься мені в душу, пропікатиме суворим поглядом? Та що йому знову не так, от же ж, армія спасіння знайшлася на мою голову. 

Нащо він оце робить - то затуляє долонею сонце, то відводить руку, і світло б’є просто в очі? А тепер просто дивиться. І погляд його такий дивний, і я підвисла.

Він що, думки читає - про комерційну привабливість мене, бідної сирітки або про те, що у нас різні очі?

Очі сині та карі не підходять до пари, як кажуть мудрі люди. А вони не часто помиляються.

Зате молоденькі блонди з карими очима - то комерційно привабливо. А як ще тендітні й не попсовані, то усякі пристарілі не бідні папіки не встоять. 

Ну так, Мата Гарі, шпгунська романтика й екзотичні танці, я все пам’ятаю. І все тобі, Максе, пригадаю в слушний момент.

Раптом він шумно й полегшено видихає, і чари розвіюються.

А я запізніло розумію, що теж весь цей час не дихала - поки ми грали в хто кого передивиться. І тепер мені дуже цікаво, хто ж з нас виграв?

- Дивись мені! Я тобі покурю, я тобі так покурю, тиждень стоячи працюватимеш, ідіотка мала, на день саму заилшити не можна.

І смикає за руку, наче хоче відірвати.

- Сідай в машину, швидко!

Ого, як очима блискає. Тільки що були теплі м'які волошки, а зараз сині колючі крижини. Нічосі спецефекти. І чого завівся?

Його хрипіння й кашель майже пройшли, а голос все одно справляє враження. Бо тепер воно чується не як застуда, а дуже навіть сексі.

Наче Сіренький Вовчок прийшов вкусити тебе за бочок, але не кусає, а роздивляється. Одразу хочеться й замотатися в ковдру і сховати голову під подушку, й цікавість підіймається від живота на оксамитових метеликових крильцях - що ж той Вовчок далі робитиме.

- Мені тут треба зачинити все й перевірити. - ха, так не цікаво, невже навіть нотацій не буде? А так дихав, так дихав.  А ні, здається нотації будуть в повному обсязі. Він просто не доказав - дух переводив від обурення.

- І поговорити теж треба. - останнє слово з таким притиском вимовив, як дід, коли не  одразу приносила  щоденника на перевірку.

Я звісно з великим полегшенням і зовсім крихітним розчаруванням махаю ручкою Бурому й заскакую в машину.

А Макс нахиляє голову, бо Бурий - хлопчик не дуже високий, і грізно ступає крок до мого особистого аніматора, майбутнього сутенера й охоронця від ревнивих жінок, мало не збивши того з ніг корпусом.

Я відвертаюся від тих пацанячих розваг і майже одразу починаю дрімати. Та не встигають навіть чайки прилетіти, як сіпаюся від хриплуватого невдоволеного рику. О, Вовчок уже повернувся й зараз кусатиметься.

- Що маєш сказати на своє виправдання, Ідочко? 

От же ж хазяйська дитина наш Максик - поклав на заднє сидіння величенького кавуна й дві довгасті дині.

Збирається влаштувати мені прочуханку, та про вечерю не забуває. Хоча я от забула. Об'їлася пиріжками,  та салат тітка Галька носить на замовлення типу грецький, смачнющий!  Бідному Максові тільки на себе надіятись - я навіть пиріжків йому не залишила. Точно егоїстка, правду законний каже. 

І тепер запитально та вимогливо на мене дивляться волошкові очі з густими та довгими віями, ще й вказівний Максів палець грізно наставлений.

- О, диви, запам'ятав нарешті, як мене звати. Я уже й надію втратила.

- Я чекаю відповіді.

- На своє виправдання можу сказати, що не знаю, в чому мене обвинувачують. І що обвинувачений не зобов’язаний ні доводити свою невинуватість, ні свідчити проти себе. І взагалі, не бий мене, лягавий, я все скажу. Тільки скажи, що казати.