Піца з кавуна

- Знаєш, Максе, ти якийсь дьорганий сьогодні. Давай просто мовчки й швидко доїдемо до гуртожитку, потім поговоримо. Відкрию тобі страшний секрет. Я дуже боюся, коли різко гальмують. Це особисте. Просто запам’ятай. Я краще на метро поїду іншим разом.

- Ясно. Зараз приїдемо, стрес знімемо тобі.

Ого. Які у мене зразу брудні думки. Як він стрес зніматиме? Не питатиму, він тільки того й чекає, он як провокаційно посміхається. Все ж не витримую.

- Це буде щось алкогольне чи щось солодке?

- Гм. Я такий передбачуваний? Алкогольного не буде. Бачиш, я тепер знов  при машині, позичив у знайомого. А тобі не дам пити міцного, щоб мене жаба не душила.

- Солодке теж непогано.

- Подивимося, чи ти їла колись таке. Мене друг водив до рестику для сироїдів у Нью Йорку, там таке весь сезон подають.

- Уже цікаво. 

Ого, він побував у Штатах.  А мене на Октоберфест у Європу не пустили. Заздрю.

- Скажеш, як тобі. Я сам приготую.

- Ти ж казав, що краще котячі консерви.

- Я й зараз так кажу. Але фруктова піца не набагато гірша. Я все купив, що треба. До неї б ще мохіто, ба… дівки люблять таке. Але у нас сухий закон до завершення квесту.

- Дивина. Навіть католицька церква дозволяла лицарям під час квесту скоромне.

- Ти сама вумна? - знову удає з себе простого пацика з Троєщини. Нащо?

- Ага. Цікаво, тільки у нас тут це образливе припущення, чи ще десь у світі бути освіченим - то кринж? І не прикидайся. Ти говориш інакше по-справжньому.

- Я не прикидаюсь. Я по-різному балакаю. А ти завжди то повчаєш, то накази віддаєш. І забагато довгих слів у тебе. Не вмієш маскуватися.

- Знаю. Я над собою працюю - на цій оптимістичній ноті ми як раз доїхали й повагом зайшли до холу цієї общаги, де як завжди влітку в таких закладах був якийсь ремонт, а ремонтників чогось не було. Скоро перше вересня, а тут кінь не валявся.

Гм. Тут залишилося ще коню повалятись,  і ніякий ремонт не врятує остаточно пошарпаний інтер’єр.

Макс знову перший пішов у душ, бо йому, бачте, готувати вечерю, а я після дня на сонці та їзди Бурого по вухах так би й заснула стоячі, як той кінь.

Але обігрівач ввімкнула, нехай вода хоч трохи нагріється. Холодні обливання - то не моє.

Проте поки милася, якось прокинулася. А коли вийшла, протираючи голову рушником і розмірковуючи, наскільки тепер легше доглядати за зачіскою, на мене вже чекала краса, як вона є.

І я не про Макса, що знову в одних треніках сидів на ліжку з видом фокусника, який щойно дістав кролика з капелюха й очікує овацій.

На кружалі кавуна були насипані кубики дині, щось біле й крихке, кульки фісташкового  морозива - це ж треба, він запам’ятав - ще не почали танути. Шоколадні краплі зображували кавунове насіння, яке Макс встиг дбайливо вийняти. А зверху ця краса була посипана, мабуть, сухою м'ятою, бо воно було зелене й пахло ментолом на всю кімнату.

На вигляд було красиво, на смак кавун і диня з морозивом і якимсь різким і солоним козячим сиром - ще краще.

- Це сироїди таке їдять?

- Ага. Тут нічого вареного немає. Та його по-різному можна робити, аби кавун,  м’ята та що знайдеш смачного вхолодильнику. Ти ж любиш фісташкове й шоколад? Права не знаю, чи воно сироїдське.

- Ще питаєш. Уже можна їсти?

- Ага, призволяйся, мала. Заціни, як я можу.

На смак воно було ще краще, ніж на вигляд.

І я забула сказати Максові те, що збиралася всю дорогу.

Тільки дивилася на двері й посміхалася.

- Чого смієшся, мала? Подобається?

-Подобається. Але минулого разу, коли ти готував їжу, двері винесли якісь мутні типки. От я й думаю…

Що я думаю, сказати не встигла, бо у двері постукали дуже вимогливо.

І трохи задиханиий жіночий голос  вимогливо проказав:

- Це я, скоріш відчиняй.

Може помилилися дверима?

Але Макс уже піднявся й попрямував до дверей, відчинив їх і вийшов з кімнати.

Нічосі. 

А з іншої сторони - він чоловік, у нього потреби якісь. Я йому не суддя, хоч мені дуже неприємно. Є у цьому щось бруднувате. Хоча може я просто снобка.

Ну замовив він дівчину. Що такого.

Піца вже не здавалась смачною. Апетит пропав.

Я може теж колись хлопців замовлятиму. Мабуть, це зручно. Заплатила, тебе обслужили, пішли далі без жодних зазіхань на дідів дім, гроші й фірму. І ніяких зобов’язань. 

Взагалі дуже делікатно з його боку. Навіть не послав мене погуляти, поки він…

Не буду з ним обговорювати пропозиції Бурого. 

Чи все ж буду? Он у нього яка практика, може він скаже, наскільки той Бурий небезпечний. Може та базарна шістка більше пил в очі пускає, ніж справді намагається обдурити дурну селючку й продати кудись?

А цікаво виходить - я можу й справді про таке питати чужого чоловіка. І мені не соромно буде, і я впевнена - він скаже щось по ділу, а не нудитиме про обліко моралє.

Двері відчиняються знову - без усякого чемного стукання. Мої думки й наміри розлітаються на друзки й боляче вдаряють зсередини голови в перестрашений мозок.

- Що ти собі дозволяєш? Водити нікого не можна! Завжди згоджуються, а потім… У мене тут не бордель. 

Комендант -  червоний, спітнілий і злий настільки, що бачить мене лише підійшовши впритул. А я, між іншим, спати зібралася, зовсім не одягнена для перемовин, добре хоч вкрита.

- О, ти одна тут, дитино. Пробач. Розбудив?

- Не те щоб. Але тепер не засну. Налякали ви мене.

- Твій татко переходить всі межі. Ну пробач. Я думав, він тут. 

Ага, то він тут в ролі мого татка. А на базарі - дядька. Чудеса конспірації.

- Ні, він відійшов ненадовго у справах, сказав - скоро буде. - що ж, треба реагувати адекватно, ми з Максом в одному човні. Розхитувати не варто.

- Бідна твоя мати з тими його справами. Хоч би дитини постидався.

- Та ви не хвилюйтеся. Матері все одно на його справи. Сирота я.