Тепер все відоме й заплановане закінчилося. І настає невідоме.

Коли під’їхали й зупинились неподалік такої знайомої фури з червоним тентом, попросила таксиста передати комендантові конверт для Макса, або  в руки Максові одразу, якщо він вдома. 

На вимогу обачного водія показала, що там нема ні вибухівки, ні таємничого білого порошку або сірчаної кислоти.Тільки телефон, що Макс нібито забув у мене вдома, й записка в конверті з диском, що чекатиму кілька хвилин під  пожежною драбиною, як буде у Динозавра час і натхнення зі мною побачитись. Ну це на випадок що він у себе. І схоче зі мною спілкуватися після того, що я наробила.

Ще дуже хотілося взнати, наскільки Макс перевершить норматив, якщо бути до кінця чесною з собою.

Маленька помста була б дуже приємною, хоча особливих ілюзій про те, що мене схочуть побачити, я не плекала.

Варіант що він з’їхав звідси. навіть розглядати не схотіла. 

По-перше, нікуди йому з’їжджати, він не місцевий. А по-друге, тоді все насмарку і хоч вішайся. 

Ну не вішайся, а робите, чого зовсім не хочеться. Бо тоді доведеться знову тиснути на ту кнопку, вислуховувати гудки або “Такого номера не існує” і справді висилати кур’єром знахідку до поліції. А там може бути все, як я й казала Коханому.

 Або ще страшніше й зовсім соромно - пояснювати все і виправдовуватись. Ні, тільки не це.

Виправдовуються тільки кисійні баришні в мелодрамах: “Ах, ти мене не так зрозумів, ти бачив не те, що ти бачив, все було насправді не так…”

Бо насправді все було саме так. Я невчасно натиснула на кнопку і підвела Маса.

І тепер несу вибачення не на словах. А як доросла вправна людина, майже Мата Гарі нашого часу виправляю свою помилку й даю залізні докази.

Але наша фура, з якою я зріднилася в дорозі від моря до Києва, навіть на півметра не зсунулася з того місця, де її поставив Макс в перший день.

А моя буйна уява ж навіть аніме собі намалювала, як Макс, почувши сигнал тривожної кнопки, мчить на ній до мого дому на порятунок.

Гм. Та на ній скоро голуби гнізда звиватимуть і коти паруватимуться, так міцно й непорушно вона стоїть. 

А динозавр взагалі намагався мене врятувати тоді? Може я все  вигадала в своїх дівочих мріях? Може просто послав наряд поліції з перевіркою?

От зараз ображусь. 

Уже образилася.

Я собі знову щось надумала, а може то метелики мені казку розказали А наша червона фура і на перше вересня  все ще стоятиме тут - як пам’ятник моїй химерній пригоді й моєму  придуманому в дівочій голові роману з красенем з якихось дуже компетентних військ і непереможних органів?

Водій таксі тимчасом швидко повернувся, взяв гроші за проїзд і виконане доручення,  й здав назад, як ми й домовлялися. Сказав, що все передав особисто в руки. 

Ну й чудово.

Я трохи почекала, але звісно не дочекалася.

І щоб  не розплакатись від розчарування, назвала адресу Коханого.

Коли вже майже від’їхали, то здалося, що з  дверей общаги вискочив хтось схожий на Макса. Але він так швидко зник. що я б не присяглася,  хто це був.

Ну так, він дуже швидкий. Дуже. Та не досить швидкий цього разу. І це було не під пожежною драбиною. 

 Що ж. Спробувати мені напевне можна було, щоб не жаліти, що не спробувала. Правда ж?

Чек - перший пункт плану  виконано.

Коханий уже чекав на мене. Він підготував скотч, не гидкий напій з присмаком диму, а липку стрічку звісно. А ще  машину й Бурого. Який дисциплінований хлопчик. Та йому ціни нема. Його батько просто не вміє з ним працювати.

І втратив назавжди бездоганного виконавця, який за позитивне підкріплення душу віддасть. 

Похвалила маминого сина за все зроблене, мені прозвітували, що переговори Бурого з Законним пройшли швидко й результативно. Мамі  основні факти про нового спадкоємця викладено. Мати в шоці й великому гніві.

І зараз Коханий поїде до мамусі - втішати її й щоб його втішили.А потім вінтажна Валькірія влаштує татусеві Армагеддон. Це повинно його відволікти від того, що мій законний почне проти зрадливого спільника бойові дії.

Ну і далі все повинно піти за нашим планом - дзвінок і підгон  оригіналів законному,  далі мафіозні війни й наше стрімке сходження на вершину харчового ланцюжка.

Звучить гарно й переконливо. А план уже “наш”. Коханий від скромності не помре.

І ми розпочали гостру фазу. 

Обмотали мене скотчем, примотавши ним до мене  заодно й рюкзак з новеньким телефоном з моїх старих запасів, де були знімки всього, що знайшлося у сховку першого справжнього ділового партнера мого чоловіка. А я ніби така - знайшла і загорілося спрагою помсти за батьків.

 Коханий вдвох з Бурим акуратно поклали кокон зі скотчу і мною всередині на заднє сидіння машини. Рота домовились мені заклеїти, коли під'їжджатимемо, щоб я не задихнулася раптом по дорозі.

Сама собі нагадувала бомбу з часовим механізмом, що от-от рвоне від адреналіну. Не трусилася тільки тому, що була туго замотана. І від цього напруження рвало нерви на малесенькі колючі клаптики, що впивалися в серце зсередини й жалили. Метелики притихли. Щось відчули, бідосі.

Чек - другий пункт плану виконано.

Бурий, що вів авто обережно й за всіма дорожніми правилами, яких я не знаю й знати не хочу, помовчав, поки ми не від'їхали трохи далі.

Але навіть по потилиці було видно, що він зараз помре з ніяковості та одночасно від цікавості.

Я загадково мовчала, було цікаво, як довго він витримає. Не дуже й довго, як виявилося.Не вміє ще Коханий підбирати персонал з витримкою.

- Чув-цей-той, - скоромовкою привітався Бурий і відразу перейшов до діла. - Я ж не знав! У мене завдання було притягти малолітку-білявку. Ну я ж знаю, що це стаття. Нашо воно мені треба.  А ти повнолітня і в тебе вік згоди уже є. То були б не мої проблеми. А твій ще неляканий. Не можна так робити, як не хочеш присісти надовго. Ще й у тюрмі всяке може бути.

- Ага, за милом не можна нагинатися. Я в курсі, Бурий. То було тобі випробування на розумність і дисциплінованість. Результат здогадуєшся, який?