Три рази: "Гортензія!"

Нове життя

Настав новий день.

— Перше слово «кіт» є.

Тому що котом я вирішила вважати зелено-жовту каблучку. Вона буде моїм помічником. Треба докладніше дізнатися які властивості у каменя «котяче око».

Мітла стояла в коридорі. Я уважніше роздивилась її.

— Не може бути! — сплеснула долонями.

Держаком слугував стовбур берізки. Це ж треба, який збіг!

— Що там казала Гортя про друге слово? Друге слово — знаряддя. Ну правильно. Мітла це знаряддя. Буду змітати листя на дачі.

Але я навіть не уявляла що мало означати слово «світло». На всяк випадок я покликала: «Гортя, гортя, гортя!», але нічого не відбулось.

Звідкись до мене долинула чудова мелодія і я згадала, що колись тато ставив на програвач платівку з якої лунала пісня «Про тебе». І я тихенько заспівала приспів:

— Ти підносишся деревом в синь,

Ти підносишся променем в тінь,

Ти підносишся колосом з нив,

Ти підносишся дивом всіх див…[1]

 

В мене сильно кольнуло серце. Чомусь пригадалась тітка Зіна. Я вчора якось недолуго пішла з магазинчику, навіть не запропонувала допомоги. Захотілось випита кави, перекинутися парою слів з цією доброю жінкою, послухати, що вона сьогодні мені розповість.

Я вийшла з під’їду — кошачих мисочок не було.  Піднялась наверх, взяла інші блюдця з сервізу щоб насипати кошачий корм у них.

Коли вийшла біля під’їзду прогулювалась Мотря.

— Поставиш сюди цей непотріб у глотку тобі його запхаю! — сказала сусідка та поперла на мене.

— Не займай мене, потворо, бо в свиню переверну! — сказала голосно, хоч коліна в мене підкошувались.

— Звідки дізналась? — Мотря дивилась на мене схвильовано маленькими круглими очима.

— Багато розуму не потрібно, — сказала я, — іди і не займай нікого. А ще перед Зіною вибачся.

— Немає Зіни, — хрюкнула Мотря, — швидка забрала зранку. В міській вона по Проскурівській.

— Твоя робота? — крикнула на жінку.

— Хіба б я світлу займала? Так, лякала, — потисла плечима велика Мотря.

Я поставила блюдця та побігла до автівки.

— На мітлі швидше буде, відьма! — прошипіла мені у спину вона.

Я доїхала до лікарні.

— Не знаю ні фамілії, ні діагнозу. Як шукати? — постояла, подумала. Вирішила, — Стишуся!

Купила у кіоску каву. Американо з молоком. Сіла на лавочку. Навколо шум високих тополь, птахи співають, вітер шурхотить травою. В голову лізуть різні думки. Обриваю їх, виштовхую, стишую. Повна тиша.

— Світла — то прізвище!

Біжу в приймальне відділення.

— Будь ласка, сьогодні зранку привезли. Зінаїда Світла.

— В кардіологічне, палата номер шість. Бахіли і маска обов’язково!

Заходжу в палату. Зіна лежить на ліжку із закритими очима. Я підхожу ближче.

— Відчула тебе, — каже вона таким слабким та тихим голосом, що в мене аж серце крається. — Переоцінила свої сили. Не треба було тої свині торкатися.

— Що з вами?

— Свинячий грип, — вона шуткує.

— А насправді?

— Насправді просто час прийшов.

Я відчуваю, як до цієї колись байдужої мені людини, випливає з мого серця хвиля любові. Сльози підходять.

— Як я тепер буду. Без вас? Без доброго слова? Я вже звикла, — чую як по правій щоці котиться сльозинка.

— Візьми мене за руку, — просить Світла.

 

Я сиджу у дворі лікарні в повній прострації. Зіна потурбувалась про свій похорон завчасно. Через кілька хвилин у лікарню приїхали її син із невісткою. Хороші люди. Невістка дала мені щось заспокійливе. Я тримала за руку людину, яка віддавала Богу душу. Якесь сакральне дійство.

— Приймеш від мене, — питала Зіна раз по разу.

— Прийму, прийму. Тільки не йди, — плакала я.

 

Проходячи біля під’їзду помічаю, що котячий харч розкиданий, а тарілки розбиті. Підіймаюсь, беру мітлу. Спускаюсь. Починаю підмітати і така мене бере лють. Аж тут бачу іде Мотря,і в кожній руці тримає по котові.

— Хрю! Зараз поскручую вам шиї та вип’ю вашу кров, — бубонить велика жінка.

Я підіймаю мітлу, підскакую до неї та зі всієї сили б’ю по широкій жирній спині.

Мотря падає навколішки, опирається на руки та випускає котів. Ті втікають урізнобіч. Я луплю її щосили ще і ще. Вона вищить, мов недорізана свиня. Потім підводиться штовхає мене та утікає. І чомусь прямо в клумбу.

— Куди в гортензії?! Куди в гортензії?! — біжу за нею і кричу, — Куди в гортензії?!

І прокидаюсь.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше