IV

IV

- Що сталося? – Христина оглянула подругу.

- Нічого, все добре, - млосним голосом вимовила Настя, ледь відкриваючи очі. - Лерочка, не бійся, мама в порядку. Я лише втратила свідомість, - розглядаючи закривавлену руку. - Ще палець порізала і дзеркало в друзки ...

- Та плюнь ти на дзеркало. Підіймайся! - допомагаючи подрузі. - Ти захворіла?

- Та начебто ні. Серце прихопило трохи.

- Може, до кардіолога завтра сходимо?

- Не хочу. Швидше за все втома дає про себе знати. Банальні симптоми для людини, що страждає безсонням і багатою уявою.

- Мамо, у тебе ранка, - дівчинка розглянула поріз. - Болить?

- Уже не болить, моя радість. Я тебе налякала? Вибачте мені обидві.

- Чого ти починаєш, все добре. Сьогодні спимо всі разом!? – питання подруги прозвучало, як наказ. - У мене є чудові снодійні, спати будеш, мов немовля. І не заперечуй, ти повинна відпочити.

- Добре, Христю, не перечитиму тобі, але тільки сьогодні. Я спущуся донизу, в аптечці візьму пластир.

Анастасія пішла на кухню та дівчата не залишили її одну, слідуючи слідом. Тільки спромоглися зупинити кровотечу, у будинку зникла електрика. Темрява раптово відірвала від реальності, широко розставивши обійми липкого, моторошного, неприємного незнання.

- Ой, я боюсь! - здригнулося дитя, почувши грім.

Христина узяла її на руки, спокійно відповівши:

- Кошеня, це просто грім, нема чого боятися.

- Та-там дракон, він повернувся. Він мене забрати хоче, - закричала маленька, показуючи у порожнє, на перший погляд, вікно.

- Де сонечко? Немає там нічого! - несміливо відповіла Настя, підходячи до злополучного джерела більшості сьогоднішніх проблем.

Як тільки жінка підійшла до вікна, знову пролунав грім, закриті раніше стулки відчинилися. Зі шквальним поривом вітру в кімнату увірвалося щось величезне і мокре, падаючи з шелестом і гуркотом на підлогу. Анастасія стояла поруч, тому її зачепило, ударивши по нозі. Всі закричали, відбігаючи в інший кінець кухні.

- Що це? - налякано запитала Настя, обіймаючи подругу з дитиною.

- Бог його знає! - тихо прошепотіла Христина, намагаючись розгледіти бодай щось.

Відновилася подача електроенергії.

 - Це гілка, чорт її забирай! Що у вас тут відбувається? – розгнівалася гостя. -  Я напевно посивіла, за цих пів хвилини.

Настя продовжувала стояти, як застигла, а Лера від жаху замовкла і просто сховалася в шию Христини, яка придивлялася на ногу подруги.

- Наська, у тебе нога в крові, чи що?

- Дійсно в крові. Нічого, заживе, - оглядаючи обдерту щиколотку.

- Я розумію, що заживе. Все одно рану опрацюю, не підеш же ти із закривавленою ногою спати? Тримай Леру.

Знесилена від жаху дитина засинала на ходу, ховаючи носик в шию матері.

***

На кухні Христя готувала ароматний сніданок, господиня будинку бачила сни, а Валерія сиділа в садку, бавлячись з новою лялькою. Всю магію спокійного ранку розірвав крик Анастасії:

- Ні-і-і!

Коли Христина прибігла на крик, Настя заплакана сиділа на ліжку, обіймаючи коліна та бубоніла щось нерозбірливо собі під ніс.

- Настю, ти мене чуєш? Що трапилося?

- Все, лечу до Олега. Я відчуваю, що з ним щось не так.

- Вони ж дзвонили, все добре.

- Мені поганий сон приснився, не перший, до речі, і передчуття жахливе.

- Ти через це плачеш?

- Я не плачу, це уві сні.

- Розкажеш? Якщо вранці поділитися поганим сном, він ніколи не здійсниться. Я ж бачу, що тобі кортить поділитися.

- Ну добре. Сон дивакуватий та символічний. Попрошу тебе не перебивати, щоб я не заплуталася.

- Не буду, чесне слідчої.

 - Я босоніж пленталася, спотикаючись полем, вкритому ровами. Все навколо приховував густий туман, який опускався на землю і клубився біля ніг. Я бурмотіла якусь наче молитву, та мову не розібрати. На мені був білий довгий одяг, а волосся мало свій природний колір. Раптово я почала бігти, подув сильний вітер, наче штовхаючи вперед. На моїй руці засвітилася обручка, я задивилася на неї і впала. Полежавши якійсь час, я розплющила очі й побачила поруч струмок, по якому плив лебідь. Далеко насувалася темрява, мов ширма, пожираючи туман. Чомусь я турбувалася за обручку. Торкнувшись пальця, виявила її відсутність. Довелося нахилитися до води, подивитися чи не там вона. З «водяного дзеркала» на мене дивилося відображення незнайомки. Злякавшись, я притулилася до землі, закривши голову руками.

- Що, така страшна дівка?

- Христю, тобі аби жартувати. Вона була дуже схожою зі мною, але начебто не я. Вона значно молодша, з великими очима і світлим волоссям, зібраним у хвостик. Я добре її пам'ятаю.