IX

IX

«10 березня

Це відбулося. Нарешті Руслан зробив пропозицію. Як же мене розпирає від емоцій. Просто дух захоплює, а думки літають в хаотичному порядку, і так хочеться співати. Мамо, як же хочеться співати. Зовсім скоро мій коханий хлопець стане моїм чоловіком, а я стану пані Валуєвою. Уже в цьому - у 2009 році.

Все відбувалося на катері, в кращих традиціях «щасливого кінця»: вечеря, свічки, квіти, коліно, кільце. Я ревіла, як Бурьонка, слова вимовити не могла. Не думала, що можу відчувати такі сильні емоції. Це фіксувала камера, тому мої спогади зберігатимуться і в цифровому форматі.

Руслан був такий гарний у фраку, з величезним букетом троянд (добре, що попередив про форму одягу). Стоячи на коліні він так нервував: бліднув, червонів, руки тремтіли.

А-а-а, як хочеться кричати, але боюся пробудити «древнє зло» - батька.

Нехай кричати я не можу, але пищати від захвату мені ніхто не забороняє.

Я сказала заповітні слова: «Я згодна!».

Планета, я виходжу заміж !!!

Мамо, я найщасливіша на цій планеті !!!

Боже, якщо це сон, то нехай я залишуся в ньому навічно. Звичайно боюся реакції батька, але він зрозуміє. Сподіваюся, адже я у нього одна. Не може ж він бурчати вічність.

Руслан попросить моєї руки у тата в наступну суботу, коли той приїде з відрядження. Ми плануємо святкову вечерю. Головне щоб тато не перетворив її в черговий драматичний виступ. Дочекатися не можу, коли я прокинусь поруч з ним в одному ліжку.

Руслан хоче дочку, а я синочка. Тому вирішили, що буде, і синочок, і донечка. Роботи непочатий край. Впевнена, Руслік буде чудовим татом, як і мій, тільки менш суворий.

Яке ж я хочу плаття?

Яким буде він - найщасливіший день у моєму житті?

Як це, бути нареченою?

Боже, як багато питань. Все, спати, завтра на природу з друзями їдемо. Поки тата немає, ми маємо можливість весь час проводити разом.

16 Березня

 Писати регулярно не виходить, але я, як і раніше, найщасливіша. Завтра приїде тато і все вирішиться. Сподіваюся, все пройде добре. Хвилююся, як перед розстрілом.

 Я люблю Руслана найбільше на світі, і нас ніщо не розлучить. Коли всі про нас дізнаються нарешті зможу поговорити з мамою на хвилюючі теми. Я доросла дівчинка, але мені так потрібна її підтримка.

Радує, що Руслан розуміє мене і не квапить з інтимом. Хоч уже все вирішено, але я не хочу псувати красу моменту. Я - його подарунок на весілля, а подарунки, як відомо, повинні бути якісними. Хоч сама не впевнена, що витримаю ще хоча б тиждень. Він перший чоловік якого я хочу, і мені страшно. Іноді буває ніяково від його відвертого погляду, або нестерпно від дотику. Тримаюся з останніх сил.

Руслан каже, що я його принцеса і він швидше помре, ніж зробить щось проти моєї волі. А я таю як морозиво поряд з ним, і нікуди мені не подітися від цього.

Пропозицію зроблено, згода отримана. Мама буде рада, я впевнена. Не знаю чому, але мені страшно. Скільки всього попереду на нас чекає: підготовка до весілля, купівля сукні і ще купа всього. Тільки всі дізнаються, я почну приготування, а поки боюся починати, щоб не наврочити. Правда вже пригледіла білизну на першу шлюбну ніч, вона приголомшлива. Хоча Ніка сказала, що вона тоді буде не такою вже і важливою.

Вони з Деном подадуть заяву в РАЦС після нашого весілля. Ось це буде круто. А потім ми разом политим на острови, в подвійній медовий місяць.

Позавчора ми були на виставці квітів, вона була чудовою. Хочу колись відкрити свою справу. У мене непогано виходить майструвати букетики, навіть батько помітив, що у мене талант дизайнера-флориста.

Гаразд, побіжу спати, завтра дуже важливий день в моєму житті».

- Христь, ти спати йдеш? - кричить Антон зі спальні.

- Ні милий, я працюю.

- З твоєю роботою у нас дітей ніколи не буде.

- Не сьогодні! – тремтіння її голосу було важко не помітити.

Жінці так боліло за цю дівчинку, мов за власну дочку. Сувора реальність підсміюючись шепотіла, що її вже може не бути у цьому світі. Не стримавшись слідча заплакала.

Антон вийшов до дружини:

- Що трапилося?

- Вона мріяла про дітей, хотіла вийти заміж, мріяла про першу шлюбну ніч, про медовий місяць, і що в результаті?

- Тихо, не плач. Ти про кого? - витираючи мокрі щоки. - Ш-ш-ш, не плач. Ти ж затопиш тут все.

- Читаю щоденник Лорени Зарецької, - показуючи на блокнот. - Тепер я веду справу і навіть уявлення не маю де її шукати. Тих матеріалів, що знайшла моя колега і на складання загальної картини події не вистачає. Вона просто випарувалася, переживши стільки страждань.

- Точно, Лорена, а я згадати не міг, як її звуть. Ти занадто близько береш до серця, в твоїй професії так не можна, - погладжуючи дружину по голові, Антон був здивований такі чуйності, - Вона обов'язково знайдеться, а ти сльозами їй точно не допоможеш. Дай мені! - забираючи щоденник. - Сьогодні, відпочинь, завтра дочитаєш.