XІV

XІV

Так як повернулася Анастасія додому під ранок, прокинулася вона ближче до обіду. Абсолютно розбита морально і фізично жінка лежала досить довгий час. До кімнати тихо заглянула мати, пошепки запитуючи:

- Прокинулася? – побачивши, що донька не спить, жінка невпевнено увійшла і сіла на ліжко.- Настуне, заспокійливі попила б. Може, і спати нормально почнеш. Ти подивися синці під запаленими очима, виглядаєш ніби не спиш зовсім.

- Мамо, а якою я можу бути?

- Я розумію, дитя. Але ти повинна ... - договорити їй не судилося.

 Сльози хлинули з очей Насті несподівано й стрімко. Весь час вона не показувала батькам свого смутку, та сьогодні стіна луснула.

- Мамо, мені так страшно.

- Я знаю, сонечко моє, знаю, - сильно притискаючи до себе свою дорослу, але таку рідну дівчинку, тихо витираючи власні зрадницькі сльози.

- Мамулю, за що мені все це? Чому саме наша родина, от скажи? Я не можу його втратити. Якщо він помре я…, я не витримаю цього.

- Тихо, дочко, тихо. Не говори дурниць, він буде жити.

- Ви всі це говорите, щоб заспокоїти мене, - зірвалася на крик. -  А якщо ви помиляєтеся? Я цього не винесу. Я не можу більше прикидатися, що все добре, я втомилася. Господи, поверни його мені, або і мене забери. Я теж хочу померти, - немов втративши розум кілька разів повторила Анастасія.

- Настя! - до болю знайомий чоловічий голос, мов запротестував проти її слів.

- Ти це чула?

- Що, Настуню?

- Мене покликали, чула?

- Ні, доню, не чула. Тобі почулося.

- Ні, я чітко чула, це був Олег, - стверджувала Настя, обвівши кімнату поглядом.

- Сонечко, я нічого не чула, і ти не чула. Ти втомилася, тобі варто відпочити.

- Ні, я чула. Він немов насварив мене за дурні слова.

- Настуне, не лякай мене, прошу, - матір сильно обхопила дочку і погладила по спині, як у дитинстві, коли в її маленької дівчинки щось боліло. - Я допоможу тобі. У мене є одні пігулки, вони допоможуть розслабитися.

- Я не зійшла з розуму! – викрикнула Анастасія. – Я нічого не прийматиму! Не потрібна мені така допомога!

Істерика тільки набирала обертів не обійшовши сліз, криків та метань по кімнаті. Діана Львівна не знала як поводити себе в такій ситуації. На щастя, знав В’ячеслав Борисович. Батько силоміць змусив доньку прийняти заспокійливе. Уже через пів години сон підкорив виснажене тіло.

- «Анастасіє, ти налякала батьків, - в спальню абсолютно впевнено та вільно увійшов Нетса. Без супроводу Лавії він виглядав дещо розкутішим.

- Я знову сплю?

- Спиш, і я радий цьому. Не лякай так рідних, бо тебе в заклад для душевно хворих лікуватися відправлять.

- Ти ще пару раз мене провідай, і я сама туди піду.

- Про нас розповісти не забудься. Тоді найближчих років п'ять бачитимеш дочку, коли вона в гості до лікарні приходитиме.

- Ти погрожуєш?

- Ні, попереджаю про наслідки, якщо робити дурниці будеш.

- Прошу тебе, дай мені відпочити. Я нікому про вас не розповідатиму, тільки дай мені спокій.

- Ти просиш неможливого, я можу допомогти. Хочеш повернути Олега?

- Хочу, але чим ти мені допоможеш?

- Заспокою для початку. Вигляд у тебе жахливий. Так до виснаження  фізичного не далеко. Ти маєш бути сильною заради своїх рідних, заради донечки.

- Не може такого бути. Причина мого виснаження, це твої навідування. Зникни прошу тебе. Залиш мене в спокої.

- У п'ятницю, благаю, ляж раніше спати. Часу залишається мало. Я розповім всю правду тобі.

- Я не обіцятиму того, що ще не обдумала.

- Надіюся на твою розсудливість. І ще одне, допоможи хлопцеві не проґавити долю свою істинну. Я тобі допоможу трохи відпочити, - янгол обійняв руками обличчя підопічної й пильно подивився в очі.

Його зіниці швидко збільшилися, закрутилися виром кудись в незвідані глибини, звідки жінка не чула власних думок. Всепоглинаючий спокій та тиша оповила її тіло, нарешті вона розслабилася.

 - Спи, Анастасіє, я прийду потім.

Легкий, передзвін наповнив кімнату».

Настя прокинулася під вечір абсолютно бадьорою й спокійною. Годинник сповістив, що варто підійматися з ліжка й збиратися на зустріч із друзями.

- Я божевільна. Зате відчуваю, що відпочила по-людськи. А це вже привід хоч трохи порадіти, промовила до дзеркала жінка, почавши чепуритися.

***

Коли Анастасія приїхала в «Belleza», було близько восьми. На їх звичному місці сиділи всі її друзі і не тільки. Присутність Наталі на цій закритій вечірці здивувала. Дівчина сиділа поруч з Павлом і розповідала щось смішне, постійно дивлячись на його реакцію.

- Усім привітик! - підходячи до столика, сказала Настя.