Три сльози янгола

XVII

XVII

Мама принесла черговий букет «лілій». Від кого вони жінка здогадалася одразу. Записку, яка акуратно виглядала з-під ніжних пелюсток відразу прибрала від очей матері. Що там може бути написано невідомо, точно так невідомо яким чином пояснити її, потенційно дивний зміст рідним. Анастасія збрехала батькам, що цей букет подяка Павла, за допомогу у сватані з Наталею і поспішно закрила тему.

Їй дуже терміново потрібно було відволіктися від всієї ангельської єресі. Відволіктися, щоб поглянути на це по-новому і допомогти в цьому могла тільки одна людина - Христя.

Тим часом подружка носилася по кабінетах зі справами Валуєва і Зарецької. З водієм було все зрозуміло. Справу офіційно закрито, ще й відповідь з Ізраїльського посольства прийшла, про його перебування на їх території. А з Лореною було не так просто. Романова готувалася до зустрічі з Давидом Зарецьким і не по дитячому нервувала з цього приводу. Дзвінок Насті і пропозиція побачитися була дуже доречною.

Жінки зустрілися у Романових. За вечерею Журавльова, завела розмову на зовсім несподівану тему:

- Христино, як ти думаєш, людина може бачити своїх янголів-охоронців?

- Наська, ти чому питаєш?

- Просто цікаво. Я недавно передачу дивилася. Там розповідали про чоловіка, який спілкувався зі своїм ангелом.

- «Битву екстрасенсів», чи що?

- Ні, типу документального фільму.

- Може шизоїдний. Не знаю, люба. Чула, що вони можуть приходити людям під час сну, але я в це не вірю.

- А де ти про це чула?

- Насте, мені не подобаються твої запитання. Навіщо тобі це?

- Якщо чесно, мені здається я бачу свого янгола.

- Як бачиш?

По наляканому погляді подруги Анастасія зрозуміла, що погарячкувала з правдою:

- Не переживай, мені всього лише сниться молодий чоловік, наче як ангел.

- Крилатий? І що він хоче?

- Ні, без крил. Нічого не хоче, мовчить постійно.

- Ну добре, що лише раз приснився. Я вже подумала, ти в секту якусь потрапила.

- В яку ще секту?

- Не знаю чи взагалі є такі. У мене справа в розробці по зникненню дівчини. Їй теж ангели снилися, хрінь всяка мерещилася, а потім зникла дівчинка, ніби розчинилася. Між іншим, це дочка того француза за якого заступився Олег.

- Так вона зникла?

- Так, і дуже таємниче. Доказів мінімум. З нею відбувалися досить дивні речі: бачила та чула чортівню всяку. В її щоденнику все описано. Щоправда, найцікавіші сторінки вирвані.

- Чому ти мені раніше не розповідала?

- Мені хотілося поділитися, правда, але тобі і так важко. А Лора безпосередньо вплинула на твоє життя.

- Лора?

- Так, повне ім’я Лорена. Цікаве, правда? Я за неї дуже переживаю. Молоденька зовсім, наївна, але нічого не можу знайти. Ніби її НЛО викрало. Добре хоч Руслана знайдено.

Вся ця історія про дочку Зарецького щільно засіла на повтор в думках Анастасії. Лежачи пізно вечері в ліжку, вона все ще перебирала її:

- «Невже і Лорена бачила янголів? Невже вони існують? Може то і не янголи зовсім були, а навпаки. Тому вона зникла? Так, стоп, я вже прийняла факт, того що дійсно бачу янголів, це не дуже добре. А може у нас однакова хвороба? Ні, це швидше манія. Тут щось не те? Я теж зникну?»

Наступний день ніс їй зустріч у психолога, але вранці її відвідала думка, з розряду «геніальна».  Вже дуже давно ходили чутки, що в лісі жила старенька бабуся-відлюдниця, яка бачить долю людини - і це була остання надія Анастасії. Вже завтра її чоловіка доставлять додому, і вона повинна знати до чого готуватися.

Не знаючи, де точно жила старенька, машину довелося залишити при дорозі, а самій піти узліссям. У роздумах і коливаннях Настя зважилася увійти в незнайомий ліс, пройшовши старим, хитким містком через невеличкий струмок. Вузька стежка, якою вона пішла, вела вглиб і була єдиною, по якій було можливо нормально йти.

Ранок в лісі був тихим, холодним і тільки птахи перебивали німе мовчання старих дерев. Крізь оголені гілки дубів неохоче пробивалися ледачі промінчики сонечка, і розганяли густі клаптики туману. Під ногами ковзало мокре листя, в повітрі пахло вогкістю.

Стежка здавалася нескінченною, а ідея все більше безглуздою. Не було ні одного повороту, жодної прилеглої доріжки. Жінка уже втомилася йти, переступаючи, а місцями переплигуючи, рідке болото, і хотіла звернути зі шляху, пройти просто лісом, але побоялася загубитися. Прийнявши рішення тримаються єдиного орієнтира - стежки, Анастасія рухалася вперед, тремтячи чи то від страху, чи то від ранкової прохолоди. Вона вдивлялася в кожну тінь, ловила кожен шум і шурхіт, а про себе повторювала:

- Нема чого боятися, крім білок і птахів тут нікого немає.

Раптово стало темно, в кущах почулося наближення чогось. Анастасія різко повернулася, але нічого не побачила. Її охопила паніка й страх, але повторюючи мантру: «Нема чого тут боятися», пішла далі. Зробивши ще кілька кроків, в уже інших кущах затріщали гілки, почулося гарчання. Жінка схопила палицю, яка лежала на доріжці і нервово розвернулася позад себе. Нікого не було. Шелест в кущах не зникав.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше