Глава 2

Тихий голос прошелестів, немов вітер у листі. Він змусив дівчину різко підхопитися.

Озирнувшись, вона побачила тінь, що нагадувала чоловічий силует. Хтось стояв за кілька кроків від неї, ховаючись у густому листі. Місячне сяйво освітлювало обриси високої постаті, але обличчя незнайомця залишалося в темряві.

Чоловік стояв на досить пристойній відстані, не роблячи жодних спроб наблизитися. І все ж Валенсія мимовільно зробила крок назад.

— Хто ви? — їй хотілося сподіватися, що голос не здригнувся. — Що ви тут робите?

Дівчині здалося, що незнайомець злегка усміхнувся.

— Це питання я хотів би поставити й вам.

Ленсі примружилася, оглядаючи чоловічу фігуру напруженим поглядом.

Високий, широкоплечий. У простому чорному камзолі і бриджах того ж кольору, заправлених у чоботи. Горло пов’язане білосніжною хусткою — єдиною світлою плямою у всій його темній постаті. Та ще навколо петлиць відливають сріблом галуни. Занадто просте вбрання для благородного льєра. Швидше за все, це чийсь зброєносець або слуга. І він теж її розглядав, абсолютно не соромлячись.

Дівчина на секунду замислилася.

Сказати, що вона принцеса Етрурії й не зобов’язана звітувати перед першим зустрічним? Ні, це занадто небезпечно. Якщо татусеві донесуть про її нічні пригоди, він виконає свою погрозу. Спочатку висіче різками, як січуть неслухняних хлопчаків, на задньому дворі, а потім зачинить в башті на цілий рік!

Ох, краще залишитися інкогніто, тим паче, що й таємничий незнайомець не поспішає себе називати.

Але поки дівчина роздумувала над тим, як назватися, чоловік знову заговорив:

— Ти не схожа на служницю і я тебе тут раніше не бачив. Виходить… — він задумливо потер підборіддя і Ленсі почула тринькання струн. Тільки тоді вона розгледіла «ріжки» кіфари, що стирчали в нього за плечем. — Ти одна з тих дів, що прибули в замок на Бал. Уже пригледіла собі привабливого дарга?

Дівчина невдоволено стиснула губи.

Та хто він такий, щоб "тикати" їй! Принцесі Етрурії!

Вона вже набрала побільше повітря в легені, щоб поставити нахабу на місце, але в останню секунду прокинулася розсудливість, яка встигла закрити їй рота.

— А ти той кіфард, чий спів заважає мені спати, — буркнула вона не дуже люб’язно.

— І тому ти блукаєш одна в темряві незнайомим садом? Смілива діва.

У тоні чоловіка звучала насмішка. Він явно потішався з неї, немов би не помітивши її фамільярності. Отже, і справді слуга. Благородний льєр уже б поставив на місце, нагадавши про те, як потрібно звертатися до вищого стану.

Прикусивши губу, Валенсія запахнула мантилью на грудях і стиснула її кінці в кулачках. Так, вона була принцесою, яку з народження вчили керувати, але тут у темряві, у чужій країні, у незнайомому саду, наодинці з чоловіком, який може таїти небезпеку, вона була всього лише беззахисною дівчиною вісімнадцяти років.

Легкий вітерець мазнув по її спині, пограв вилізлим локоном і понісся далі, куйовдячи траву.

— Ви не представилися, — нагадала вона, повільно відступаючи в бік алеї. — І чому це мені не варто опускати руку у воду?

Але чоловік ніби не чув. Він раптом зробив крок у її бік і місячне сяйво впало на його обличчя, висвітлюючи різкі вилиці й ніс із горбинкою, властиві всім даргам. У його очах, які зараз здавалися темними, як сама ніч, не було ні натяку на веселощі. Густі брови зійшлися до перенісся, тонкі губи були стиснуті в бліду лінію, а на вилицях і вздовж чола в напрямку до шиї сріблилися лусочки.

— Стій! — промовив він майже беззвучно. — Не рухайся.

У його тоні прозвучала така внутрішня сила, що Валенсія тут же завмерла, ніби кролик перед удавом. Вона навіть дихати перестала. Тільки серце продовжувало стукати, як шалене, і кожен удар віддавався в скронях, точно удари ковальського молота по ковадлу.

Розширеними очима вона дивилася, як він наближається до неї.

Виходить, усі ці казки про здібності драконів зовсім не казки? Вони і справді можуть зачарувати…
Ельха Пресвітла, про що вона тільки думала! Зустрітися із самотнім даргом у темному саду дурніше, ніж переплутати шляхетного льєра з безрідним слугою! У них свої закони, своя мораль, а запах діви для них усе одно, що кров для вампіра…

Тим часом чоловік здолав ті жалюгідні метри, що їх розділяли, й зупинився трохи ближче, ніж дозволяли правила хорошого тону. Ні слова не кажучи, він торкнувся її підборіддя і дівчина, підкоряючись беззвучному наказу, підняла голову.

Тепер він височів над нею, як скеля. Темний, загадковий і дуже небезпечний. Ця небезпека оточувала його невидимою, але добре відчутною хмарою, немов королівська мантія, накинута на плечі. А ще дивовижна сила. Але не фізична, хоча вона теж відчувалася в обрисах його могутньої постаті.

Крила тонкого носа затріпотіли, дарг голосно вдихнув і Ленсі поспіхом опустила вії. Її погляд ковзнув по камзолу, мимоволі зауважуючи високу якість сукні. Від нього вчувався легкий аромат парфумів. Він нагадав їй запах дерев’яного моху, нагрітої сонцем трави й виробленої шкіри. Одночасно теплий, пряний і благородний.

Ні, цей дарг був далеко не простим…

— Нерозумно, дуже нерозумно з твого боку, маленька льєро, — пролунало над її вухом. І дівчина здригнулася, мимоволі підкидаючи погляд на обличчя того, хто говорив. — Не можна блукати одній ночами там, де гніздяться дракони. Хіба тобі про це ніхто не сказав?

Від цих слів, сказаних низьким, чуттєвим голосом, ноги Ленсі послабшали. Вона похитнулася, інстинктивно шукаючи опору, але чоловік не дав упасти. Один рух — і вона виявилася в кільці його рук. Ще мить — і обличчя незнайомця виявилося так близько, що його очі затулили весь світ.

Не було сил ні відштовхнути його, ні закричати.

Десь на задвірках свідомості майнула безпорадна думка: ніхто не прийде до неї на допомогу, ніхто не захистить, якщо цей дарг захоче зараз погратися. Він просто вб’є будь-якого, хто наважиться стати на шляху, будь вона хоч тричі принцеса! Тому й закрита Ламаррія для непроханих гостей, відокремлена морем і рифами від усього іншого світу, і лише раз у двадцять років Драконяча імперія відчиняє браму, а особливий імператорський наказ гарантує недоторканність дівчат, які прибули на Бал Наречених.