Глава 4

Коли Валенсія прокинулася, сонце вже стояло в зеніті, а з вітальні лунали веселі дівочі голоси. Сестри щось обговорювали, не приховуючи емоцій, і вибухи їхнього сміху дзвеніли переливами срібних дзвіночків.

Ленсі підвелася на лікті. Приготовлене плаття висіло в ногах на спинці ліжка. Навпроти стояв витончений секретер із гнутими ніжками, а над ним висів годинник із золотими тягарцями у вигляді ялинових шишок. Візерунчасті стрілки показували дванадцять годин.

Полудень! Її ніхто не розбудив, хоча, якщо плаття є, отже, покоївка приходила.

Це могло означати тільки одне — сестри оголосили бойкот.

Вона рвучко відкинула ковдру й піднялася, шукаючи босими ногами капці. Потім підбігла до дзеркала, наспіх збираючи в пучок довге волосся.

У голові швидко прокручувалися події вчорашнього вечора і її ганебне повернення з незапланованої прогулянки. Мовчазний осуд сестер, їхні заспані, похмурі обличчя, невдоволення, застигле в очах. І повний зловтіхи голос Лідії.

Дівчина навіть не сумнівалася: це старша з принцес розбудила всіх інших і змусила чекати на сходах, щоб вона, Ленсі, відчула всю глибину своєї негідної поведінки. Але це все дурниці в порівнянні з тим, що чекає на неї вдома…

Якщо Лідія поскаржилася батькові, той навряд чи зрадіє, що молодша дочка поводилася, як непристойна дівка. Вночі, без супроводу покинула вежу, блукала чужим садом, слухала незнайомого кіфарда і…

Цілувалася з даргом!

Валенсія застигла, вдивляючись у своє зображення. Сором, страх і той гарячковий стан, що вона тоді відчула, відбилися в її очах, зробивши зіниці такими величезними, що за ними зникла райдужка. Щоки в одну мить спалахнули маковим цвітом, жар охопив обличчя, плечі, груди. І десь внизу живота розлилася вже знайома, приємна млість.

Соромлячись власних відчуттів, Ленсі на мить заплющила очі.

Дивно, вона не могла пригадати його обличчя. Зате пам’ятала пронизливий погляд, голос, від якого в її тілі тремтіла кожна жилка, дотики сильних рук. І губи. Одночасно владні й ніжні, жадібні та обережні, тверді й м’які. Немов загартована сталь, загорнута в ніжний шовк.

Вона пам’ятала жар його тіла, яке притискалося до неї, і твердість плечей, за які чіплялася, щоб не впасти. Пам’ятала аромат парфумів, вишуканий, тонкий, він закрутив їй голову раніше, ніж поцілунок. А ось обличчя незнайомця не пам’ятала. Воно було неначе в тумані.

Ленсі не могла описати свого нічного спокусника, але була впевнена: якщо зіткнеться з ним, то відразу впізнає.

Вона похлюпала собі на обличчя зі срібного рукомийника, щоб остудити шкіру, що горіла, і тихенько зітхнула.

Не годиться принцесі думати про незнайомця. Не годиться пестити в собі брудні почуття! Тим більше коли вирішується доля її королівства. Краще піти вибачитися перед сестрами, покаятися і, присягаючись, пообіцяти більше такого не робити. Можливо, Лідія зглянеться й не стане писати батькові.

Якщо вже не написала.

Але відсидітися в спальні теж навряд чи вийде. Хоча така думка і промайнула.

Позіхнувши, Валенсія переодяглася в приготований служницею одяг. Хвала богам, корсети, фіжми й перуки залишилися в минулому столітті, тож їй не довелося довго мучитися. Денний наряд принцеси складався з батистової нижньої сорочки, прикрашеної найтоншим мереживом, пишної спідниці, коротких штанців і верхнього одягу.

В Етрурії правила пристойності були дуже суворі до незаміжніх дів, навіть якщо це принцеси. А мода диктувала дівчині бути схожою на нерозквітлий бутон: свіжою, невинною і юною. Тому ставало в пригоді все: тонкі повітряні мережива, хвилясті тканини, летючі фасони, і, звичайно ж, пастельні кольори.

Денне плаття Валенсії відповідало всім цим вимогам: муслін блідо-рожевого кольору,

глухий комір і довгі рукави, пишні на плечах і сильно звужені до зап’ясть. Попереду два десятки дрібних ґудзичків із рожевих перлів, такі ж ґудзики вздовж рукавів до самих ліктів. А єдиною прикрасою служила вузька стрічка благородного пурпуру, який різко контрастував із ніжним кольором сукні.

Волосся Ленсі зачесала вгору, ретельно підібравши пасма, і підхопила їх стрічкою. Але кілька коротких пасом залишилися звабливо кучерявитися навколо обличчя. Насупившись, вона змочила їх водою і з натиском пригладила до голови.

Кожен ранок молодшої принцеси починався з боротьби з волоссям. І щоранку перемога була не на її боці. Вона знала, що волога на волоссі скоро висохне, і неслухняні пасма знову будуть стирчати, надаючи вигляду фривольності, неприпустимої у її статусі.

Закінчивши, дівчина прискіпливо оглянула себе. Потім спробувала надати обличчю потрібний вираз, що показує всю ступінь її покаяння, подумки прочитала молитву Ельхі Пресвітлої й тихенько прочинила двері до вітальні.

Її накрило новим вибухом сміху, який увірвався в щілину.

— Будь-яка принцеса спить і бачить себе королевою! — вона почула різкий голос Лідії й обережно визирнула у вітальню.

— Або імператрицею, — вигукнув хтось із сестер. — Чого вже розмінюватися на дрібниці в бажаннях?

— А хоч і імператрицею! Батько сказав, що шлюбний договір уже укладений. І він тут, у цьому замку. Його привіз із собою повірений короля за день до нашої появи. Залишилося тільки вписати ім’я нареченої. І та, що зможе зацікавити імператора, сама стане імператрицею. Ви тільки вдумайтеся, як це звучить, — її голос раптово змінив тональність, плечі розправилися, гостре підборіддя сіпнулося вгору. — Імператриця Лідія Мудра!

І знову принцеси покотилися зо сміху.

Вони розмістилися на двох низьких софах, що оточували кавовий столик, і насолоджувалися квітковим чаєм із витончених фарфорових чашок, таких маленьких, що вони легко вмістилися б у дівочому кулачку. На столику височів срібний чайний набір, прикрашений гравіюванням: кругленький чайничок-пузань, вазочка з ароматним варенням і широка тарілка з повітряними тістечками.

Ленсі мимоволі ковтнула, втягуючи запах частування. До обіду ще три години, ось вони й ласують полуденним чаєм, як наказує придворний етикет Етрурії.