Глава 7

Її доправили назад, до Ірригену. Але цього разу карета не зупинилася біля головних воріт, а минула їх, навіть не зменшивши ходу.

Приховуючи дедалі більший неспокій, Валенсія озирнулася.

Біля головного входу скупчилися люди, не розуміючи, чому грати опущені, а охоронці нікого не пускають і не випускають навіть за окрему винагороду. Уздовж узбіччя вишикувалася ціла колона карет, диліжансів, омнібусів та інших екіпажів, що доставили майбутніх наречених і гостей з усіх куточків країни. Люди бурхливо з’ясовували, чим зумовлена ця затримка, натовпом ширилися чутки, одна фантастичніша іншої, але до істинного стану речей вони не мали і найменшого стосунку. Тому що правди ніхто не знав, навіть стражники, які охороняли вхід.

Тим часом карета з гербом Ламаррії повернула за ріг і покотилася викладеною плиткою алеєю, яка розчинялася в густій зелені.

— Ваша Високосте, — прошепотіла Аміна, дивлячись на свою пані розширеними від жаху очима, — куди нас везуть?

— Не знаю, — так само тихо відповіла Валенсія.

— Бачили цих страховиськ? — камеристка зиркнула на вікно, за яким зараз гарцював на інкарді капітан Ді Грейн. — Аби не потрапити їм на сніданок!

— Не мели дурниць, — шикнула принцеса, хоча її саму вже відвідувала подібна думка.

Поїздка тривала ще з пів години, причому за вікном проносилися густі дерева, з чого Ленсі зробила висновок, що її везуть через ліс. Вона намагалася пригадати вигляд Ірригену зверху, з висоти дирижаблю. Замок розташовувався на уступі скелі і складався з декількох великих будівель, кожну з яких було обнесено фортифікаційною стіною з редутами. Ще одна стіна замикала все це в єдине ціле. Її північна і східна частини височіли над урвищем, з південного боку був головний вхід і єдина дорога, яка веде до нього від самого підніжжя гір. На південному сході залишився посадковий майданчик. А ось західна стіна тонула в кронах дерев, і ці дерева широкою зеленою рікою тягнулися вздовж схилу гори на кілька миль.

Отже, зараз вони їдуть на захід…

Це було вже дещо.

Нарешті, екіпаж зупинився й Ді Грейн, зістрибнувши з сідла, люб’язно відчинив дверцята перед принцесою.

— Прошу.

Виявляючи галантність, подав їй руку. Але Валенсія навіть не глянула в бік капітана. Мовчки вийшла з карети, тримаючи спину так рівно, що від напруги звело низ живота. До болю в щелепах зціпила зуби й озирнулася.

— Я можу дізнатися, куди ви мене привезли? — спитала з королівською величчю.

Карета стояла на всипаній гравієм доріжці перед широким ґанком, дах якого підтримували масивні кам’яні колони.

Піднявши голову, дівчина відчула мимовільний неспокій.

Незнайома будівля здавалася житловою, але дуже давньою. Принаймні її фундамент і перший поверх. Зелень плюща вкривала нижню частину фасаду, складену з кам’яних брил. Крихітні бійниці слугували вікнами, а ось горішній поверх виглядав новішим. Він був зроблений із чорних глянцевих блоків, ретельно підігнаних один до одного, а його високі стрільчаті вікна прикрашав складний багатобарвний вітраж.

— Це особисті апартаменти Владики, — Ді Грейн відступив, даючи дівчині можливість озирнутися. — Фортеця у фортеці. Тут ніколи не буває чужих, тільки довірені особи.

— А я тут навіщо?

— Скоро дізнаєтеся. Йдіть за мною, Ваша Високосте.

Підкоряючись внутрішньому пориву, вона озирнулася на екіпаж. Але капітан по-своєму зрозумів її рух.

— Не турбуйтеся, усі речі будуть доставлені цілими й неушкодженими.

— Куди? — буквально процідила, відчуваючи, що ось-ось зірветься й зовсім не по-королівськи вибухне добірною лайкою, якої в дитинстві набралася в хлопців на задньому дворі.

— У ваші покої, принцесо.

Ах ось як! Тепер у неї є покої?

Обличчя Валенсії побіліло від гніву й напруги, на скроні виступила синя жилка, а губи стиснулися в тонку лінію. Їй було потрібно немало зусиль, щоб змовчати й підкоритися.

Тут, у незнайомому місці, далеко від усього звичного й рідного, та ще в оточенні даргів, вона чи не вперше в житті відчула себе беззахисною і вразливою. Але саме відчуття власного безсилля й неможливості змінити ситуацію розсердили її.

Ленсі не була дурною дівчиною й розуміла, її титул тут нічим не допоможе. Чемність капітана — це не данина її положенню, а, швидше, повага до жіночої статі. Все-таки він був даргом, а вона — людською дівою, невинною дівою, і драконячий інстинкт не дозволить її образити.

А вже якщо говорити про політику, то тут взагалі ніяких варіантів. Крихітна Етрурія висить на південному краю Драконячої імперії, як родимка на носі велетня. І якщо батько вирішить оголосити війну за зганьблену честь королівського Будинку, то дарги зімнуть його армію в лічені години.

Піднімаючись кам’яними сходами, Ленсі мимоволі пригадала розмову сестер.

Ні, батькові краще навіть не знати, що сталося, поки вона сама все не з’ясує. Етрурії потрібна допомога драконів, інакше маленьке королівство скоро загине в міжусобній війні. І їй самій доведеться залагоджувати конфлікт, що виник.

Прийнявши рішення, вона почала потроху озиратися.

Попри її очікування, всередині будівля виявилася набагато розкішнішою, ніж справляла враження ззовні. Камінь стін надійно приховував різьблені панелі, прикрашені мозаїкою, у якій Ленсі з подивом впізнала розсипи дорогоцінних каменів. Зелені смарагди, червоні рубіни та блакитні сапфіри були викладені в складний візерунок рукою невідомого майстра. Бійниці та ніші, розташовані між панелями, прикривало оксамитове драпірування, високі півкруглі стелі прикрашала ліпнина, а самі сходи, що вели на другий поверх, та їхні бильця були виточені з рідкісного блакитного нефриту — єдиного у своєму роді.

Ді Грейн попередив, що чужих тут не буває. Отже, її привезли сюди навмисне, щоб уся ця пишність вказала заручниці її місце і велич Драконячої імперії?

Ця думка змусила Валенсію зашипіти крізь зціплені зуби.

— Ви щось сказали, Ваша Високосте? — тут-таки озирнувся капітан, що йшов попереду.