Глава 14

Валенсія повернулася в Лілові кімнати рано вранці, розбита і втомлена. Ноги її майже не тримали, думки плуталися в голові. Для неї, яка не чекала від цієї поїздки нічого, крім невеликої пригоди, усе те, що сталося, виявилося настільки раптовим, що потрібен час, щоб звикнути до свого становища.

Аміна допомогла своїй пані підготуватися до сну, закрила штори, щоб створити хоча б видимість напівтемряви, а потім влаштувалася на «нічліг» у гардеробній, згорнувшись калачиком на канапі.

Ленсі ж довго не могла заснути. Усе лежала, дивлячись на стелю і слухаючи тихий храп камеристки та цокання годинника, а в голові вешталися важкі і тривожні думки.

Вона дружина імператора.

Ось так, без її згоди, без волі батька, без оголошення заручин, без пишної урочистості…

Вона зайняла місце, яке призначалося не їй.

Що тепер буде?

Поступово, сон усе ж зморив її, але довго спати не довелося. Різкі голоси за дверима змусили дівчину підскочити на ліжку. Притискаючи до грудей ковдру, вона розгублено дивилася на процесію, що з’явилася в її спальні.

Попереду крокувала незнайома льєра середніх років у пишних шатах. Її груди і вузьку талію перекреслювала блакитна стрічка, яка говорила про посаду придворної фрейліни. Високу зачіску прикрашав розсип сапфірів, які виблискували під час кожного руху голови. Руки, затягнуті в мереживні рукавички, стискали віяло з білосніжного пір’я, яким незнайомка раз у раз обмахувалася, а на її суворому й навіть гордовитому обличчі не було й тіні усмішки.

Підійшовши до ліжка, вона зупинилася та оглянула дівчину з ніг до голови пильним, допитливим поглядом. Таким пронизливим, немов хотіла перебрати кожну кісточку. Потім склала віяло й поплескала ним себе по розкритій долоні.

— Так-так-так, — протягнула добре поставленим голосом, — значить, це про вас, дорогенька, гуде весь Ірриген?

Від такого нахабства Валенсії на хвилину відібрало мову. Мовчки перевела погляд за спину незнайомки й відчула, як щоки заливаються гнівним рум’янцем.

У кімнату слідом за фрейліною увійшли ще кілька жінок, але вже одягнених скромніше. Судячи з усього, це були місцеві покоївки, на що вказували однакові сукні з коричневої саржі, оздоблені білими комірцями, і чепчики із широкими крилами, загнутими догори.

З-за їхніх спин розгублено визирала Аміна. Але їй довелося потіснитися і пропустити двох даргів у формі імперських ньордів. Ті внесли в спальню скриню, тримаючи її з двох боків за мідні ручки. Поставили біля ліжка, цнотливо відводячи очі, і зникли.

Тільки коли за ними зачинилися двері, Ленсі, нарешті, зуміла заговорити:

— Я не знаю, хто ви, ясновельможна льєро, але ваша нахабність перейшла всі межі! Негайно залиште мою спальню!

— А пташка-то наша з характером, — гмикнула фрейліна. Й усмішка, подібно сонечку в похмурий день, освітила її обличчя. — Та годі-бо, Ваша Високосте, не гнівайтесь. Краще дозвольте представитися.

Не чекаючи дозволу, вона присіла в реверансі, демонструючи лебедину шию і глибоке декольте:

— Графиня Іоланта Халльдоур, дружина Ельріко Халльдоура з клану Сапфірових до ваших послуг.

У неї було попелясте волосся і світла шкіра, за якими можна було впізнати в ній доньку Ремніскейна. А ще сіро-зелені очі, підведені тушшю, насурмлені брови та підфарбовані карміном тонкі губи.

— І що ви забули в мене в спальні, графине?

Ленсі намагалася говорити твердим тоном, але голос зрадливо затремтів, виказуючи хвилювання. Вона відчувала себе нерозумно, сидячи в самій лише сорочці перед цією льєрою, роздягненою за останнім словом моди. І вся ситуація була схожа на чийсь погано продуманий фарс, але ось регалії незнайомки були самими справжніми.

Ніжно-блакитна атласна стрічка, розшита сріблом і прикрашена гербом Ламаррії.

— Сьогодні вранці Його Владування призначив мене камерфрейліною у вашу свиту, принцесо. Він передав вам дари, — вона вказала на скриню. — У коридорі чекають ще кілька льєр, охочих засвідчити свою повагу новій господині Ірригена. Усі ми, як і ви, колись прибули в Ламаррію, щоб стати дружинами даргів. З волі долі, наші чоловіки служать особистими ньордами імператора, а ми тепер будемо піклуватися про вас, Ваша Високосте.

Ленсі ледь не здригнулася, уявивши цілу низку незнайомих жінок, які з хвилини на хвилину увірвуться в спальню, щоб «засвідчити повагу».

— Я не замовляла собі фрейлін! Вони мені не потрібні!

— Така воля Владики. Тепер ви дружина імператора найсильнішої держави на всіх трьох континентах. І вам за статусом належить свита із сорока шести фрейлін.

Дівчина на секунду заплющила очі, намагаючись це переварити. В Етрурії в королеви було всього тридцять чотири фрейліни, принцесам належало мати не більш десяти, та й то Ленсі зі своїми майже не спілкувалася. Хіба що змушена була з’являтися на різних зустрічах у супроводі свити, а весь інший час надавала перевагу товариству простодушної та смішливої Аміни, яка була й повірницею, і єдиною подругою, і камеристкою.

Й ось тепер, схоже, їй доведеться змінити свої звички.

— Перекажіть Владиці, що я зворушена його турботою, — промовила Валенсія, беручи себе в руки, — але зайвий клопіт зовсім ні до чого. Я цілком можу…

— Вибачте, принцесо, — перебила Іоланта, обдарувавши її стриманою усмішкою, — хоч я тепер ваша фрейліна, але як і раніше підкоряюся імператору. А він наказав знаходитися біля вас постійно.

— Добре, — вона глибоко вдихнула, переводячи погляд на годинник, що стояв на туалетному столику. Стрілки показували другу годину пополудні. — Робіть, що мусите.

— Чудово! — засяяла фрейліна, роблячи знак покоївкам. — Зараз ми умиємо вас і одягнемо. А потім і нагодуємо! В Ірригені відмінний кухар, найкращий в імперії. Колись приїхав на практику із Шандаріата, та так і залишився. А після сніданку вас чекає дуже насичений день. Для початку, знайомство зі свитою, потім, прогулянка в саду, легкий пікнік біля ставка… Ви ж ще не бачили лілейний ставок? Ну, звичайно ж, не бачили, він знаходиться у внутрішньому дворику, недоступному для випадкових гостей. Потім поплаваємо на позолоченому човні підземним озером, помилуємося алмазними гротами, можемо навіть половити там риб, що світяться, якщо бажаєте… Імператор наказав подбати про ваше дозвілля.