Глава 15

День виявився таким же насиченим на події, як і попередня ніч. Але найдивніше сталося ввечері, коли Валенсія у супроводі фрейлін — або доглядальниць — поверталася з прогулянки.

Жінки у свиту підібралися всі, як одна: років тридцяти-тридцяти п’яти, моложаві, гарні, злегка роздобрілі від спокійного й ситого життя. Дочки кращих сімейств Етрурії, Шандаріата й Ремніскейна. Поріднитися з даргом завжди вважалося серед людей особливим привілеєм. До того ж відразу впадало в очі, що чоловіки їх не ображають. Та й нові обов’язки вони сприйняли з особливим завзяттям, мабуть, занудьгували без діла.

Ленсі мирилася з присутністю фрейлін і мовчки раділа, що на прогулянку вирушили не всі сорок шість, а тільки п’ятнадцять, включно з графинею Іолантою. Їхні імена вона навіть не намагалася запам’ятати й майже не прислуховувалася до розмов, хоча льєри були настільки милі, що намагалися її розважити.

Й ось, коли вони поверталися назад вузькою алеєю, що звивалася між заростей гостролиста, дівчині здалося, що за нею хтось стежить. Вона виразно відчувала чийсь погляд, він опалював їй спину, але, скільки б не озиралася навсібіч, так нікого й не помітила. А тому й не стала нічого говорити.

Дарма, як потім виявилося.

До замкових стін залишалося не більш ніж десять кроків, коли під ноги Валенсії кинулася жінка в темному плащі. Вона з’явилася так раптово, що фрейліни не встигли нічого зробити. Повалилася на коліна, як підкошена, вхопила руками поділ оторопілої принцеси та заголосила:

— Вибачте мені, пані! Вибачте за все!

Ленсі застигла, не маючи сил рушити з місця. Серце тьохнуло, завмираючи від несподіванки й замішання, а ноги раптом налилися свинцем.

Особу незнайомки приховував капюшон, але її голос здався принцесі знайомим.

Так, безумовно, Ленсі його вже чула!

Вона не встигла збагнути, хто перед нею, як підбігли ньорди та схопили нещасну.

Та й не думала опиратися. Навпаки, істерично схлипуючи і сміючись, незнайомка охоче дозволила скрутити собі руки. Її вже забирали, коли вона обернулася. Каптур злетів з її голови, відкривши обличчя типової етрурки з гладко зачесаним темним волоссям. Жінка знову розсміялася, демонструючи зуби, у її очах блиснуло безумство. Погляд на частку секунди зустрівся з поглядом принцеси…

І Валенсію ніби пронизав яскравий спалах. Вона впізнала її, цю жінку.

— Ерно! — видихнула дівчина, мимоволі роблячи крок у її бік. І зараз же відчула на плечі випещену, але тверду руку Іоланти.

— Ви її знаєте? — голос камерфрейліни звучав по-діловому сухо.

— Так! Це Ерна — служниця Лідії. Але що вона робить тут? Чому не залишила замок разом із принцесами?.. Я маю це з’ясувати!

Скинувши руку графині, Ленсі сіпнулася вперед, маючи намір наздогнати ньордів,

які відводили служницю. Але тут таки була зупинена.

Іоланта перегородила шлях.

— Вибачте, Ваша Високосте, — вона похитала головою, усім своїм виглядом демонструючи, що не рушить із місця, навіть якщо земля розверзнеться в неї під ногами, — це не те, про що ви маєте зараз думати.

— Але я мушу знати!

— Не переймайтеся, ньорди все з’ясують. Це їхній обов’язок, а вас вчинки служниць не повинні хвилювати. Краще повернімося в апартаменти й подумаємо, у що вбратися на сьогоднішню вечерю. Владика не любить, коли спізнюються до столу!

Розуміючи її правоту, Ленсі змушена була підкоритися. Не варто псувати відносини з чоловіком і імператором у перший же день після весілля.

Але черв’ячок сумніву вже зародився в її душі.

На ґанку вона все-таки озирнулася на непримітні ворота в стіні, куди

ньорди заштовхали нещасну Ерну. У вухах ще стояв сміх нещасної, дикий, божевільний, перемежований істеричними риданнями. І Ленсі дала собі слово, що обов’язково відправить одного зі своїх охоронців з’ясувати, що з нею сталося.

І чому вона не повернулася в Етрурію зі своєю пані.

***

Про візит герцога Армана Елоізія ньордам було відомо зранку. Але Тарк Лі Танаріс — охоронець імператорської спальні — не дозволив турбувати Його Владування.

Приставлений до Роннара, коли той ще лежав у колисці, Тарк усі ці роки піклувався про нього, як про власного сина. І так само як власному сину Фаерну, часто відважував майбутньому імператору заслужені потиличники.

Що вже гріха таїти, у дитинстві Роннар був ще тим непосидою. Зухвалим, впертим, відчайдушним. А його відвага часом межувала з безглуздям. От і доводилося Тарку, приставленому до молодого Рона гувернером, іноді вправляти хлопчику мізки.

Хлопчик виріс. Кров’ю та потом у жорстоких боях заслужив трон і титул. Але тих, хто був йому вірний усі ці роки, не забув. Призначив уже немолодого Тарка хранителем імператорської спальні. Посада не бий лежачого, ситна. Одна турбота — борони спокій Його Панування, та ганяй непроханих гостей.

Ось і сьогодні Тарк тільки скупо похитав головою, коли на майданчику перед спальнею правителя з’явився Ді Грейн.

— Герцог Елоізій прибули, — доповів капітан. — Вимагають зустрічі з Владикою.

— Ну, нехай вимагають, — Тарк флегматично знизав плечима. — Я хіба проти? Як Владика прокинеться, так відразу й доповім про візит.

Дізнавшись, що імператор відпочиває і не може його прийняти, Арман нітрохи не засмутився. Навпаки, досить бадьорим голосом заявив капітанові, що дуже радий за племінника і з задоволенням познайомиться з його новою дружиною.

Але й тут вийшла осічка.

Дівчину тримали в особистому крилі імператора, куди входу не було нікому, крім найбільш довірених осіб. І навіть на післяобідню прогулянку вона пішла в супроводі фрейлін.

Арман бачив із вікна свого будуара цю процесію, що прямувала в бік Лілейного ставка.

Смакуючи коньяк, він розглядав натовп жінок, вбраних у пишні різнокольорові сукні. Вони нагадали йому хаотичний рій метеликів на лузі. Але око досвідченого царедворця відразу вичленувало з цього натовпу найголовніше. Одну юну особу з королівською поставою.