Троянда

 По середині, чайного столика стояла скляна ваза, а у ній майоріла червона троянда. Квітка, була свіжо обрізана, маленькі шипи випинались із тоненької гілочки, а на листочках, ще збириглисся сліди, від ранішньої роси.
 Кожного ранку, по одній троянді  Михаїл  зрізав у саду і вносив до домівки. А у вечері, після усіх справ,  сідав у крісло, запалював сигарету і довго не відводячи очей, спостерігав за квіткою. Часто Михаїл, засиджувався так, до пізна. Милуючись нею, вдихаючи її аромат.  Інколи розповідав, про прожитий  ним день,  і прислухався, чи не говорить часом квітка у відповідь щось. Та вона, мовчала.
 

Двадцять років тому, Михаїл виявив у саду троянду. Вона появилась ні звідкіля, бо сам він квітів не любив, не любила і його дружина.  Спочатку Михаїл не придавав жодного значення квітці. Ну росте собі, нехай росте. А вот дружина була зовсім іншої думки. Квітка постійно, її заважала. То через неї багато бджіл на подвір'ї стало. Жаліласся якось Михаїлу. 

 А одного разу син приїхав із нареченою з Одеси погостювати до батьків. Понавози подарунків тоді усіляких. Михаїл з дружиною, швидко накрили стола. Присіли усі дружно до гостини, однією сім'єю і гомоніли аж до самого вечора. 
 Наступного ранку, батько з сином поїхали на рибалку, як колись, давно в дитинстві. А невістка залишилась у дома, сказала що хотіла б помогти мамі, прополотти бурян  у городі. 
 Коли чоловіки повернулись до домівки. Михайло застав дружину із пробінтованною рукою.
- Що трапилось, мамо? Запитав син.
Та матір, лише фиркнулла, а потім додала. В сьому винна, та клята квітка.

 Невістка, потім розповіла. Коли, ми пропололли бур'ян.Мамі захотілося позбутись цієї,троянди. Дівчина показала пальцем на квітку, через вікно. Мама думала, що квітку, так можна буде, витягти із землі руками. Троянда молода, маленька ну і коріння великого не повинно бути. Мама вхопилась рукою за пагін і почала тягти, та рука їй з'їхала і пішла по шипах. Я дивлюся, бачу мама тримається за руку, а з долоні, так і тече червонюшча кров.

 Таки, того дня Михаїл узяв із гаража лопату і пішов викопав троянду. Кинувши її на купу, де палять вогнище.
 Цілу ніч, не міг спати. Все вбачаллася йому ця квітка. І на душі, було якось дуже погано, так наче у нього щось відібрали.
Наступного ранку, троянда лежала, там де Михаїл залишив її, на купі. А після обіду дружина зібрала весь бур'ян із сином, кинули зверху, на троянду. Облили бензином і підпалили. Вогнище поглинуло все і до вечора залишилась тільки гірка попелу.

 Під вечір Михайло вийшов у сад в грудях сильно, його пекло. Він нахилився до згарища, яки ще димілоссь . У пав на коліна і начав розгрібати попіл голими руками. - Де вона, де вона, де вона? Кричав, коли дружина із сином вибігли з хати. 
- Що трапилось? Що ти, шукаєш, батьку?
- Де вона?
- Хто?
- Троянда!
- Немає її, згоріла вона. Відтягуючи чоловіка від згарища, промовила дружина.
- Згоріла? На очах у Михаїла виступили сльози. Він глянув на свої долоні чорні і опечені, потім на сина і на жінку.
- Згоріла. Сказав наче в перше. А тоді підвівся і важкою ходою пішов у будинок. Сів на крісло, що стояло у куті кімнати і мовчав. Не проронив ні слова, навіть тоді, коли дружина з невісткою обробляли рани на руках.
А зранку, мовчки став, одягнувся і пішов. Прийшов, аж під вечір. У руках тримав торбинку. А всередині лежало двадцять сажинців троянд.

 Буває, що ми, губимо наші мрії. Викопуємо їх. Забуваємо за них. Кидаєм на згарище їх. Та коли, мрія вмирає, стає боляче нам і ми, ладні на усе, аби повернути її.