Глава 7

Розалія

Суботній ранок почався з того, що мені вже о дев'ятій ранку зателефонував менеджер одного з журналів і запропонував зробити фотосесію. Плюс, обіцяв заплатити хорошу суму. От я і погодилася. Проте там фотосесія має бути великою. Обожнюю великі проєкти. Та й взагалі обожнюю фотосесії. Тому довелося швидко вставати та збиратися.

- Паріс, мій маленький. - гладжу цуцика та цілую його в лобик.

Він щасливо гавкає та бігає довкола мене. Не можу намилуватися ним. Але треба збиратися.

Проте все ж швидко снідаю, а потім іду збиратися. Вирішила одягнути якомога зручніший одяг та одразу замовила таксі. Взяла невеличку сумочку і на останок поцілувала песика, а потім виходжу з квартири та прямую до таксі, яке вже мало під'їхати. Сідаю у нього і ми їдемо до студії.

***

Аж о сімнадцятій я звільняюся і сонно потерши очі, заходжу до своєї квартири. Дуже втомилася. Сьогодні була найдовша фотосесія, яка тільки в мене була. З одинадцятої ранку до сімнадцятої вечору. Це вам не жарти. Падаю на диван і беру телефон до рук, помічаю пропущений дзвінок від невідомого номеру. Причому на один, а п'ять. Дивно. Вирішую не передзвонювати. Мало хто це. Через годинку лягаю спати, бо втома просто накриває мене лавиною.Весь наступний день проводжу за переглядом серіалу та підготовкою до завтрашньої пари в університеті. А от у понеділок доводиться прокидатися та збиратися, аби встигнути на першу пару.

- Привіт, привіт. - цілую песика та гладжу його по спинці. Він задоволено гавкає.

Потім збираюся, одягаю сьогодні чорну футболку з бордовими трояндами на ній та чорні джинси на високій посадці, а з взуття обираю кросівки теж чорні. Своє біляве волосся залишаю розпущене, лише трохи вирівнюю його. А з макіяжу малюю стрілки, туш та бордова помада. Готово! Посміхаюся собі та зачинивши двері квартири, прямую до університету. На вулиці сьогодні дуже гарно, адже якраз починає опадати жовте та помаранчеве, а місцями ще й червоне листя, вкриваючи собою всю дорогу. Милуюся краєвидом та не помічаю, як хтось мене наздоганяє. Коли бачу хто це, закочую очі та не звертаю уваги.

- Я приїжджав у суботу. - каже Перскотт. Хмурюся.

Навіщо? Звідки він мою адресу взагалі дізнався?

- Для чого? - питаю, не обертаючись до нього.

- У нас мало бути побачення, я казав тобі. - трохи ображеним тоном заявляє той.

Він, що, ображається на мене через те, що я не прийшов на те дурне побачення? Really? Тупо.

- У суботу в мене були справи і я не була вдома цілий день, це по-перше, а по-друге, я тобі казала, що не збираюся приходити на те побачення. - спокійно відвідаю, коротко глянувши на хлопця.

А виглядає американець сьогодні гарно. Біла футболка, через яку видно кубики пресу, джинси та кросівки. Просто, але так гарно...Розалія, ану припинити про таке думати! Хитаю головою, аби відігнати ці думки.

- Могла б і попередити, що тебе вдома не буде, бо я чекав на тебе. Дзвонив, але відповіді не було. - Перскотт ображено відвернувся, а я на це лише закотила очі.

Немов мала дитина, якій не дати цукерку. То от хто мені надзвонював. Трохи почала відчувати себе винною, адже він справді чекав та сподівався.

- Вибач... - промовила і сама здивувалася цьому, американець здивовано обернуся до мене. Мабуть, теж не очікував, що я скажу це слово...Яке я кажу рідко. - Я справді мала попередити тебе.

- Та нічого. Отже, наступного разу ти маєш стовідсотково прийти на побачення. - брюнет підморгнув мені і я зрозуміла, що потрапила в капкан. Тепер же він від мене не відчепиться, так?

Посміхнулася. Було приємно, що хтось так хоче піти зі мною на побачення.

Ми дійшли до університету і зайшли в нього. Перскотт пішла в інший корпус, бо в нас були різні пари. Я зайшла у потрібну аудиторію і пошукала очима Мака, легко посміхнулася та пішла до нього.

- Хай. - сіла поруч та обережно заглянула в його блокнот, де він щось старанно писав.

Мак обертається і коли розуміє, що це я посміхаюся.

- Привіт. - закриває блокнот та обертається до мене повністю.

- Що на вихідних робив? - цікавлюся, дістаючи мою бордову помаду, аби навести неї губи.

Друг знизує плечима.

- Та нічого цікавого в принципі. - каже. - Просидів два дві дома, але зате відпочив.

Киваю тямущо.

- А ти, що там? - питає у відповідь.

Я підводжу губи та дивлюся у маленьке дзеркальце. Прекрасно. Ховаю помаду.

- Та нічого, вчора були знімання, а так все як завжди. - відповідаю.

До аудиторії заходить викладач і голосно зачиняє за собою двері, аби всі почули, що він прийшов. Студенти замовкають і переводять на нього погляд.

- Доброго ранку! Почнемо пару.

***

- Триндець нудна пара була! Зате я виспалася! - кажу з посмішкою та сонно потягуюся.

- Згоден. - киває Макар.

Ми з другом прямуємо до кав'ярні, адже наступна пара ще через пів години. Якраз встигнемо купити кави. На вулиці різко похолодало, почав віяти холодний поривчастий вітер. Тому я міцніше закуталася у свій кардиган. Ми дійшли до нашого пункту призначення і стали в чергу, яка сьогодні була доволі величенька.

- Слухай, ти пам'ятаєш, що цього року директор обере п'ять студентів, аби відправити їх на практику до якогось штату Америки? - раптом питає друг.

Хмурюся, бо не розумію до чого тут це питання і взагалі, що тут такого?

- Пам'ятаю, але він обирає лише тих, хто навчається на відмінно. - кажу та підходжу ближче до барної стійки.

- Так, але він має ось-ось на днях обирати цих студентів, можливо нам пощастить?

Чую у його голосі проміння надії та спокійно знизую плечима. Я відношуся до цього пофігічно - не обере, то нічого страшного, обере - гаразд, поїду. Але я більш ніж впевнена, що мене так точно не оберуть, бо навчаюся я явно не на відмінно та ще й іноді пари прогулюю.

- Добрий день, що будете замовляти? - цікавиться дівчина за барною стійкою, привітно посміхаючись.

- Мені, будь ласка, лате на мигдальному молоці. - кажу, щось мене на новенькі смаки потягнуло.