Глава 14

Розалія

Тьмяне світло, розслабляюча музика, яка лунала з кафе поруч, його погляд...Все це чомусь здавалося мені таким особливим...таким інтимним та незабутнім...

- Розо... - голос з легкою хрипотою збивав з думок і намагався пробитися у мою підсвідомість, яка зараз належала лише його погляду та моєму серцю, яка скаженіло билося об ребра.

Я справді намагалася оговтатися та прийти в себе, але не могла. Чомусь Перскотт почав так дивно впливати на мене...Не подобається мені все це.

- Розалія, нам час іти... - почула серйозний голос хлопця і, нарешті, прийшла в себе.

- Що? А, так, ходімо.

Він відпустив мою руку і ми попрямували до ресторану, який знаходився зовсім недалеко. Я все ще перебувала в злості на себе та нерозумінні, адже щось змогло «вибити мене з колії» на деякий час.

- Одразу попереджаю, що американці нічого не соромляться. Вони люблять гучну музика та веселі вечори. - раптом промовив Скотт та серйозно глянув на мене. - Все добре?

«Ні, все не добре. Шт між нами, чорт візьми?» - хотіла б запитати я, але стрималася, тому що зараз не підходящий момент.

- Так, так. - кивнула. - Я вже встигла трохи зголодніти. - додала, коли ми повернули за будинок і я побачила перед собою фіолетові двері, які виділялися на фоні сірої будівлі.

- Тут смачно готують, тому можеш бути певна, що голодною ти не вийдеш. 

Як виявилося, то ми і прямували до тих фіолетових дверей. Скотт відкрив дверцята та пропустив мене першою. Я ніяково посміхнулася і увійшла. Всередині буда атмосфера веселощів, але разом з цим якогось спокою. На весь ресторан грало фортепіано, я повернула голову на ліво і помітила, що за ним хтось сидів. Чоловік так майстерно грав, що я мимоволі заслухалася.

- Ходімо, нам он туди. - Перскотт показав рукою на столик поруч з цим фортепіано, де вже сиділи Кирило, Макар і Марина.

Ми попрямували до них. Я сіла поруч з Макаром, а Перскотт біля мене.

- Привіт. - привіталася я та обережно поклала свою сумочку собі на коліна.

- Розо, виглядаєш неймовірно. - сказав мені Кирило та підійшов до мене. - Поки наше замовлення готують, ти не проти потанцювати?

Я здивовано глянула на нього і швидко кинула погляд на американця, він міцно стиснув щелепу і відвів погляд.

- Ну, давай. - знизила плечима та взяла Кирила за руку.

Ми підійшли в центр, ще вже танцювало декілька пар та стали поруч. Я поклала руку хлопцеві на плече, а одну він тримав. Натомість Кирило обережно поклав руку мені на талію. Він посміхався так щиро, що я сама мимоволі легенько всміхнулася.

- Тобі подобається тут? - ми почали танцювати під ритм музики. Повільний танець, загалом.

- В ЛА? - уточнила. Хлопець кивнув. - Так, тут добре. Ми лише день тут, а я вже не хочу їхати в Україну. - зізналася.

Кирило посміхнувся ширше та міцніше стиснув мою талію. Мені це не сподобалося, але я нічого йому не сказала. Можливо, то він випадково? Коли ми танцювали, я іноді кидала погляди на Перскотта, який постійно дивився на мене з Кирилом. Ох... воліла б я зараз танцювати з тобою, Скотт...Що?! Стоп, ні!

- О, наше замовлення. Пішли?

Я кивнула і ми попрямували до нашого столика. Кирило допоміг мені сісти, а потім сам сів за своє місце. Я коротко кинула погляд на американця, а потім поглянула на стіл, аби оцінити те, що сьогодні замовили наші друзі.

- Ми взяли всього по-троху. Знався Америки з нами не було, тому як кажуть «не кидайте тапки». - пояснила Марина та дзвінко засміялася. Макар підтримав її, а всі інші посміхнулися.

Я взяла собі картоплі фрі, якогось салату та стейк. Все це мені найбільше сподобалося за цим столом.

- Давайте я налью вина? - запропонував Перскотт.

- Так, давай. - відповів йому Макар.

Скотт встав та почав усім по черзі наливати алкоголь. Я буда остання, якій він наливав. Коли хлопець вже налив мені, я поклала руку на стакан, аби забрати його і в цей момент американця схоже хотів віддати мені напій і так вийшло, що поклав свою руку поверх моєї. Електричний струм пройшовся по мені від його дотику. Я підійняла погляд на Перскотта, а він лише посміхнувся і прибрав руку.

- Вибач, не хотів. - тихо промовив та сів.

Дивлячись на його посмішку, я розуміла, що він спеціально це зробив. Але який сенс? Для чого?

- Любі гості! - раптом почули мм голос з мікрофона. Всі обернулися на сцену, куди вийшов чоловік, який пару хвилин тому грав на фортепіано. - Раді вас усіх бачити! Сьогодні для нас виступить зірка нашого ресторану, талановита Лілія! Прошу всіх послухати.

На сцену вийшла дівчина, яка повністю відповідала своєму імені. Лілія - є така біла квітка, найніжніша поміж з усіх. Так і була дівчина. Біля сукня до підлоги, волосся обережно випрямлене та ідеально спадало їй на плечі, посмішка, така ніжна та привітна. Від дівчини віяло лише всім хорошим. Вона взяла до рук мікрофон, а чоловік сів за фортепіано та почав грати.

Долинув голос дівчини, такий ніжний та гарний. Я справді не могла відвести погляду від дівчини. Видно, що вона дуже талановита. Але мене здивувало не це, а те, що вона співала нашу українську пісню українською мовою. Ідеальною українською мовою.