Глава 29

Розалія

- Тато, я проведу Перскотта!

- Гаразд, але не затримуйся. Вже пізно. - відповів мій батько, а я закотила очі. З роками він не міняться, так само хвилюється за мене.

Після такої собі «сімейної» вечері я захотіла провести свого хлопця і поговорити з ним на одинці. Ми вийшли з квартири та спустилися на вулицю. Нічне повітря було свіже, тому я обійняла себе руками.

- Гарне вийшло знайомство. - посміхнувся Перскотт.

- Згодна. - кивнула я. - Ти вибач, що тато так прискіпливо розпитував тебе. Він хвилюється за мене.

- Я розумію, тому все гаразд.

Я вдячно посміхнулася та підійшла ближче. Підійняла голову і поцілувала Скотта. Як же я обожнюю ці солодкі вуста.

- Завтра субота, тому я заїду по тебе о третій і ми підемо на побачення. - впевнено сказав хлопець та поцілував мою руку.

- Вже дуже чекаю.

- І я.

- До завтра.

- Бувай.

Ми ще раз поцілувалися і я все ж пішла назад до квартири з посмішкою. Увійшовши мене зустрів тато, який широко посміхався.

- Я бачив вас. Ви такі щасливі. - батько підійшов до мене та обійняв мене. - Я радий, що ти знайшла своє кохання.

- Я теж рада. - посміхнулася та міцніше притулилася до тата. - Чому ти так рідко писав мені?

Відчула, як він напружився. Відсторонився від мене і я побачила в його очах страх, сором... Він справді шкодує?

- Вибач...Мені дуже соромно через це. - батько опустив погляд. - Спочатку я не писав і не дзвонив через роботу, бо вона забирала весь час. Але мені також тяжко дивитися на тебе, у тобі я бачу твою мами. Ти її копія і моє серце досі болить, коли я згадую про Евелін. - тато сумно глянув мені у вічі, а я відчула, що можу розплакатися. - Я сильно кохав твою маму і рана домі болить хоч минуло багато років. Пробач... Я не мав відсторонюватися від тебе, а навпаки, ми єдині лишилися один в одного, тому я мав більше приділяти тобі уваги...

- Тато... - прошепотіла я.

- ...а не поводитися немов бовдур. Пробач мені.

- Я пробачила тобі, адже ти мій тато. - я ще раз обійняла його. - Ти мій найрідніших, тому я не можу не пробачити.

- Дякую. - лише шепотом додав батько, а я відчула, що він почав плакати.

***

Наступного дня мені прийшло повідомлення з самого ранку від мого фотографа на студії. Я відкрила його, швидко пробігла очима по екрану і широко посміхнулася. Виявляється, шт всі ті фото, які ми робили останні два місяці підуть в журнал одного світового бренду і я буду виступати, як модель. На мені буде одяг, який будуть купувати, там будуть відомі марки одягу. Це ж така прекрасна новина! А сьогодні в одному великому магазині посеред центра Києву відбудеться відкриття магазину, там буде небагато речей, а в основному лише мої фото з одягом, щоб покупці змогли прийти наступного дня та придбати його. В мене одразу з'явилася ідея піду туди з Перскоттом на побачення, аби він побачив над чим я працювала.

- Доню, ти вже прокинулася? - долинув голос тата з кухні.

Так не звично прокидатися і розуміти, що ти тут не сама. Але це приємно відчуття.

- Так! - крикнула у відповідь і застелила ліжко.

- Переодягаюся та біжи на кухню снідати!

- Ем...Гаразд!

Я швидко переодягнулася та привела себе в порядок. Пішла на кухню і побачила, як тато гарно викладав млинці на тарілку.

- Привіт. - я поцілувала його в щічку. - Як смачно пахне!

- Готував за маминим рецептом. - підморгув.

- Не варто було, я й сама могла приготувати.

- Доню. - перебив мене батько та суворо поглянув у очі. - Я не кожного дня можу готувати тобі сніданок та дивитися, як ти його смакуєш, тому дай мені цю можливість.

- Звісно. - кивнула я та сіла за стіл.

Така його позиція мене дещо здивувала, адже коли ми всі жили разом: я мама і тато, то батько зовсім не готував. Цим займалися або я, або мамо, але не він. Схоже він змінився чи точніше кажучи, події змінили нас усіх.

- Налітай.

Батько поставив переді мною тарілку з запашними млинцями та чорничним варенням і я швидко накинулася на цю смакоту.

- Це щось неймовірне! - захоплено сказала я та поклала до рота ще шматок. - А ше ті навшившя шошувати? - запитала я з повним ротом.

- Спочатку пережуй, а потім говори. - з посмішкою сказав тато та сів навпроти.

Я швидко все пережуваласія та повторила питання:

- Де ти навчився готувати?

- Після...трагедії, яка сталася з твоєю мамою я переосмислив життя і зрозумів, що готувати не так і погано або соромно. - заговорив тато. Я уважно слухала, не забуваючи їсти сніданок. - І потихеньку вчився готувати, адже знав, що рано чи пізно, але це вміння мені знадобиться. І як бачиш, не прогадав. 

Я кивнула та подивилася у вікно. Вже було сонячно, хоча відчувалася низька температура.