15. Про гречку і суперечку

Стояти в чоловічих обіймах! Це ж треба в тридцять скуштувати такої долі! Солодкої, приємної! Згадується  як я вперше спробувала марципани в Польщі! Думала не переживу гамми того аж до болю солодкого смаку. Так і з Андрієм. 

Ми стояли кілька митей, а смаку кохання вистачило на півночі. Не знаю, чи спав він на тому скрипучому твердому диванові чи ні, а от я ледве змусила себе зімкнути очі на м'якому ліжку. 

Підірвало мене о п'ятій з думками про їжу. Повна хата людей, а господиня дрихне! Смаки Бикових я знаю, а чим вразити хлопця? Що він любить? 

От чого в матері вареники ліпила? Напевно, здогадувалася, що може Замойський заскочити.  Тю, заточена під Женьчині смаки. Отже, кардинально протилежне наготую! Хіба ж я не хазяйка? 

Першим ділом був заварний крем. З магазинною сметаною кецятися—собі нерви, мов килимок, витріпати. Добавила білоруської згущонки.  Наша, яких тільки марок не коштувала, рідка як молоко! А от масло  в крем тільки польське додаю. Уммм ням-ням! Пальці облизати! 

Що ж, до чаю-кави є що подати! 

Промиваю гречку, ставлю кашу в мультиварці. Хай буде гречка аби не суперечка! А що до неї? Котлетки чи м'ясо? Котлетками пропахнуся, а помитися до того, як всі прикинуться навряд чи встигну.  Отже, м'ясо потушкувати! Салат?  Грецький чи цезар? Може просто овочева нарізка? 

Мамцю рідна! От коли сама, то сирої гречки з йогуртом вистачає! 

Так, спочатку м'ясо зробити, потім душ. 

Змиваючи хвилювання вчорашнього дня і веселої ночі, повертаюсь в реальність. Людка змогла зробити лікарняний до понеділка. Сьогодні четвер. Часу для міркувань про таку-сяку контору, на яку перетворився інститут під управлінням Крисюка, трохи є.  Не маю бажання працювати з Женею, навороченою жінкою Павліченка і її кузеном чи родичем, біда їх знає!  Лідія Яківна разом із співчуттям з приводу смерті батька прислала повідомлення, що мене таки зняли із завідування! Ну і добре! Баба з воза, коням легче! Хай тягнуть те ярмо бюрократії самі! А щодо хабарів, які вони хотіли брати й не могли через вредну Язву, то жадібність фраєра згубила! Їх погубить такий підхід! Самі собі риють яму! 

Після такого аналізу висновок лише один— пора звільнятися з інституту, визначитися з роботами! Якщо будувати відносини, то потрібно трохи вільного часу! А в мене його, як кіт наплакав! 

В хаті ще купа роботи! Всі думають, крута така, хату собі купила! Так, стареньку хатинку якоїсь п'ятирідної внучатої племінниці Григорієвого батька! 

Чого не квартиру? А купила би я їх за дев'ять тисяч доляриків? В Березному не знайдеш! Микатися по квартирах все життя не хотілося, гроші розбазарити—теж. Тому, піднявши на ноги маму, я знайшла роботу і купила хату поближче до Бикових! 

Тоді попасти в інститут було для мене удачею всього життя! На секонд хенд повертатися не хотілося. Ще й в статусі вченої мадами з польським дипломом!  Знову махнути на Польщу, як заробітчани, не могла. Підкачало здоров'я. Як на зло, жодна робота на гранти не отримала позитивного відгуку! Почалася виснажлива праця над собою, мовні курси онлайн, статті, переклади, перші кроки в якості репетитора, написання наукових робіт, дипломних, курсових, рефератів на замовлення. Скаже хтось, як це так, викладачка, а за когось писала! Мені потрібні були гроші! Ніхто мене не хотів кормити гречкою з м'ясцем, поїти кавою з тортиком і колискові на ніч співати! Навіть сам себе хвалений Замойський з бідною Віркою справи мати не хотів! І тут, о небеса! Одне з моїх відео на Ютубі зібрало купу переглядів, а пост в Інстаграмі про Бідняжку, яка купила собі хату , «вистрелив» так, що я стала супер-пупер блогеркинею! Ще б трохи, й богинею Інсти. І після того Остапа понесло! Я змогла заробити, як то зависники кажуть, на нічому!  Нічого собі «на нічому»! Так пахати, як я, щоб мати з чого те «нічого» написати, відзняти, змонтувати —не кожен схоче.  

То таке…  добре, що є заробіток. З цим коронавірусом якби трималась інституту чи працювала  в магазині—не мала би ні копійки за душею… 

Копійки. Як говорити про гроші з Павліченком-молодшим не знаю. Не схоче він компенсації—не змушу взяти. Чи взнає про це його батько? Після вчорашнього, вірю, не лишить мене в спокої. Які таргани живуть в голові цього лікаря одному Всевишнього відомо! 

—Вірко, ти довго? — Людка тупцює під санвузлом.

От і по роздумах! Виходжу. 

Зелена від нудоти подруга поспішає зайняти дамську кімнату. Токсикоз як за Маргариткою! Невже знову дівка? 

У Миколайовича квітник, ще й я, як той будячок, до сім'ї їхньої причепився! Якось так вийшло… і добре, що Григорій і брат мені, і батько! 

Людка випливає вже не ламінарією, а айсбергом. 

—Люсю! Спрайта чи Коли? 

Знаю, що добре допомагає подрузі в таких випадках. 

— Води! — важко дихає подруга. 

Люся п'є, вгамовує своє пузеня і приймається за лікування мізків своєї найкращої подруги. 

— А де підкорювачі чоловічих сердець?—Люсьєна вказує рукою на порожній стіл. 

—Ти про що? —не розумію, куди хилить Люська. 

—Де вареники? З капустою, картоплею, сиром, вишнями. 

— Чого б мені їх ліпити? 

—А як же «А мій милий вареничків хоче»? —на те, як я Женьку шедеврами української кухні вразити бажала натякає. 

—Зранку вареники ліпити—до зустрічі з Замойським! А мені його тільки не вистачало! 

—Прощай, Женю! В мене жених—молоденький хлопчина! 

—Люсь! Ти чого? Гречки зранку не хочеш їсти? Щось друге приготувати? 

—Послухай, Вірко! Тебе несе по всіх фронтах! Дивись, щоб не до гречки! 

—Люсь!

—Послухай! Він—молодий хлопець, якому стрельнуло в голову зациклитися на тобі! Як думаєш, до чого приведе така пристрасть? 

—До гречки на сніданок? — починаю сердитися.

— Не язви!— коли Люся серйозна, то серйозна. — Де твій сором? Де здоровий глузд?  Нащо Андрія сюди привела? 

—Я привела? Твій чоловік його припросив. Я просто не була проти! 

—Григорій любить малого, як рідного сина, а тебе, як сестрицю. Тому й хотів, щоб ви вирішили свої питання між собою. Хто ж думав, що ви надумаєте в кохання погратися?