Троянди у фіолетовій обгортці

21. Про різні відтінки правди

Правда буває різною: прихованою, наскрізною, солодкою і гіркою, мов цунамі й урагани, як піски Сахари, недосяжною, наче зорі й маленькою, як дірка для мишки в коморі. Правду можна по-всякому подати: на тарілочці, в чашечці, в ложці дьогтю, в бочці меду, можна просто з привереду в очі кинути слова. А яка ж вона моя? 

Правди  про Андрія не знаю чи почула, а от історій про Павліченків — на докторську дисертацію! Диви-диви,  істориком стану! А як копну сильніше, то ще й археологом! 

Люсінда прийшла до мене аж о дванадцятій. Я до того часу встигла побілити дерева в садку, обрізати малину й пообприскувати кущі смородини, аґрусу й калини. До мене насадили, а я тільки доглядаю. Планувала скопати грядки під всіляку зелень, але заклинило спину. На початку лютого були плани поїхати оздоровитися кудись, але то корони, то похорони. Спина турбує все частіше, але боюсь таких  лікарів і професійних масажистів як Кирило Іванович. 

Що ж сьогодні його син поробляє? Казав, має роботу, ближче до ночі звільниться. Трохи сердилась на таке, але хлібчик з маслечком всі хочуть їсти! Люсінда знайшла мене надворі в повному городньому обмундируванню. 

—Вірко, ти чого оце… ну… в землі порпаєшся? Щось сталося? 

—Привіт. Батька немає… От сама намагаюся лад дати городові й садкові. 

—А де помічник? 

—Який? — я туплю від втоми і млості кохання. 

—Андрій в тебе ж був вчора. 

—Був. Але давай не надворі. Баба Соня хоч хоч стара, а добре чує сусідський шепіт. 

—О, ховаєш молодика від не доброї мови, а він сам машинку на очах сусідів біля тебе ставив! Його ж добре в місті знають! 

Вирячила очиці, лопату відкинула. Оце, бачу, поговоримо. 

—Що там принесла до чаю? — я теж з наїздом.

—Ласощі для відгодування старої дівулі,— жартує подруга. — В тебе все 60-60-60! 

— Гаразд, якщо там еклери, то я за таке відгодування.

Йдемо в дім, Красунчик біжить перед нами, задерши свого нахабного хвоста. Сьогодні міну підклав у фікуса. Була зла, дала віником піджопника. Воно образилось, але ненадовго. Люся рибу принесла, він вчуяв і все мені простив. 

Наробили бутербродів з лососем, зварили кави, виклали на велику тарілку еклери. Можна і побалакати. 

—Що в тебе з Андрієм? —сьорбаючи каву й жуючи бутера питає подруга, 

—Ми, як це назвати… зустрічаємося. Бойфренд, напевно, так правильно. 

—Нічого не начверили? 

—Та ми толком і побалакати не могли. Вчора ще й мене розібрало. Лежала  з температурою, як пляцок! 

—А малий? 

—Він не малий. Молодий чоловік. Кашу мені зварив, бач скільки накупив всього! 

—Бачу. Віра, пробач, але ти за нього старша. Сама знаєш, як воно буває. Твоя колежанка вийшла за колишнього учня. Йому вісімнадцять, їй двадцять шість. Завагітніла, родила, вдома з малим, а він на заробітки. Там повії, наркотики. От мучиться з ним. 

—А розвестися? 

—Ти швидка всіх порозводити. Вона віруюча. Він теж…  був. 

— Андрій не такий. 

—Де гарантія, що не зірве дах? 

—Чому ти так проти нього? 

—Я не проти нього. Я за тебе. Ви—різного поля ягоди. І не такі солодкі, як ти думаєш. Він ніби простий, але не дасть тобі язвувати й керувати. А ще ти дівка з хатою, добрими заробітками. Чому б і не замутити! Він за дітей не говорив? Ну, що проти абортів і за велику сім'ю… От уяви, народиш дітей, він по заробітках, а ти тут тягни все сама!  Увага, мізкуй добре! Він же в боргах, як в шовках. Думаєш, накупив всього, такий багатий! А ще він син свого батька! 

Витріщаюсь на неї, не розумію, куди хилить. 

— Віро, ти доросла, а така наївна. Думаєш, онко— дешева річ? Він тільки нам десятку зелених винен.  Його дід купу майна продав, щоб Олю порятувати! Кляв Павліченків рід, що дочку до такого довів! Малий квартиру виставив на продаж ще до смерті матері. Вже й покупець був, аж тут Іванович поліз судитися. 

—А машина? 

—Олегова, дядькова. Він на нього робить, коли вдома. 

—На Шварца? 

—Так. Крутить машини. А  в того автосервіс, автомагазин і шиномонтаж. Малий робить комп'ютерну діагностику, коли не по Німеччинах і Польщах. 

—А чим Андрій займається ще? 

—Ти його дівчина чи я?— обурюється Люда. —Бачиш, ти про нього основного не знаєш, а що говорити про приховані мотиви? 

—Слухай, кажи або всю правду, або нічого. Я втомилася від недомовок. 

— Нарешті, хочеш слухати. Тільки уважненько! Андрій— син Ольги Шварц і Кирила Павліченка. Їй було вісімнадцять, йому двадцять чотири. Биков — однокласник Олі і її друг. Бикови і Шварци давно дружать. Олю йому сватали і всі були б  раді, якби не взявся Павліченко. Оля попалась майже так як я. От тільки п'яною не була. На  закритій тусовці березнівських крутеликів у Рівному багаті батьки вирішували свої справи, дітей зводили й сватали. Бикови в цій гонці програли Павліченкам, бо молодий лікар і бізнесмен Кір  ніби встиг зробити Олі дитину. Дівчину навіть не спитали чи хоче вийти за нього. Вона була ідеальною люблячого дружиною. Всі так думали. Лише після розлучення Ольга, попавши під скальпель Миколайовича, зізналась, що Кирило, ще той Грей. 

— Хто? 

— Грей, із « 50 відтінків сірого». 

—Ти таке читаєш? 

—Я— дружина гінеколога. Після таких Греїв у мого чоловіка повно роботи. 

—Не розумію. — я сьогодні тупила і не могла скласти докупи факти, якими щедро ділилася Люсінда. 

—Короче, він любить екстравагантні види утіх. І на Олі випробовував свої бажання. Вона теж по молодості відривалася по нічних клубах. Там він її і злапав. Чим закінчилося можеш зрозуміти, знаючи мою історію. Та якщо я геть по-дурному залетіла, то він її висліжував давно. З корисною ціллю.  Батьки Павліченка прикрили всі його походеньки. Толком не знаю, але де великі гроші, там темні справи. Перед смертю, Оля забажала висповідатися й покликала...мого Бикова. А Григорій — хресний батько Андрієві. Можна сказати, він батько чужим дітям: Ритка, Андрійко…  До речі, Гріша довго лікувався, щоб ми мали дітей… своїх… 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше