23. Про кари Господні

 Агресивна поведінка Івановича мене настільки вразила, що нутрощі викручувало назовні. Мої білі черевики втратили свій сяючий вигляд не лише від багнюки. Нудота перетворила їх на маленьких задрипанців тридцять шостого розміру. Не встигла зреагувати!  Так і на кохання в житті не встигнеш зреагувати, вже вивертає душу!

Святий Валентин виявився добрячим жартуном, сипнувши мені щедрою пригоршнею цікавих женишків. Ні, претендентів поки два. Кирило не заміж кличе. Його пропозиція продиктована лише цікавими бажаннями. І ті хотіння напрочуд непристойні. 

От що робити з двома свинами: один Павліченко, другий — Замойський?  Пруться в моє життя, як рохлики в картоплю! Чого сказилися? Навели справки про добрий прибуток від магазину? А може на приватній території пані Ягненко захований скарб? А може… може там труп?

Господи мій милий! Божеволію! Не хочу ні хати, ні Павліченків! Не треба ні любові, ні кохання! Спокою дайте! З котом-засранцем менше проблем, ніж з чоловіками. І підміть, дорогенька Віруню, ти не встигла переконатися в своїх почуттях, як взнаєш цікаві подробиці з життя твого хлопця. 

Йду, носа похнюпивши. Не хочу ні піщаних берегів, ні прекрасних бігунів, ні закоханих брехунів. Здається, після нападу Кіра, повірю Люсьєні, що нечисті ті Павліченки й в усьому шукають вигоди.  

...Люди працюють в городах, садках. Тракторці тільки й диркають. Господарі готують техніку до виходу на поля. Батьки однієї з моїх колег ще в кінці березня посадили картоплю! Яка різниця, сніг і мінус чи тепло й плюс двадцять? Посівний календар сказав, що треба, місяць блиснув правильним боком – і вперед. Колега головою хитала, бо матір так настудила спину, що не могла розігнутися. Ах да! Павліченко старший її поставив рівно! От як добрий лікар може бути такою заразою?! Оооо!  А добрий вчитель і талановитий викладач Замойський –дамським угодником?

Ну ті городи й поля! Батько матір теж гробив на місяці й календарі заглядаючи. Кожен раз прицмокував, нам втираючи: «Ну що за кара Господня! Вам молодим аби з моря погода! Що ти, що Надька до роботи не привчені!». Це він про нашу нелюбов до порпання в землі. Якби не ревіло до нас наче бик, не гнало ремінцем на те садіння й сапання, то вийшли би заміж за сільських хлопців, смикали бадилля, радіючи незліченним гектарам праці й поту. 

Надька чого вискочила заміж за  багатого й дурнуватого? Бо земля в печінках сиділа! Чого тепер з Чехії не вилазить, хоча батьки на неї квартиру написали й півдачі? А що тут їй робити? Щоб вижити на провінційну зарплату без присадибної ділянки не обійтися! Вона - пані городська. Манікюри чорноземом попсувати не хоче! Хе-хе!  Який чорнозем? Пісок і торф, а бонус- комарі та мошкара! Кожне шкільне літо я проводила на зеленому морі, а потім під капельницею.  Батько ненавидів мою алергію на комарині укуси! П’яним називав мене білоручкою, кидав злі жарти, що або вчителькою, або утриманкою буду. От і вчителька, і до вчительки. І хто ще став утриманцем… Господи, прости! На батьків не можна так…

Опа! Ніна Орестівна нутром чує мої неприємності! 

В тридцять я можу дозволити собі не підіймати слухавку, але ситуація з батьком подіяла в цьому питанні краще, ніж тисячі повчань.

-Віро,чого труби не береш? —одразу розганяється мати. – Ти не телефонуєш, на дзвінки не відповідаєш! Думала,  на цей раз не відповіси, приїду в Березне розбиратися!

—Мамо. Я хворіла. Промокли ноги, температура була… Деякі питання вилізли.

—Які ще питання? — переходить на звичний тон мати, —Замойський приходив, просив мого материнського благословення на ваш шлюб. Ти з ним була?  Які в тебе з ним відносини? Чого мати взнає не від дочки, а від сусіда такі новини?! 

Замойський—унікальне тріпло й брехло. Не встигли губи відійти від гидкого цілунку Іванича, то тепер хай вуха пов'януть!

—І що, отримав благословення чи гарбузяної каші? —зла не вистачає на Женю, — Спитала, чи він серйозно то каже чи ради вареників?

—Не явзи до матері! Те, що любить добре поїсти— хто з чоловіків того не любить! Він гарно балакає до батьків, на відміну від декого.

Хто б дивувався, що дзвінок без докорів обійдеться! 

—Авжеж, святий та Божий, ліпшого за нього немає! — псіханула до матері. Як збираються мої залицяльники,  всі докупи, то як же без «замойського» контрольного вистрілу по позиціях Павліченків у моєму житті. 

— Не святі горшки ліплять! Кого з чоловіків не крутить на пригоди по молодості. Ти подумай! Має хорошу роботу в Березному і Сарнах, квартира батьківська йому буде, машину має. Стабільність— одна із запорукою сімейного спокою.  Ми тут з тіткою Машкою на місці, поможем,  якшо треба й дитя поглядимо! 

— Мамо! Яке дитя? Ви вже моє життя розписали, як Мойсей десять заповідей на скрижалях! —стискаю гаджет так сильно, що аж скло хруснуло! 

—Віро, ти сама не знаєш, чого хочеш! Не дівки в мене, а кара Господня! Ні зятів нормальних, ні внуків на коліна! — мати пихтить, наче ковальський міх. А я знову вивергаю словесну лаву:

— Не кляни! А хочеш внуків— їдь до Надьки, он буде скоро тобі на коліна радість. Мене не чіпай! Сама розберусь!

Хвилина мовчання означала, що я видала сестринський секрет раніше часу. Прости, Надійко! Випекла мати душу! 

— Добре! Я ще подзвоню! — каже схвильована мати. 

Ха! Терпи Надько! Бабка пішла в атаку! Дарма ти Янчика Вацлавовича не привозила, вона би з нього пихатість швидко вибила. 

Ах і красивий той Янчик! Напевно в свою матір. На Вацлава він зовсім не схожий. Ритка якось побачила в моєму телефоні фото «племінника», то мізки виносила, що це за красеня ховаю. 

Якби не моя сестриця, то кака виросла би, а не нормальний хлопець! Видко, не тільки личком в матір пішов, а ще й характером! Гордовитий трохи. Загалом же, можна знайти спільну мову! Правда по-польськи. Янчикова мати — полячка. Не знаю, що з Вацлавом вони не поділили до розлучення, бо після—дітей розкидали швидко. 

Надька не каже, але я зробила висновок, що Вацлав трохи цікавий і лінькуватий. А що? В себе в країні, сидить, папірцями шелестить, а сестриця на заводі пахає, як віл, щоб двох мужичар прокормить!