33. Про кляті розділові знаки

Моя вчителька української мови та літератури колись сказала  нам, семикласникам, цікаву річ. Цитую Марію Олександрівну дослівно: «З крапки кому зробити дуже просто. Варто лише намалювати хвостик! Так і в житті—часом ми ставимо крапки посеред речення. Чи не варто нам домалювати хвостик і рухати сюжет, а не обрубувати його?!». Тоді її філософські ідеї були далекі від розуму тринадцятилітнього підлітка. Тепер же, будучи дамочкою трохи досвідченою в літературі, відчула потребу застосувати це правило в житті. 

Повернулася до дверей. Мені життєво необхідно запитати про все, що накипіло всередині і почути відповідь. Проблема наших відносин у тому, що ми не чуємо один одного, домальовуємо те, чого насправді не немає. Може ми не такі й чужі?!

Хай я не підходжу як дівчина, але ж по-людськи ми можемо спілкуватися?! Не хочу зустріти його десь і пройти, навіть не привітавшись.

Натискаю дзвінок в той момент, коли Андрій відчиняє двері.

Хочу сказати щось, а слова застрягли в горлі, лише хрипи та схлипування пролізли поміж ними, вирвалися на волю і покотилися на чоловіка, ніби снігова лавина. 

В мене істерика. Точно, істерика. Я не можу жити без нього, божеволію від бажання бути з ним, доторкнутися до нього! Я помираю без нього!

А він дивиться похмуро. Руки на грудях склав, захищається від мене

—Щось забула?— напустив на себе суворість Андрій.

—Тебе…— нарешті видихаю я, заглядаючи в очі, мов у душу. —Я люблю тебе!

Те, що приховувала від інших, старанно замикала за сімома замками в собі, вирвалося на волю. 

—Мене? Любиш?  Невже твоя гордість дозволила тобі зізнатися в коханні?!—здається, хтось на межі нервового зриву чи… Боже мій, в мене думки поповзли в сторону любовних романів з віковою відміткою!

—Гордість і не дозволила, а серце кричить про почуття до тебе!

Він не впускає мене у квартиру. Так і стоїмо в дверях, на межі. 

Мої коми затрусили хвостиками і притулилися до мене так, що й не розбереш, що то за розділовий знак.

—Дозволь мені зайти!—проявивши рішучість повернутися,  маю не спасувати перед труднощами.

—Для чого? Знайшла тему для розмови?

 Напевно, слід дати йому ляпаса за таке хамство. Шукаючи примирення, мовчу! Чому він так турбувався про мене, а тепер—відкидає?

Не знаю, що на мене найшло. Випускаю з рук сумку, припіднімаюся на кінчики пальців й цілую його в колючу щоку! 

Обнімаю міцно. Він розмикає свій захист. Затремтів. Невже чоловіки втрачають свідомість від того, що бажана жінка цілує його? А я добре знаю, що він бажає мене, але чомусь вперто продовжує тримати дистанцію! 

—Віро, що ти робиш? Ти мене зведеш з розуму, якщо я піду за тобою! Потім ти покинеш мене, божевільного від кохання, коли з'явиться черговий Замойський! — його грудна клітка часто піднімається і опускається.— Нам не можна. Давай кожен піде своїм шляхом.

— В тебе хтось є?— розмикаю обійми. Він закриває двері.

— Можна і так сказати…— Андрієві зміни і відвертість мене дивують.

Він опускає голову вниз. Так робив мій Красунчик, коли накладав купки у фіалки…Чекай веселощів!

— Яєчня вже покрилася льодом, а кава ще не схолола. Будеш?— він  торкається місця, куди я його поцілувала. Хтось може і є, але Андрія тягне до мене. 

Я дивлюсь на його солодкі губи, на прищик на носі, на шрам біля виска. Не помічала такого раніше.

—Буду. Каву з щирою розмовою.—хочу якось розрядити ситуацію.—Як тобі в Німеччині? Як з мовою? Яку роботу маєш і чи добре тобі там?

Дві глибокі зморшки, що залягли на чолі і зробили його старшим на років десять, трохи розгладились. Що ж з ним сталося?

Він протирає перенісся. Новий жест. Так роблять чоловіки після сорока, а не молоді хлопці.

Не буду сіллю,

не буду перцем.

Буду бальзамом на зранене серце. 

Я буду світлом, я буду тінню,

я буду поруч в будь-яку днину.

На вірші потягнуло Віру Анатоліївну.  Це краще, ніж чекання, доки Андрій підбере слова. Дивно, раніше він відповідав швидко, діяв по серцю. Нині, наче німець—жодного зайвого руху.

—В Німеччині я не вперше. В мене все аллєс гут! — відпиває каву Андрій.

Я теж відпиваю гірко-солодкого напою. Мені недобре. Нічого не смакує, лише його губи…(Червона я, як рак! Знаю, але де ж правди від себе діти?!) Дивлюсь на нього, боюсь заплющити очі. Здається, моргну—Андрієвий слід прохолоне.

—Мені не хотілось би заважати тобі… Але піти без розмови—глупо. Подумала, краще лишитися друзями, ніж ніким.  —від напруги, що між нами, починаю вистукувати по колінах якусь пісню. 

Його весняні очі темніють. Здається, що стають кольору грозового неба. Чому не можна просто сказати, що ми потрібні один одному?!

—Після кохання дружбу не пропонують! 

 На очі набігають сльози. Він боляче кусає словами. 

Ставлю чашку з кавою. Всередині гірчить чи то від неї, чи від нього.

Може, ну його в баню! Краще знайти старшого чоловіка. Такий вже скуштував життя, має якісь статки. І я не дурна, зі своїм доходом. Такий мужчина вже наївся подружнього життя, а я не сильно прагну до тих обов'язків. Дитинку народжу, буду зайнята. А може, краще без чоловіка? Якесь там запліднення спробувати. Народити для себе, щоб і не залежати від цих психів!

—Віро! 

—А?

—Голосно думаєш…

Цікаво, з якого моменту я стала розмірковувати вголос?

—Довіряю тобі, значить.

—Віро! Ніколи б не подумав, що ти будеш залицятися до мене!—син свого батька гарно засвоїв науку.

Господи прости! Якось я стримувалася до цих слів! Які коми, коли тут знаками оклику хочеться його пришпилити до стіни!

—Так-так! Думав тільки вам властиво закохатися в когось? На відміну від тебе, я не залицяюся до когось з презер…

—Віро!

—А що? Коханою не називаєш! Як друг, теж тобі не підходжу! Що ж, чому б ворогами не стати? Тоді й правдонькою можна один одного бити. А може… Може і вбити!

Він як розкричиться! Таким я його ніколи не бачила!

— Ти що знаєш про мене? Взагалі що ти знаєш?! Ти перебираєш чоловіків, як товар на базарі! Кажеш, що кохаєш мене, а сама  то з моїм батьком по кутках ховалася, то від Замойського всіляких ведмедів приймала! Це я, я тебе любив! А ти думала, як влаштувати собі життя з багатим чи впливовим чоловіком!  Хто я був тоді? Хлопчина в гумківському одязі з боргами за плечима. Тоді перебирала, а зараз вже кохаєш? Тебе гроші цікавлять?