Троянди у фіолетовій обгортці

34. Про «думати й не думала»

Ми розійшлися… Як в морі кораблі, як в небі літаки. 

Чесно, я не думала про нього весь цей час від сімнадцятого листопада до чотирнадцятого лютого.

Я не думала про нього, коли їхала в таксі з босими ногами. Навіть не збиралася дивитися чи він писав, як брала телефон до рук! Мені було зовсім не до нього, коли святкувала день народження в повній самоті з високою температурою. Не згадувала, коли (замість улюбленої стільки років кави!)  повністю перейшла на чай. Не називала його імені у сварці з Ритусею перед своїм тридцятиодноріччям. Навіть не думала підслуховувати, коли про нього хтось пліткував у кав'ярні.

Ні. Я не згадувала його, коли тягла сумки додому, коли бачила як хтось несе букет у фіолетовій обгортці. Я навіть думати не думала, коли обривала пелюстки на трояндах, проказуючи щось типу «любить— не любить»…

Я дозволила собі думати про нього сьогодні. Прогулялася до кутка Андріївської та Чорновола, зайшла в кафе, де ми вперше разом пили лате, замовила смаколиків, які ми тоді їли…

Як і рік тому, я одна. Я вчуся жити без Андрія, але вже не можу так самовіддано працювати на себе, як до зустрічі з ним. 

Все стало тусклим, втратило зміст…

Закрила свій онлайн-магазин брендових речей. Втомилася тягатися з ним. Люся через це зовсім зі мною розсварилася, бо ж  тітка забрала в дитини підробіток. Я спересердя випалила правду, що дівчині вчитися треба, а не тільки про гроші, шмотки й хлопців думати! Звісно, Люська, як справжня українська мати вчепилася мені в коси! Так любить своє дитя, що не бачить, як воно з милого янголятка перетворюється на випещену дияволицю. Гени Замойського дають про себе знати.  Материнське ж потакання дівчачим примхам веде Маргариту поганою дорогою. Що мали Бикови мене виховувати, краще би дитиною зайнялись! 

Григорій зі своєю докторською дисертацією так заморочився, що дівці спускає багато чого. А вона, бачте, допомогла мені з Андрієм розійтися! Тепер же «малий» їй нецікавий, бо знайшовся якийсь багатенький «браток» тут! Я Миколайовичу так і сказала: «Зібрання не наблизить твою дитину до Бога. Якщо ти, як батько, не будеш карати її за дівчачі пустощі, то чекай в у когось із твоїх друзів-гінекологів чергову Люську з Віркою!»

Ох і виписав мені тоді Григорій! Сказав, щоб ішла заміж, хоч за Андрія, хоч за Замойського, хоч за самого Кирила Івановича та не приплітала їхню сім'ю до того, що в мене, бачте, з чоловіками не складається!

Я довго стримувалася, а потім  послала його куди подалі!

Соромно до цих пір. Але ніхто з нас не поспішає миритися.

Спротивіло мені Березне, огидними стали люди, що навколо мене. Щоб не дійти до гидування собою, виставила перед Новим роком хату на продаж. Це добрий час для таких справ! Заробітчани приїжджають, ринок нерухомості ворушиться!  

Думала поживу з матір'ю трохи, а потім квартирку до моря поближче прикуплю. Виявилося в матері завівся співмешканець! Звідкіля те чудо з'явилося, один Бог відає! Добре, що не п'є та не палить! Але таке вже набожне, що хоч ікони з нього малюй!

Плюнула я на те все, зібрала такі-сякі манатки й поїхала на Різдво до Южного! Зимою зняти квартиру—пісня! Думала поживу, підлікую хворі нерви, придивлюся, що там та як.

Довго не дивилася. Швидко знайшовся покупець. Мусила приїхати до Березного на початку лютого, щоб процедуру купівлі-продажу  оформити й забути все, що було доброго в цьому домі, цьому місті, цьому краю…

Вирішила заодно з Биковими якось помиритися-попрощатися. Я їм і словом не обмовилася, що хату продаю. До Лари не пішла. З Рівного спеціаліста найняла. А він, виявляється, співпрацював з Андрієм Павліченком. Останній багатьом  юристам в Рівному документи перекладав з німецької та польської.

Дивно, Боже провидіння чи Божа кара?

Покупці хотіли би якнайшвидше в'їхати. А я і не проти. Молода сім'я, троє  маленьких діток. Чоловікові на перший погляд років двадцять п'ять. Вона взагалі якась мала. Аби двадцять було.  Спокійні, тихі, дружелюбні. Добре, що не якісь задири чи нахаби.  Питали чи можуть вони доплатити за меблі та техніку в домі. Круто! Я тільки за. А от коробок  двадцять (ага, я ще та шмотниця!) з  дитячим взуттям та одежкою я їм просто так віддала! Куди ж мені його! Думала вийду заміж за Андрія, то одразу діток народимо. Збирала для них всякого добра…

Андрій…

Мої  покупці як виявилося по рекомендації кума хату знайшли. І цей кумасик ніхто інший, як Андрійко. Павліченко!

От зараза! Чи янгол? Куди не піду, в усіх моїх справах він так близько. Починаю вірити в неможливе — він невидимо поруч. Допомагає, охороняє, захищає! Неспроста Кирило Іванович обминає мене десятою дорогою, а ще донедавна не обходив похотливим поглядом чи їдким словом. Та й Замойський раптом припинив підкати й зник з поля зору. 

Невже, Андрій хоче помиритися? Це зробити так просто: зателефонувати чи написати…

Ех, поїду до мамки на тижнів два. 

Телефоную рідненькій, а вона з радощів аж потішила, що поїхав її Омелян до свого сина в Харків.  Надумала, що в його відсутність з поміччю дочки ремонт зробить. Слухаю і аж киплю, бо не маю сумніву, що підсрачника дасть, як той набожний заявиться.  Вона ще не знає, як з  хатою  її доця замутила!

Дівка хіба ж я дурна? Відчувала  моя душа, що в матері не пересиджу! Забронювала  собі Вірка Анатоліївна житло в Южному з першого березня. Правда, мої покупці просяться раніше в'їхати. Подумала, що за півтора тижня розберуся. Сказала, двадцять третього можуть заїжджати. Міщук, мій юрист, каже все оформить за тиждень. Не знаю якими шляхами, але мене то влаштовує. Тиждень десь переб'юся. Скільки людині треба, аби документи та гроші були! Про духовні речі тут сперечатися не буду. Кожен хай особисто з Господом розбирається та вирішує, чого йому або їй бракує для повного щастя!




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше