Допомога

****

Прокинулась Ірая вже надвечір. Вона потягнулася, солодко позіхнувши, але одразу закрила рот, щойно побачила, як між сухими колючими стеблами проглядає малесенький зелений пагон. Вона не вірила очам і боялася радіти, тому що батько сказав, що такий сухий кущ повернути до життя неможливо. Але ось вона, її тендітна зелененька надія!

А зараз їй конче потрібна вода! Фея нарешті вперше відчула свою рослину, і наразі ту турбувало єдине бажання: пити. Ой, як би зараз знадобились крила!

Та все ж Ірая не занепала духом: бігом помчала до фонтана, спіймала пелюсткою кілька блискучих бризок – і чимдуж назад. Вона розуміла, що цієї води не вистачить напоїти кущ, тому раз за разом поверталася до фонтану, щоб принести нову порцію води.

Фея вже збилася з рахунку, скільки пелюсточок вона вилила під спраглий корінець. Вона ніколи стільки не ходила пішки, тому тоненькі черевички вмить протерлися, а тендітні ніжки збилися до крові та дуже боліли. Рук від напруги Ірая геть не відчувала, а нову порцію води несла так важко, наче то була не легенька пелюсточка, а важезний камінь. І взагалі, все тіло віддавало їдким болем та неймовірною втомою. Та все одно феєчка знов і знов, пересилюючи себе, рушала витоптаною нею стежкою, аби ще раз наповнити водою пелюстку. Вона так переживала за щойно відроджену квітку, що не могла собі дозволити втратити її знову.

Вже глупа ніч огортала м’якою темрявою, коли знесилена Ірая впала в траву, не в змозі піднятися, та гірко заплакала від безпорадності. Заколисана втомою, фея швидко заснула.

Їй наснилося, що вона летить, знов відчуває за спиною крила, а ті від захвату хазяйки мінилися, наче перламутрові. Ірая розсікала повітря, виконувала приголомшливі кульбіти, аж серце спочатку радісно стискалось, а потім пришвидшувалось. Та несподівано спину огорнуло холодом, а замість крил, які мить тому тримали її, з’явилася порожнеча, і фея стрімголов полетіла вниз. Вона злякалась, коли впала, здригнулась і… прокинулась.

Небо вже почало закосичуватись світанковими променями, наближуючи ранок.

Ірая поворухнулась, намагаючись встати, проте її пронизав біль, змусивши поморщитися. А перед очима блимнув сонячний промінчик, за ним ще один, і ще, ще, ще – і ось біля її куща зібралася яскрава компанія світанкових ельфів.

– Ірає, – сказав один з них. – Ми вже чули, що тебе спіткало нещастя. Та які ж ми друзі, якщо не допоможемо тобі в скрутну хвилину?!

Він простягнув феї руки, допомагаючи підвестися, а вона в цю мить відчула, як в неї вливається сила вранішнього сонця, знімаючи біль та даруючи легкість. Інший ельф торкнувся промінцем зеленого пагону, напуваючи його життєвою енергією, той навіть витягнувся трохи назустріч сонцю.

На зміну світанковим, до Іраї завітали ельфи ранкової роси, залишивши у подарунок квітці ранкову свіжість.

А після цього фея вже не мала жодної миті, щоб сумувати та шкодувати про крила, тому що друзі, які дізналися про її халепу, вирішили навідати та підтримати подругу.

Спочатку зазирнули ельфи дощу. Вони так рясно задарували трояндовий кущик, що не лише малий пагонець почав рости, а й сухі віти наповнились життям, зазеленівши ніжними листочками.

За ними з’явилася найближча подруга – дубова фея.

– Я щиро радію за тебе, сестричко! – проголосила вона. – Вітер в твоїй голові нарешті змінив напрямок. І найголовніше, що в потрібний бік: ти почала дбати про власну квітку!

А на додачу вона поділилася з кущем Іраї силою та міццю дубу, від чого він вкрився густим лискучим листям, а на найміцнішому стеблі з’явився великий тугий бутон.

Не забарилися й веселкові ельфи, залишивши на згадку про себе прозору яскравість.

Ельфи східного вітру повеселили Іраю кумедними історіями й жартами та, наділивши троянду невагомою пишністю, полинули далі.

Згодом, охаючи, примчала липова фея. У квітці конвалії вона принесла ароматний нектар.

– Це не для тебе! – вона ляснула по руці юну колежанку, що вже готова була пригоститися ласощами, а затим увесь нектар вилила під корінь троянди. – Тепер аромат цієї квітки полонитиме кожного, хто його відчує, бо вона виросте найпахучішою в цьому саду.

Здивувала Іраю поява фей латаття. Вона ніколи з ними не товаришувала, радше захоплювалась та із захватом спостерігала. Але ось вони тут, співчувають та підтримують. В подарок від цих тендітних фей її трояндочка отримала витонченість, красу та ніжність.

Появу надвечірніх ельфів спостерігав увесь сад. На новину, що суха троянда Іраї відродилася лише за добу і вже готова розквітнути, злетілися всі квіткові феї їхнього саду. Ельфи ж надовго не залишились, лише подарували квітці кілька промінчиків сонця, що заходить, різних відтінків: від золотавого до багряного, щоб її пелюстки набули насичених барв.