Туфелька для мадам

Розділ 4

Прокинулася я з важкою головою. Всю ніч, якісь жахи снилися з прекрасним лицарем Ярославом. Треба себе якось привести у норму, а на вулиці таке сонечко. Не довго думаючи, вирішила взяти відгул. Керівник такого не любить, але один раз можна. Подзвонила, відпросилася, наплівши, що жахлива мігрень. І знову завалилася у ліжко.

Я так давно не була в центральному парку, чому б не з'їздити? Але пізніше, зараз ще посплю, наберуся сил..

Після другого пробудження, згадала, що машинка моя залишилася на стоянці біля роботи, але сьогодні я не збираюся сумувати. Тим паче до парку мені декілька зупинок на тролейбусі.

До парку дісталася без пригод, насолоджуючись погодою і своїм повільним темпом. Настрій у мене хороший, виспалася і майже не згадувала Ярослава. Цікаво, він мене шукає чи ні? Стер вже мій надпис? Захіхікала. Чоловік поряд аж обернувся. Посміхнулася йому, а що вже посміятися самій не можна.

Недовго мені прийшлося гадати, помічаю знайомий танк, який припаркувався прямо біля парку.

Ой, не до добра це. І ще не зрозумівши, нащо я це роблю, залізаю у кущі. Сказати, що я стала непомітною, важко.

Ви собі уявіть картину доросла дівчина сидить у кущах та ще й з рудим волоссям, як величезний песик. Залишилося ще погавкати для правдоподібності. Але тоді я мало що тямила. Сподівалася, що Ярослав мене не помітить. Моя зацікавленість колись не доведе мене до добра.

Назустріч до нашого боса підходить якийсь чоловік, передає йому папку скоріш за все з документами, Ярослав перечитав їх.

Шкода, із-за кущів погано чути, доносяться тільки обривки фраз. Але щось вони мені зовсім не подобаються. Мова йде про наш філіал, який потрібно закривати, тому, що фінансово не дотягує.

Нічого не розумію, нам недавно виплатили премії, оскільки, ми підписали вигідний договір. Справи йшли уверх. Що не так? Треба поговорити з Андрієм Миколайовичем, йому я більше довіряю, ніж Ярославу, заодно і попереджу його. Що ж, вихідний на сьогодні скасовується.

До роботи добираюся напрочуд швидко, що ж у мене важлива місія.

Влітаю до кабінету директора і випалюю без привітання:

- Андрій Миколайович, ви повинні мене вислухати!

Директор дуже здивувався, побачивши мене. Я зі своєю головою повинна лежати у ліжку. А тут вривається захекана і розчервоніла дівчина, яка зовсім не схожа на хвору. Але зараз не до пояснень.

- Він хоче продати нашу фірму, а нас залишити без роботи. Так не можна, давайте будемо боротися.. - продовжую тараторити я, вже як розійдуся, зупинити мене важко.

- Іра, зачекай, що ти несеш? Хто він? - директор починає злитися.

- Як хто? Ярослав Володимирович! Я сама сьогодні все чула. - роблю переконливий вираз обличчя.

Директор зітхає:

- Моя люба, як би я не знав тебе вже багато років, то подумав, що ти з глузду з'їхала. Я не знаю, що ти там чула і не буду виясняти, де саме, але ти не правильно все зрозуміла.

- Поясніть. - говорю вже тихіше.

- Ярослав Володимирович дійсно хоче закрити один із наших відділів, який не справляється з оборотами. Але замість нього відкривається два інших, трохи іншого напрямку, куди й перейдуть наші співробітники. Ніхто нікого не звільняє.

- Ой, то я все неправильно зрозуміла?... Вибачте. Я щось так розхвилювалася, що навіть не подумала про інші варіанти.

- Гаразд. Тільки ця розмова нехай залишиться між нами. Рішення ще в розробці. - підморгнув директор. - Йди вже догулюй свій вихідний. І більше себе так не поводь.

- Так, звичайно. Дякую! - задумуючись, виходжу із кабінету.

Не встигла я обдумати все це, як назустріч мені йде Ярослав, розкинувши руки, ніби для обіймів:

- Кого я бачу? Що ж це ви, Ірино Олександрівно, ховаєтеся від мене? То в офісі вас ніде немає, то в кущах сидите? - і так злорадно посміхається.

- Нічого я не ховаюся, зайнята була. - буркнула я. - А в кущах, туфельку одягала, злетіла.

- Я так і подумав. - красномовно подивився на мої кросівки.

Блін, що я несу, яку туфельку? Не могла сказати сережку.

- А ви часом не знаєте, хто мою машину розмалював так гарно, обізвавши мене оленем? Ледве стер. - продовжує мене поїдати очима. А я вже відчуваю, як червонію. Язика йому показати чи що?

- Ні, не знаю, мабуть, хулігани. - стримуюсь аби не засміятися.

- Ну так, або хуліганка. - вже відкрито починає сміятися.

Я не стримуюся і теж сміюся:

- А нічого було займати чуже паркове місце. - говорю, крізь сміх.

- Урок засвоїв. - киває головою Ярослав. - Як ви вже сьогодні не зайнята, то може прогуляємося?

- Можна.

Не очікувала я такої пропозиції. Але, власне кажучи, чому ні? Дівчина я вільна. І це лише прогулянка, заспокоїла сама себе.




 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше