Розділ 11

Приїхавши до клубу, ми замовили два коктейлі та вмостилися за вільним столиком. Оскільки до цього було вино та й не їли ми по суті нічого, то ефект не заставив себе довго чекати, а додайте ще гучну музику і світлоефекти. Моя голова вже йшла обертом. Я сподівалася ми трохи посидимо, вип'ємо декілька коктейлів і поїдемо додому. Але сьогодні Маринка була в ударі й через декілька хвилин потягла мене на танцмайданчик. 

- Дивись, як на тебе ось той хлопець дивиться, прям очей не зводить. - прокричала Маринка. - А ти переживаєш за свого Ярослава. 

- Нічого я не переживаю, я просто танцюю, а знайомитись з кимось не має бажання.

- А ти не знайомся, а просто веселися! 

І бачу, як вона, вже підморгує тому юнаку. Ну Маринка, ну я тобі покажу вдома. А він, звичайно, не змушує себе довго чекати та й вже йде до нас. Я цього не хотіла, самі напросилися!

- Що дівчата, сумуємо? Ходімо до нашої компанії, разом буде веселіше. - показує на дальній столик.

- Нікуди ми не підемо, нам і тут добре. - відрізаю я.

- Іриш, ну ти чого така? - нахиляється до мене Маринка. - Ходімо познайомимося. 

- Тобі треба, ти і йди! Я не піду. - кажу вголос.

- Давайте тут потанцюємо. - пропонує йому Маринка з вибачаючим поглядом.

Насправді цей молодий чоловік - Ігор, так його звати, симпатичний, і веселий, але зараз я злюся на весь світ. Розумію, що він тут ні до чого, але проти моєї логіки не попреш.

Відтанцювавши так декілька пісень підряд, розуміємо, що все-таки треба передихнути й Маринка погоджується на запрошення Ігоря підійти до їхнього столика.

Я плентаюся позад них, куди ж мені подітися. Ще підходячи до столика, відчуваю якесь незрозуміле хвилювання, чого б це? Якщо мені там не сподобається, просто встану і піду, заспокоюю себе.

Коли ми підійшли, я зрозуміла причину свого хвилювання. За столиком сидів не хто інший, як Ярослав, а в його обіймах красувалася шикарна блондинка. Навпроти них сиділа ще одна пара, але їх я не помічала. Мій погляд повністю був сконцентрований на ньому. Що ж йому ця зустріч теж не сподобалася, обличчя аж перекосилося від злості, але він швидко взяв себе в руки та удав, що цікавиться нашим знайомством.

Маринка продовжувала весело посміхатися, звичайно, вона ж так і не бачила Ярослава. Але коли її погляд зупинився на мені, посмішка зійшла з її губ: 

- Що з тобою? Тобі погано? - шепнула мені.

- Так, вийдім, швидше! - потягла її за собою.

Вибігши на вулицю, ледь змогла віддихатися. Притулилася до стіни та закрила очі.

- Та що з тобою, Іринко? - схвильовано запитала Марина. - Ти перебрала коктейлів?

- Краще, так би й було… - я відкрила очі. - Там за столиком сидів Ярослав.

- Не зрозуміла, це як? Твій Ярослав? Вони ж з дівчатами були… - Марина в не меншому шоку, ніж я.

- Ага, не мій він! А тієї блондиночки. 

- Ти диви, я його ще захищала. От козел! Зараз він у мене за все відповість! - розсердилася Маринка і вже хотіла бігти назад до клубу.

- Стій! Не треба, нічого не роби, я не хочу залишитись без роботи. - зупиняю її.

- Ой, я якось не подумала, але ж не можна це залишити просто так…

Марина не встигає договорити. До нас підходить ВІН. 

- Нам треба поговорити. - Ярослав дивиться на мене, не помічаючи Маринку.

- Відійди від неї! - вмішується подруга, добре, що козлом не обізвала, бо можна було б вже прощатися з роботою.

- Я просто хочу поговорити, нічого поганого твоїй подрузі я не зроблю. - переводить свій погляд на неї.

- Добре, але я буду поряд! - не здається, моя захисниця.

Марина відходить в сторону, але поглядає на нас.

- Бойова у тебе подруга. - усміхається Ярослав.

- Так, але вона права, я не хочу з тобою розмовляти! Та й не має про що, мені достатньо того, що я бачила. - відводжу свій погляд, важко на нього дивитися.

Мовчки дивиться на мене декілька секунд.

- Подивись на мене. - підіймає моє підборіддя. У його погляді печаль і турбота. Але я йому не вірю. - Я дуже погано поводився стосовно тебе. Я повинен був розповісти тобі раніше, але не зміг.. Я одружений. Та дівчина, Аглая, моя дружина. 

Моя щелепа лежить на землі, здається, я сама зараз теж упаду. Це такий розіграш і наді мною сміються? Як можна, так себе поводити й бути одруженим? Важко дихаю. І не знаю навіть, що відповісти. Я встигла у нього закохатися і тепер нестерпно боляче…

- Розумієш, у нас зараз складна ситуація, звичайно, я не мав давати тобі надію…

Я його вже не слухаю, відпихаю і на неслухняних ногах йду до Маринки. Як добре, що вона вже викликала таксі, ми сідаємо і їдемо.