Глава 2.

Ксюша відвела погляд від монітора і повернула голову до широкого вікна просторого кабінету, що купався в яскравих променях сонця. За прозорим склом виднілося чисте блакитне небо без жодної хмаринки та верхівки інших офісних будівель, розташованих навколо. Ксюша завжди раділа, що студія Христини знаходиться на десятому поверсі. З такої висоти вулиці виглядають дуже гарно. Особливо у темряві, коли починають занурюватися в яскраві вогні жвавого міста. Але мінуси теж є — сюди не дістає жодне дерево, тому влітку кімната майже весь день залита сонцем. Звичайно можна скористатися жалюзі. Проте дуже не хочеться ховати такий гарний краєвид з вікна за щільною завісою. 

На стіні під стелею тихо гудів кондиціонер, даруючи приємну прохолоду. Ксюша працювала тут разом з двома копірайтерками — Машею та Софією. Дівчата однаково гарно вміли писати тексти на різні тематики, але характери в них були зовсім різні. Весела Маша була непосидючою та веселою шатенкою з сіро-блакитними очима. У свої двадцять п’ять років вона мала грандіозні плани на майбутнє, а зараз активно готувалася до весілля зі своїм хлопцем Тарасом. Софії на початку весни виповнилося двадцять вісім. Вона мала спокійний характер, коротке темно-каштанове волосся і виразні карі очі та виховувала разом з чоловіком п’ятирічного сина. Ксюші було комфортно працювати в такому колективі. Дівчата не були близькими подругами, але чудово знаходили спільну мову та майже завжди обідали разом під час перерви. Маша і Софія знали про Єгора та про те, що Ксюша розірвала з ним заручини. Проте нічого не знали про борг — цю інформацію Ксюша довірила лише своїй найближчій подрузі Поліні.

Двері кабінету відчинилися і на порозі з’явилася невисока жінка років сорока в стриманій офісній сукні вишневого кольору. Світло-карі очі жінки швидко обвели поглядом кімнату та зупинилися на обличчі Ксюші.

— Привіт, дівчата! — з посмішкою промовила жінка, загортаючи за вухо пасмо свого прямого рудого волосся, що опускалося трохи нижче її плечей. — Ксюш, зайдеш до мене хвилин через п’ять? Є розмова!

— Добре, Христино Дмитрівно! — кивнула дівчина.

— Машунь, що там по текстах для стоматклініки? — поцікавилася Христина.

— Вже дописую, — посміхнулася Маша. — Через пів години будуть готові.

— Супер! — Христина задоволено кивнула. — Ксюш, п’ять хвилин!

Жінка покинула кабінет, причинивши за собою двері. Ксюша швидко завершила обробку рекламного банера, який був відкритий на її моніторі та підвелася з-за столу. Поправивши свою коротку легку сукню кремового кольору, що гарно підкреслювала талію та відкривала плечі, дівчина вийшла в коридор та рушила до начальниці. Цікаво, що такого знадобилося Христині, якщо вона навіть запросила її до себе в кабінет? Опинившись у приймальні, Ксюша побачила за столом секретаря молоду дівчину з коротким темно-русявим волоссям і сірими очима. Вона була одягнена в легку жовту сукню.

— Привіт, Іро! — кивнула секретарці Ксюша. — Я до Христини.

— Привіт! — посміхнулася Ірина. — Знаю! Заходь, вона вже чекає!

Ксюша підійшла до дверей кабінету, постукала та відчинила їх. Христина сиділа за своїм столом і розмовляла з кимось телефоном. Побачивши Ксюшу, вона жестом запросила її заходити та вказала рукою на стілець навпроти свого столу. Ксюша сіла та перевела погляд на начальницю. Христині знадобилося пару хвилин, щоб завершити розмову. Відклавши телефон, вона зустріла допитливий погляд дівчини та промовила:

— У нас нове замовлення, Ксюш! Робитимемо сайт для власника двох шикарних готелів в Одесі.

— В Одесі? — здивувалася Ксюша. — А чому замовник не звернувся до студії у своєму місті?

— Я його теж про це запитала, — посміхнулася жінка. — Він сказав, що звертався. Але студії в Одесі не мають в штаті фотографа. А наш замовник хоче додати на сайт детальні фото кожного номера. Щоб був такий собі онлайн огляд апартаментів в кожному з готелів.

— Хай найме фотографа окремо, а потім віддасть фото на обробку.

— Він хоче, щоб йому зробили все й одразу. Не любить возитися, розумієш? І не хоче витрачати час на пошуки окремих людей. Тому звернувся до нас. Каже, що нашу студію йому порадив його друг з Києва.

— Хм, а хіба у нас є фотограф у штаті? — здивувалася Ксюша.

— Фотографа немає, — Христина хитро примружила очі. — Але є чудова веб-дизайнерка, яка вміє швидко та якісно обробляти фото. Тому… Я пообіцяла йому, що ми все зробимо і вже взяла аванс.

— Христино Дмитрівно, але ж я не фотограф!

— Ксюш, припини! Невже не зможеш сфотографувати номери в готелі? І обробку виконаєш. Зробимо цьому одеситу все разом! До речі оплату він пообіцяв дуже солідну!

— Раптом йому не сподобаються мої фото?

— Та що там може не сподобатися? — зі сміхом вигукнула жінка. — Стала в кутку, сфотографувала кімнату та й все!

— Але ж… Стоп! То це мені в Одесу доведеться їхати?!

— Так. Я думаю, що це відрядження триватиме три тижні, а може навіть місяць. Наскільки розумію масштаб робіт там серйозний. Тут замовлень зараз небагато, всі по відпустках. Якщо треба буде обробити картинки для інших замовників — я надсилатиму їх тобі і ти зможеш робити це дистанційно.

— Цілий місяць в Одесі жити? — обличчя Ксюші стало трохи переляканим.