Турчанка ТанҐюль ( Туркеня ТанҐюль )

Розділ 13: Помста - страва, яку подають охолодженою!

РОЗДІЛ 13 ПОМСТА – СТРАВА. ЯКУ ПОДАЮТЬ ОХОЛОДЖЕНОЮ

Ясмін Караоглу не могла стерпіти, що її чоловік  знайшов собі коханку. Жінка не спала цілу ніч, а на ранок  відчуваючи неймовірний сором та невимовний розпач, Яся, вирішила, що таке життя не для неї. Вона покликала у свою спальню управительку маєтку, Зулейку й казала їй, що сьогодні та завтра хоче побути сама у домі. Зулейка дуже здивувалась, але так як Джемаль тримав усіх, у домі не наче у в’язниці, то звісно що пропозиція декількох днів відпочинку для прислуги, була прийнята робітниками на ура. 
Коли у домі нікого не залишилось, Ясмін зайшла у кабінет для гостей, о так, для гостей, адже кабінет Джемаля, як завжди був зачиненим на замок, а той інший  кабінет використовувала Ясмін. Вона вперше за довгий час зрозуміла, свого чоловіка. Його прохолоду по відношенню до сімї Ясмін більше не списувала на втому від важкої праці. Сівши у гарне деревяне крісло біля столика із журналами про моду, у яких звісно що були статті про модний дім Кара-оглу. Наша пригнічена дама, із гіркотою у погляді, вийняла маленький фото альбом у якому були зібрані усі дитячі фото її доньки. Переглядаючи фотокартки вже юної Сельми, а так звуть їх доньку із Джемалем, хоча Ясмін, хотіла назвати дівчинку Хатіджею, але Джемаль не упустив шансу зрівняти із брудом дружину, й таки відстояв свою точку зору щодо імені доньки.
«Джемалю, будь ти, проклятий… Ти, зруйнував моє життя. Через тебе моя донька не може бути поруч. Щоб мені допекти ти, відправив її вчитись на економіста, хоча добре знав, що  у неї є талант до дизайну одягу. Чому Джемалю, ти,  віддаляєш мене від дочки? За що? За що сказав їй, що це я наполягаю на її шлюбі… Звісно вона мене не вислухала, адже має твій характер, а ти, ти цим і користуєшся… Моя бідна дівчинка… Моє дитя, як тобі не пощастило із батьком…» 
Ясмін витерла сльози, які рікою лились по її блідому обличчю й почала писати щось на листку паперу. Це був лист.
«Доню, моя зіронько, Сельмо!
Дитино, я звісно мала тобі усе розповісти вже давно, але твій батько лише сміявся із моїх намагань збудувати міст між нами й ще дужче  налаштовував тебе проти мене. Я пишу тобі цього листа, щоб сказати, що ти, моя ластівко маєш моє материнське благословення жити так як сама цього забажаєш. Якщо захочеш вийти заміж за простого рибалку й збудувати своє родинне гніздечко на берегу Чорно моря у селі, із якого родом я, чи у сусідньому де жили  предки батька, це твій вибір і ніхто не має права вказувати на те, що це рішення не є правильним. Усе може бути, ти можеш помилятись, адже це твоє життя. Головне, це любов та повага  на які ти, заслуговуєш, а не маніпулятивні похвали якими твій батько забиває твою голову.
Дитино, я покидаю цей світ із великою надією на те, що ти, у всьому будеш слухати, або майже у всьому, або хоч б прислухатимешся до порад твого дядька Селіма й його родини.
Прошу не забувай й про свою родину по моїй лінії у селі, Тітка Гюнеш хворіє, а мій брат, твій дядько, як ти, знаєш, не заробляє багато грошей, прошу помагай їм матеріально. Забери до себе маленьку Ясмін, їх доньку й дай їй освіту, нехай дівчинка не бідує у селі. Я обіцяла це брату та невістці, але нажаль не зможу дотримати обіцянки.
Будь сильною. Я тебе дуже любила й довго терпіла знущання твого батька, але вже не маю сил… Більше не можу. Прощай.
…………………………………………………………..……Твоя любляча мати Ясмін»
Написавши ці слова, жінка залишила листок на столі й попрямувала у свою спальню. Йдучи по мармурових сходах Ясмін оглянулась на дім який для неї був як і рідним так і водночас чужим й ні на мить не засумнівалася у прийнятому рішенні…

Марічка, ще зранку, пішла у свій університет, щоб до здати 2 заліки й взяти тему своєї курсової роботи. Дівчина зустріла подружку по навчання Тетяну й обговорювала із нею навчання. Звісно, що у найнесподіваніший момент у Марі задзвони телефон.  Коли вона поглянула, хто ж це їй телефонує, то м’яко кажучи трохи обурилась, але так як вже була її черга йти на співбесіду із викладачем, Марі, виключила звук у мобілці й зайшла у аудиторію. 
--- Марія Чайка? – перепитав викладач.
--- Так це я, - відповіла дівчина.
--- Проходьте. Тягніть свій білет та давайте конспект із самостійного вивчення. 
--- Лекційний, самостійне, лабораторні, - поклавши на стіл зошити, промовила дівчина. – Білет № - дівчина глянула на викладача й подумала, що вона його десь вже бачила, але точно не в університеті.
--- Марія, то який у вас білет?
--- Юрій Тарасович, у мене білет №7…
--- Так запишемо. Білет №7… На підготовку теоретичних питань 15 хв, а на задачу 20...
--- Добре.
--- Тримай конспект. Можеш свої питання, подивитися. 
--- Усі мої питання із самосійного вивчення, тому мені конспект лекцій зовсім ні до чого… Краще зарахуйте мені 3 та 7 лекції. до яких я робила конспект самостійно, через пропуск…
--- А де вони? Підійди і покажи…
Дівчина показала де ж саме є пропущені лекції й згадала де бачила цього чоловіка.
«Не може бути… О це я влипла.. Але не думаю. Що він мене впізнав…»
За хвилин 10, Марі, дещо тезисно описала свій білет і вирішила, що не має чого тягнути час й сказала:
--- Юрій Трасович, я не буду забирати ні ваш час ні мій, задачі я не знаю як розв’язати, а теорію хоч вже розказую…
--- У тебе задача, як раз із теми, що ти пропустила, і навіть ось є описано методика, як її розв’язувати… чи це не ти конспектувала? – викладач з ніг до голови зміряв її поглядом.. – давай запрошуй наступного студента. А ти ходи відповідати… Усно розкажеш, як задачу вирішувати, якщо пригадаєш…. – іронічно промовив викладач.
Марічка, покликала свого одногрупника..
--- Ігор, заходь і готуйся…
Повернувшись до парти за білетом, Марічка, підійшла до столу викладача й сіла на крісло.
--- отже питання №1 економічні реалії України наприкінці 20 та на початку 21 ст. ст.
--- Давай свою шпаргалку… я гляну, що ти, накарлякала.... – гордовито промовив викладач. – а сама розказуй 2 та 4 питання, я бачу мало написала по них…
--- Написала тезесно, бо це ж самостійне вивчення, 
--- Добре, а 3… угу… так.. отже тримай, і розказуй усі пункти, які ти написала тезесно…
Марічка, аж розпиналась розказуючи усі питання із білету, і розказуючи 4 питання зрозуміла, які саме закони та норма впливають на умову її задачі. Дівчина мило усміхнулась і сказала.
--- Задача із мого білету, розв’язується за законами, які я розповіла у 4 питанні… Звісно потрібно врахувати ще й нормативи й умови…
Не завершивши свою відповідь, Марічка, чихнула й нагнула голову над столом
---Абббпппчхиии 
Юрій Тарасович побачив, як Ігор, списує  й вигнав хлопця.
--- Зайдеш останнім, коли всі інші здадуть! – крикнув викладач.
---Паж Оля і Соломія Хайчаківська, заходимо й готуймося до відповіді.
--- Чайка, за теорію 90, а за задачу…
--- Але я ще не завершила розповідати…
--- Тягнеш на червоний диплом?
--- Хто я? Не знаю, 
---Давай заліковку… - викладач подивився на оцінки дівчини і зрозумів, що Марі, може отримати червоний диплом, тому вирішив піти на поступки дівчині, - і маєш 1 хв, щоб розв’язати задачу. Принцип ти зрозуміла.. Сидиш тут…
Юрій Тарасович, був високим кремезним чоловіком, трохи старшим 30 років. По університету «ходили» чутки, що він із багатої сімї і працює викладачем, лише щоб догодити впливовому батьку. Самі лише його костюми та сорочки, явно коштували більше, ніж він отримував. Багато хто із студенток намагалися спокусити чоловіка, й сьогоднішній день не став винятком.  
Красуня Соломія, давно вже поклала око  на багатого холостяка, й замість того, щоб писати відповіді на білет, пускала бісики у сторону Юрія.
--- Соломія, Ви завершили підготовку? – запитав викладач.
--- Ні, ще ні… - мило посміхнувшись сказала дівчина…
--- Тоді не ловіть гав, а працюйте…
---Юрій тарасович, я дописала задачу…
--- Давай сюди. Я подивлюся…
Викладач, побачив на листку Марії, декілька варіантів розв’язання задачі, й мило посміхнувся…
---Юрій Тарасович, я завершила писати білет, - промовила Оля…
--- Паж, відповідатимете після Чайки, а ви, Марійка, скажіть мені, що це за одиниці виміру такі, погодні умови…?
--- Ой, я не дописала, тонн.. 
--- А чому не дописали? – спитав викладач із усмішкою на обличчі. – добре за задачу маєте 8 балів, із 10. Загальний ваш результат 98 балів. І Чайка, на лекції потрібно ходити, а не … - викладач пильно глянув у очі дівчини, й трошки насупився, - а не пропускати… 
Марічка зрозуміла, що Юрій Тарасович, все ж впізнав у ній танцівницю із ресторану де нещодавно був із компанією друзів…Дівчині на якусь мить захотілось вибігнути із аудиторії і бігти куди очі дивляться… 
--- Я пропустила. лише 2 останні лекції… і то через те що працюю на 2-ох роботах…- якось беззахисно промовила дівчина.
--- Добре, добре, йдіть уже… Ось ваша заліковка. – гордовито промовив викладач.
Оля підійшла до столу викладача й стиха сказала Марічці:
--- Вітаю із здачею!
--- Паж, що ви робите? – перепитав Юрій.
--- Просто привітала подругу із здачею, а це злочин?
--- Чайка, йдіть уже. 
---Добре я виходжу…, Оля, дякую за привітання. – тривожно відповіла Марійка.
Поки Марічка, чекала, на своїх одногрупниць, з якими мала здавати лабораторні по ще 1 предмету, до неї підійшов Ігор, якого вигнав викладач, і почав діставати дівчину.
--- Як  тобі вдається й працювати й вчитись? А Чайка? Поділись секретом…
---  Ігорчику, секрет у тому, як до останнього курсу ти, протримався у університеті… - сказала, як відрізала Марічка…
--- Не перебільшуй й не корч із себе всезнайку…. – обурився хлопець…
--- Тебе забула спитати, що мені робити, а що ні… і вибачай, мені потрібно пере телефонувати…
Марічка, щоб здихатись надокучливого хлопця, вирішила пере телефонувати Яні, яка напередодні їй дзвонила.
--- Алло. Яна, привіт. А що ти, хотіла?
--- Марі, привіт, ти, завтра будеш?
--- Скоріше так, чим ні… Просто нам екзамени на сьогодні перенесли, та ще й турки приїдуть сьогодні. Я не знаю, які у дівчат плани, щодо промофотосесії. Яна, давай після 20 зі дзвонимось, і я тобі усе розкажу.
--- О, ясно, ну удачі тобі у університеті… Бувай.
--- Па.
Яна придумала, як очорнити Марічку, перед її друзями та в очах її викладачів. Хижачка, сівши за ноутбук, знайшла адресу закладу, де вчилась її «жертва» й почала розсилати запрошення по соцережах, що завтра в їх ресторані, день відкритих дверей, й великі знижки, а ввечері неймовірна шоу-програма із екзотичними стравами та розважальною програмою, вартою королів.
Студентське братство отримавши детальну пропозицію, щодо заходу, вирішило що можна відвідати його й розмістило декілька таких оголошень по деканатах та факультетах університету.
За півгодини, майже всі знали, що у ресторані «Львівський танцівник», завтра великі знижки й цікава розважальна програма. 
Таня, Оля та Ігор сиділи у їдальні та чекали Марічку. Дівчина намагалась знайти на кафедрі екології, викладача із екологічної економіки, як випадково натрапила на цікаве видовище.
У одному із кабінетів, вона почула голоси й навіть хотіла постукати, щоб дізнатися, де ж потрібний їй викладач. Але наблизившись ближче, Марі, осторопіла, коли зрозуміла, кому ж належать ці два голоси.
За зачиненими дверима у невеличкому кабінеті, сиділо двоє. Він та вона. Усе б нічого, якби це не був викладач та його студентка. Дівчина напівстиха сміялась, а чоловік розказував їй де ж він бачив її одногрупницю.
--- Соля, й та Чайка ще корчить із себе таку святеньку…
--- Любий, я давно усім казала, що наша Марічка, темна конячка, але ж Оля й Таня її завжди захищають..
--- А що ти їм ще казала? Сподіваюсь про нас нічого не розповідаєш?
--- Ні що ти… - ніжно усміхнувшись промовила Соломія, - Ти моя таємниця під сімома замками.
Молодому чоловіку, приємно було почути такі слова  із вуст його пасії
--- Ну добре йди вже, а то твої друзі, зачекались на журнал та відомість.
--- Та що вони мені, коли я шалено скучаю за тобою.
Соломія проявила ініціативу й сама поцілувала коханого.
Марічка, перебуваючи за дверима, чула лише останні 3 репліки цієї парочки, але добре зрозуміла що між викладачем та його студенткою є роман…
«Це їхня справа. Йому буде 31 їй 24, якщо кохають то нехай будуть щасливі» Подумалось дівчині, адже вона пригадала, як її друг Роман, побивається через нещасливе кохання до Ані. Красуня пішла дальше шукати потрібного їй викладача, й коли Соля, виходила із кабінету Юрія, Марічки  вже не було видно на коридорі. Соломія усміхнувшись про себе, що її таємницю ніхто не знає, пішла розказувати друзям, що ж дізналась про Марічку, але перед тим, їй потрібно було віднести відомість та журнал у деканат.

У Стамбулі, Джансу Ханим поїхала у дім Джемаля та Ясмін, і якби жінка запізнилась хоча б на 10 хвилин, то б у  їх родині в скорому часі міг відбутись похорон.
 Але усе по порядку. Отже, коли Яся не відповідала на дзвінки Джансу, пере телефонувала управительці маєтку і вже від неї дізналась, що Яся, відпустила усю прислугу зранку й чому не бере телефону ніхто не знає. Ханим попросила Зулейку  під їхати у дім Джемаля, щоб привезти запасні ключі. 
Коли Джансу та Зулейка відчинили дім то дуже здивувались, адже у будинку лунала музика. І пахло ароматичними травами…
--- Пані мабуть заснула. А музику забула виключити – сказала управителька,
---Але як можна спати у такому шумі? – здивувалась Джансу…
--- Пані Ясмін… Де ви? 
--- Давай ти, йди у спальню а я тут подивлюся у саду…
Джансу обійшовши весь сад і спустившись у гараж,  де був і спортзал. Вона ніяк не могла зрозуміти, де ж це її люба Яся поділась… Жінка пішла у будинок і їй почулись крики Зулейки.
--- ПАНІ ЯСМІН…. ААААА ЩО ВИ НАКОЇЛИ! ПАНІ ЯСМІН…
---Зулейке, чому ти, репетуєш, - зайшовши у спальню промовила жінка, - де ти?
--- У ванні… - крізь сльози стиха промовила старенька…
Коли Джансу зайшла у ванну кімнату, перед її очима вималювалась не приємна  картина, від якої у її венах охолола кров.
--- ЯСМІН! О АЛЛАХ… ЩО Ж ТИ НАКОЇЛА… ? ЗУЛЕЙКЕ ТЕЛЕФОНУЙ У ШВИДКУ…
А Ясмін лежала у ванні із гарячою водою у яку по краплі стікала кров із порізаної руки жінки…
---алло швидка у нас самогубця… Жінці 42 роки порізані вени на руці, Пульс надзвичайно слабкий, прошу вас, приїжджайте… - говорила Зулейка.
Джансу зателефонувала Селіму й розповіла, про Ясмін.
--- Коханий, я тебе благаю приїжджай… Мені так страшно. Я не хочу її втрачати… - сльозливо благала дружина чоловіка.
Буквально  за 8 хв, швидка вже була у домі старшого Караоглу й забрала його дружину у лікарню. Джансу вирішила поїхати із Ясею, а Селім чекав на поліцію, якій повідомили про інцидент медики, а от Зулейка збирала речі Ясмін, які їй знадобляться у лікарні. Згідно по протоколу, у дім приїхали й поліцейські, із якими порозмовляв Селім-бей.
--- Пане Селім речі готові… - промовила Зулейка.
--- Дякую, я відвезу, а ти, потурбуйся, щоб поліція нічого тут не накоїла лишнього. Наш адвокат, Юнал, он вже підїхав і контролюватиме усе.
--- Я все зроблю як накажете, лише благаю вас, як тільки будуть новини зателефонуйте мені. Чи ще комусь із обслуги. Ми дуже любимо Пані Ясмін. 
--- Моліться за неї…
На цих словах у дім, який до речі, був у 3-є більшим ніж дім Селім-бея, увійшли 2-є служниць та водій.
---Зулейке,?! – промовила одна із жінок, - Це правда Зулейке…
--- прошу не галасуйте, - промовив поліцейський.
---Селіме, що у вас сталось? – промовив Юнал, який був адвокатом холдингу Кара-оглу
--- Ой друже не питай…. Зараз почуєш… Пане поліцейський, я готовий дати світчення. Адвокат вже приїхав…
Селім-бей коротко розповів про спробу самогубства .Ясмін, додавши, що сам не був світком, того, як і хто знайшов бідолашну, а лише розповідає усе із слів своєї дружини, яка зараз із потерпілою у лікарні.
--- Добре пане Караоглу, я все записав. Ви вільні. А ви пане адвокат, будете за світка, слів пана Селіма. Прошу розпишіться ось тут.
---Так звісно. – сказав Юнал.
Інший поліцейський допитав Зулейку й теж попросив адвоката засвідчити правдивість слів ( такою була процедура свідчень). 
---Ви підтверджуйте, усе що ви розповіли є правдою?
---Так звісно, - додала жінка…
 Так, як поліція швидко опитала усіх, то сенсу залишатись у домі Караоглу не було. Пан поліцейський сказав, що ще заїде у лікарню, коли стан потерпілої стабілізується. Селім, Юнал та Зулейка поїхали у лікарню до Ясмін. Джансу стояла під палатою інтенсивної терапії і читала листа, якого прихопила із дому Джемаля, адже коли вона його побачила й прочитала, що це не лист а передсмертна записка, то забрала аркуш, щоб бува поліція не розповіла Сельмі про цей інцидент. Звісно ця дія Ханим не була законною, але перш ніж віддати листа правоохоронцям, вона мала поговорити із Ясею…

 Тим часом Марічка, знайшла кабінет потрібного їй викладача й постукала у двері.
--- Тук-тук…
--- Так. Заходьте! – пролунало із кабінету
Юнка відчинила двері й осторопіла, перед нею стояв ще 1 викладач, якого вона бачила у ресторані разом із Юрою. Але ж дівчині потрібно було дізнатися коли буде її викладах із екологічної економіки.
--- Доброго дня, я шукаю Миколу Ільковича тут написано, що це його кабінет.
--- Так його, та мій, але як бачиш потрібного тобі викладача зараз не має.
--- Скажіть будьте добрі, а коли він буде?
--- За годину, у нього консультації із 5-м курсом економістів… - відповів чоловік
--- Це я знаю, ми, на нього якраз і чекаємо, але я ще не доздала самостійне вивчення та лабораторні…
--- Так я зараз гляну у його столі де він тримає ці конспекти. І покладеш свої зошити. 
--- а так можна?
--- Ваші всі так робили. Приходили та ставили свої конспекти.
--- я знаю, але вчора був останній день здачі лабораторних.
--- Можеш не хвилюватись Миколи Ільковича, ні вчора, ні позавчора в Університеті не було. А сьогодні він лише заніс свій портфель та ноутбук і пішов на нараду у деканат. Так що давай конспекти та біжи, щоб тебе тут не бачили.
--- Зеновій Романович. Дякую вам.
--- о то ви, згадали 1-й курс… - засміявся викладач. – а дехто із ваших колег, таки й зовсім не пам’ятають мене…
--- Знаєте, я  вас пригадала, але не як асистента викладача із 1-го курсу, а як відвідувача 1 із львівських ресторанів. – Марічка, вирішила викласти так би мовити карти на стіл, адже вона розуміла, що Юрій Тарасович, якщо не розказав Соломії, де її бачив то ще обов’язково розкаже.
--- І якого саме?
--- Львівський танцівник. Я там танцювала східні танці…
--- Танцювала? – здивувався чоловік. – А вже не танцюєте?
--- Та ось часу не вистарчає. Я ж іще працюю й навчання, а танці радше були способом не сидіння у дома, щоб не набирати зайвої ваги, до якої я схильна.
--- Це все добре. Але для чого ви, мені це все розповідаєте?
--- Зеновій Романович, ви ж двоюрідний брат Романа Дудзя?
--- Марі? Ти та Марі, якій Роман допомагає вирватись із лап работорговців?
--- Так це я… я б вас…
--- Давай на ти…, але при по сторонніх викатимеш…
--- Добре… Зеник, розумієш, я щойно здавала економіку держави у Гнатового Юрія, із ким ти, був тоді у ресторані й він здається згадав де мене бачив, я боюсь, що по Університету по-повзуть непристойні плітки…
---Юра, нормальний пацан, ти, не переживай, а краще розкажи, як у тебе справи із тою Яною? 
--- Та ніби по-маленьку, я із ними прощаюсь…
На цих словах у кабінет постукав Юра.
--- Зеник ти, на місці? – відчинивши двері спитав він.
--- Отже Марія, ви передайте своїм одногрупникам, що Микола Ількович, буде за 40 хв. Звісно, добре було б, щоб ви, прийшли по раніше, і знайшли для групи аудиторію.
--- Дякую Зеновій Романович, я все зрозуміла. Юрій Тарасович, Ви віддали журнал та відомість?
--- Так, віддав через вашу Соломію.
--- О це добре, не треба буде йти у деканат. До побачення. – щиро промовила Марічка й пішла геть.
--- Чайка, Чайка, хто б міг подумати… - із іронією промовив у слід дівчини Юрій.
Ця фраза насторожила Зеника, але він не мав права нічого розказувати другові, адже будь-яке не обережне слово могло зашкодити спецоперації його брата.
--- А що із Чайкою? – якось холодно спитав Зеник, і відразу ж перевів розмову у інше русло, - Ти, нарешті скажеш, хто ж та незнайомка, яка написала тобі валентинку?
--- Тьфу на тебе, чувак! Пройшло майже 4 місяці, а ти все не припиняєш мене діставати цими розпитуваннями.
--- Мені ж цікаво, хто ж полонив твоє серце? Наші асистентки чи хтось і красунь студенток?
--- Припини, бо якщо почує хтось то у мене можуть бути неприємності, через твої дурнуваті жарти.
---Ой ну добре. Забули. А чого ти, прийшов? – поцікавився Зеник.
--- Ти, знаєш, давно ми з тобою не гуляли. Давай завтра кудись сходимо. – юра змушений був запропонувати другові провести час разом, адже не готовий був розказувати й пояснювати всім про його стосунки із студенткою.
--- Це ніби як доказ, що у тебе нікого не має? – крізь сміх говорив Зеник.
--- Ти точно здурів! Я до тебе як до друга, а ти… Не хочеш не підемо нікуди…
Обурений такою поведінкою Зеника, Юра пішов із його кабінету. Зенику було чисто фіолетово, як ся каже, на усі заперечення друга, адже він на свої очі бачив як Юра та Соля, разом тусувались у клубі. 
--- Фраєр,- лише крикнув у слід за другом Зеник.
--- Що за галас? – прочинивши двері спитав Микола Ількович, - що ви, вже не поділили?
--- Та не питайте. Він думає, що всі сліпі. – голосно говорив Зеновій.
А Юра, який доходив до свого кабінету почувши це, вирішив повернутися та зясувати із другом відносини.
--- Повтори? – сказав він зайшовши у кабінет.
--- Я то повторю і навіть імена назву. Але тобі того треба?
--- Що? Які імена, ти про що?
--- Я про твою кохану дівчину Со… - Зеник дав зрозуміти другові, що все знає, - Софію… чи як її там? 
--- Та ти, точно, вдарився головою, або перегрівся на весняному сонці, - заперечуючи все крутив головою Юра, - Поговоримо потім. – розгублений Юра не знав навіть що ще сказати й пішов із кабінету.
Поки у викладацькій вирували пристрасті, Марічка знайшла своїх подружок у їдальні й сказала, що потрібно знайти аудиторію, для здачі лабораторних, бо у екологів усе зайнято.
--- Я пропоную розділитися й пройтися по корпусу економістів, Там де 2-й курс математику здавав, якась із аудиторій та буде вільна. – промовив Ігор.
--- О, а ти, правий, - додала Соля.
--- Добре, а ми йдемо спитаємо у екологів, які їм питання задавали при здачі лабораторних, - запропонувала Таня.
--- Я йду з тобою, й Ігорем аудиторію шукати, а Марі та Таня йдіть до екологів., - додала Оля.
Дружну компанію побачив із далеку Юра й підійшовши сказав.
--- 5-й курс, а де ваш журнал та відомість? У деканаті кажуть, що Соломія його принесла, але зараз його там не має. Ходіть зі мною пошукаємо журнал… - спокійно говорив викладач.
--- Я його туди занесла, я і піду шукати, - відповіла Соломія, збагнувши, що Юра хоче поговорити із нею.
--- Ого, це серйозно. Може й нам піти, - запанікувала Оля.
--- Та ні, ви йдіть аудиторію шукайте, може хтось із викладачів взяв, щоб оцінки виставити, я вас наздожену.
Друзі, розійшлися хто куди, а Соля із Юрою, пошепки обговорювали, свої стосунки.
--- Нам краще не залишатись самим у університеті, бо я від колег вже чую підколки у свій бік…
--- Але коханий, - капризувала дівчина…- я ж не можу щоразу бігати від тебе до гуртожитку й брехати батькам, що ночую в подружок бо готуюсь до іспитів, коли вони телефонують на міський у зйомку квартиру…
--- Потерпи трішки, скоро ти, завершиш навчання й ми зможемо спокійно зявлятися разом на публіці. А зараз ходи у деканат, там на тебе чекає цікаве оголошення. Я як його побачив мало не луснув зі сміху… Крім того, я знаю власника, думаю ми щось придумаємо, щоб в уніревситеті говорили не про наші стосунки, а про когось іншого…
Ця парочка зайшовши у деканат, вела себе холодно одне до одного, а Юра, сказав секретарю Декана:
--- То де ваше оголошення про культурні заходи на вихідні?
--- Ви, журнал знайшли? – спитала та.
--- Так ось він, на столі у декана… - зауважила Соля.
--- Ой, а я не подивилась там… Мабуть ваші оцінки вносять у комп’ютер. І ось прошу оголошення про акції на вихідні.
--- Соломія, ви питали, чи є щось цікаве, бо хочете із групою відзначити завершення екзаменів. Тримайте. – Юра поклав перед дівчиною флаера й роздруківки із різними пропозиціями, щодо дозвілля у Львові.
--- Ой дякую, вам дуже Юрій Тарасович.
Поки Соломія переглядала оголошення, Юра, не помітно для секретарки, вказав на рекламу із «Львівського танцівника» додавши.
--- Можете ось туди сходити, у них середні ціни, а із знижками доступніше не знайдете закладу із таким рівнем обслуговування та із якістю страв.
--- Справді? Ова. Як цікаво – прочитавши  всю рекламу, Соля сказала секретарці, - можна взяти цей флаєр собі? Я думаю у президії студентства ще є такі афішки, але то вже по 2-й дня й там мабуть вже зачинено…Я вам завтра поверну…
--- Та бери, якщо домовитесь не повертай, бо ж вільних місць вже не буде, для чого інші шукатимуть кота у мішку…
--- Добре, дякую.
Соломії, прийшла СМС-ка, що друзі знайшли аудиторію для здачі лабораторних й дівчина побігла щоб, сказати решті, адже  Оля, її попросила про це у повідомленні.
А Микола Ількович, вирішив поговорити по-душам із одним із скандалістів, а саме із Зеником.
--- Молодьож, ви, так мене дивуєте… Ніби і одного віку, а поговорити нормально не вмієте. Чи може ти,  також закохався у Соломію?
---Аааа що? – роззявивши рота промовив Зеник.
--- Вся кафедра вже з тижнів два гуде, що у нашого Юри, роман із студенткою, - промовив Микола Ількович. – Ти, краще скажи, чи мене студенти не шукали?
--- Якраз потік Юриної Соломії,вас і шукає… Але скажіть на його кар’єрі цей роман ніяк не позначиться?
--- Якщо розмови підтвердяться, то їм обом буде не солодко. Раніше за такі амурні справи могли і звільнити чи відрахувати. Головне їм ще 2 місяці протриматись і тоді хоч весілля, хоч заручини.
--- Дякую, я йому якось усе поясню, жаль якщо із-за кохання вони обоє зламають своє життя.
--- Але Зеник, я не думаю, що його чи тебе б сварили, адже ви обоє молоді й це природно що ви можете закохатись у красивих дівчат.
--- Я розумію, але як кажуть, береженого й Бог, береже! 
Зеник пішов шукати Юру, адже чим швидше він застереже друга від публічної демонстрації  його амурних справ, тим легше тому буде жити. Йдучи коридором у бік деканату, молодий викладач побачив 5-й курс, який йшов йому на зустріч.
--- А, Микола Ількович, вже прийшов? – спитала Марічка.
--- Так прийшов і питався як раз за вами…
Марічка кивнула Зеновію у знак подяки й прискорила свій хід, як тут почула крик. То  кричала Соля.
--- Таню, Марічко, стійте, - добігаючи до подружок крикнула Соломія.
--- Соломія, ви не бачили Юрія Тарасовича? – спитав Зеник у дівчини.
--- Бачила у деканаті… Доброго вам дня.
--- Доброго., дякую…
Соломія із дівчатами пішли до Миколи Ільковича й повідомила, що Оля та Ігор знайшли аудиторію і чекають на них..
А Зеник знайшовши Юру, розказав йому про серйозні наслідки від його роману…
--- Це соромно і не правильно? Але у наш час кожен робить що хоче поза стінами цього навчального закладу і йому це сходить із рук…
--- Ти про що?
--- Та забудь, - буркнув Юра, - я на лекцію до 1 курсу, якщо буде кінець світу, повідомиш, - саркастично додав молодик.
---Та йди у баню, жартівник… 
Соломія після здачі лабораторних розказала дівчатам що знайшла класний ресторан де вони можуть відсвяткувати здачу останнього екзамену… й вихід на переддипломну практику. Марічка, краєм вуха усе чула, але Соля усе так заплутано й поверхнево розповідала, що вона, тобто Марічка не зрозуміла, що мова йде про «Львівського танцівника».
--- Дівчата я побіжу, бо маю сьогодні ділову зустріч із партнерами моєї начальниці…
--- О то ти тепер відповідаєш ще й за ділові зустрічі… Ех, - сказала Оля, - ну біжи. Передавай вітання Ані та Івану…
--- А ти, звідки їх знаєш? – здивувалась Марічка.
--- Скажемо так. Ми маємо спільних друзів, моя сусідка по квартирі добре знає Марка, а той дружить із Іваном. Тай доволі часто розказує якісь смішні історії у які разом із колегою потрапляє
--- О тепер зрозуміло… Добре передам. Усім па.
--- Бувай – відізвались Таня із Ігорем, в один голос.
--- А, ахах… па Марі. – додала Соля.
Поки Марічка йшла холодними коридорами університету й роздумувала про те, що  сімейство Караоглу  вже прибуло у Львів і їй як най швидше потрібно переодягнутися й їхати у магазин, Соломія розпитувала Олю, що саме вона знає про друзів Марічки. А Оля відповіла. Що нічого такого не знає, лише те що вони багаті люди, Соломію зацікавив, якраз той факт, що Марічку взяли на роботу, у таку солідну фірму, й вона ще більше збісилась, адже їй здавалося, що цілий світ приклоняється перед Марічкою, а от у неї по життю, проблема за проблемою. 

У домі Ониськевичів назріла сварка між Джемалем та Алі-Онуром, адже останній отримав емейла від матері у якому Джансу-Ханим повідомила сину, що дядькова дружина зараз у реанімації оскільки  вона порізала собі вени. Хлопець по-при неабияку войовничість по відношенню до дядечка, вирішив поки що не сваритись у відкриту, а зачекати повернення у Туреччину. 
Айшенур ще нічого не знаючи, що ж твориться у дома, сиділа у кімнаті Ані й розглядала якісь малюнки подруги, аж раптом у Софії, яка йшла до Айше, щоб їй не було сумно самій, задзвенів телефон.
--- Алло, Софі, це я. – чулося у телефонній трубці, юний але трохи замучений голос якоїсь дівчини.
--- Хто я? – перепиталась Софія, яка якраз увійшла у кімнату.
--- Марічка! 
--- Що… Ого, а я дивлюся ніби це твій номер, але тебе погано чути й не допетрала, що то справді ти… 
--- Чому Аня трубку не бере? 
--- Аня, сидить у вітальні і читає якісь оголошення… А її телефон мабуть десь…. Ой ти ж знаєш Аню, кине бознаде телефон потім дзвонить на нього і бігає шукає…
--- Ну так, звісно., це у стилі Ані, то ви у будинку, а не у магазині?
--- Так ми у будинку і у магазин сьогодні не поїдемо, бо там світла не має…Давай приїжджай сюди, трохи розбавиш нашу сумну компанію й розкажеш мені про Романа й вашу помсту Яні із Назаром.
--- Добре Софі, я буду за годину, скажи решті… па.
--- Бувай. – сказала Софія Марічці. – А ты почему здесь? Что-то случилось? * - звернувшись до Айшенур додала дівчина.
--- Нет нечего не случилось. Просто Анна мне обещала показать свои эскизы от  я и рассматриваю их… **
---Давай пойдешь со мной, мы с Аней ждем Маринку и тогда уже расскажем, что же у нас в планах на завтра ***-  Додала Софі.
--- Fine. Come on**** 
А от у приміщенні підпільного казино, яке нормальні люди вважають успішним рестораном, Яна розказувала Назару, як саме хоче опозорити Марічку й тут якраз у їх ресторан зайшли Соломія та компанія. Друзі усе розглядали й вирішили поговорити із адміністратором закладу. До них вийшла Яна й  перш ніж рекламувати ресторан поцікавилась із якого вони навчального закладу.
Соломія розказала усе від а до я й по просила Яну показати де у них вбиральня....
Проходячи біля фотографій працівників Соля впізнала серед дівчат Марічку, й сказала Яні.
--- Скажіть а чому ви написали свою рекламу у наш університет, я точно знаю, що лише у нашому університеті є ця реклама… 
--- Щось я вас не розумію…
--- Я від Юрія, ось він вам передав записку, але перед тим як читати її скажіть,  що вам зробила Марія Чайка?  - у відкрито спитала Соломія…
--- Дівчино ви щось плутаєте…
---Я ні… Мене лише цікавить чи ви мені союзник, чи ви друг Марі…
--- Що…що?
--- Забудьте… - Соля, повернулась до друзів й сказала, - Народ пішли..
--- Стій, іди сюди, поговоримо…  – впевнено сказала Яна, прочитавши записку від Юрія – союзнице…
--- У вас дорогий заклад, але все ж нам цікаво, які у вас ціни й що входить у меню й скільки додатково коштуватиме шоу-програма? – допитувався Ігор.
--- Меню для бенкетів й заходів, ось тут, тут є декілька варіантів, але популярні ось ці два. Там з людини виходить по 400 грн,  але у нас акційна пропозиція, адже ми, хочемо цього року, вийти на інший рівень обслуговування, Отже, + знижка, та ще й вас мого чоловіка друг рекомендує прийняти, тому я думаю ми, може скинути від 40 до 60 грн. Це залежатиме, які алкогольні напої ви оберете, крім 100 г. горілки, яка вже входить в порцію.
--- А можна 2 пляшки шампанського, або 3, - вчитавшись у буклет із картою вин додала Оля, - адже деякі із дівчат і не пють горілки взагалі…
--- Я вам можу запропонувати у подарунок від закладу 1 пляшку дорогого коняку, або 2 теж хорошого коняку, але вже іншої фірми, а от за шампанське оплатити,… -  щоб заохотити клієнтів, вдалась до хитрощів Яна., - зараз ми складемо список із вашою кількістю і вже тоді поговоримо, Соломіє, то скільки вас завтра буде?
--- Близько 100 людей, адже у нас потік цього року великий, але є 1 проблема. Справа у тому, що наші дівчата зібрались у гуртожитку й чекають на цінову вашу політику. Якщо їх це влаштує, то обіцяли до години часу скинути на рахунок вашого ресторану гроші, Вам таке підходить?
--- Добре, ви повідомте своїх, щодо нашої пропозиції, а ми зачекаємо 15-20 хв., адже із вашого університету, ще якась група телефонувала, але ваш викладач Юрій Тарасович,попередив дівчат на рецепції, що має від нього приїхати 5-й курс економістів, і я вже чекала саме на вас.
Соломія, так все описала одногрупницям, що дівчата погодились саме тут святкувати, крім того, Яна, улесливо запропонувала, знижку для майбутнього випускного у 15%, та ще й і внесла у розклад, їх брьонь без предоплати, якщо ж надумають відмовитись, то за 2 тижні до святкування, мають їй повідомити. Дівчат здивував такий підхід до справ адміністраторки, але усі зрозуміли, що вона не хоче втрачати клієнтів, і намагається всіляко збільшити відвідуваність їх із чоловіком ресторану. Оплативши завдаток, одногрупниці дівчат, скинули Соломії підтвердження й Яна зателефонувавши у банк, підтвердила поступлення, від 20 різних осіб від 250-300 грн…
--- Так кошти прийшли, але ваші оплатили більше, а не по 100 грн., із особи, як ми домовлялись…
--- Та це і так мало, нас же ж буде біля 100 осіб, точніше 85-90, може 110, так ви кажете, щоб із кожної людини заплатити по 100 грн., нас тут є 6-ро, ми повністю оплачуємо за себе, плюс ті гроші що наші перерахували вам, то скл, вийде? – допитувалась Таня, яка складала список щодо фінансів.
--- Рахуйте15 по 250, 5 по 300 і вас 6 по 350, то буде, 3750. 1500 2100, разом 7350, 
--- Мені ще дівчата скинули підтвердження на 2 тис., там у них, бартерна система, їм гроші налічкою, а вони вже із своїх карточок перераховують вам, тому суми будуть і по 500 грн від пару людей, вам же ж тут все одно.
--- Без різниці, як ви собі вже покеруєте. Дівчата, я думаю, ми, домовились, я не чекатиму на ті 250 грн, можете йти, завтра із ранку, щоб хтось із вас прийшов і проконтролював своє замовлення, адже у паралельному залі, святкуватимуть День Народження, але там буде мало людей, й вони максимум будуть до 9 вечора. До речі, ви замовляєте ресторан не до 12, а до 1 ночі, я думаю, ми, і для вас влаштуємо, якісь конкурси чи шоу-балет наш для вас станцює, щось придумаємо, але кажу в 2-ге прийдіть хтось біля 11 дня й до 1 побудьте тут.
--- Я прийду із кимось, Дякуємо, за чудову співпрацю, - із великою надією на успіх промовила Соломія, адже її мета, щоб про неї та Юру ніхто не говорив, а обмивав кісточки Марічці, здійснилась.
--- Опа, ви, молодці, мені із банку прийшла СМС-ка, що на рахунку є ще поповнення на 5 тис., Приємно мати справу із толковою та відповідальною молоддю, - так вже вихваляла клієнтів Яна й мило усміхалась, що справила дуже позитивне враження на всю компанію, яка замовляла бенкет.
--- Дякуємо, ще до вечору, наші скинуть більшу половину коштів. Десь в сумі буде до 25 000, а 7 000 ми донесемо зранку, а решту, вже як прийдемо на святкування.  До побачення. До завтра, - промовила Соломія, а за нею і інші, й пішли щасливі й задоволені займатись підготовкою до завтрашньої імпрези. 

10 червня 2016 р. і 24 вересня 2016 р.
(С) Оксана Олійник
#БОМ




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше