Розділ 15. Кінець.

***

– Наві, чому в тебе таке дивне ім’я?

– Спитала вона через N-ну кількість часу після знайомства.

– Гей, я серйозно. Не чула про такі імена у ангелів раніше, просто тільки зараз про це задумалась. Тож ти допоможеш моїй цікавості чи як? – щенячими очима глянула Соломія, на що Наві лише закотила очі.

– Якщо без сарказму, то це ти мене так назвала, – ошелешила ангел.

– Без сарказму, кажеш, – Мія підняла одну брову, – але я щось такого не пам’ятаю.

– Звісно не пам’ятаєш, як і більшу частину свого попереднього життя, – Наві клацнула Соломію по носі, – що тим не менш не заважає тобі спокійно жити.

– Ай! – ображено пискнула Мія і надула губки. – Вже не спокійно! Ну чому Наві? Ну скажи, – нила підопічна, поки ангел не здалася.

– Мавка, Нявка, Наві… – перераховувала ангел, але сенс Соля так і не вловлювала, Наві зітхнула. – Мої символи нагадали тобі щось про мавок чи нявок, от і назвала мене чомусь так, чи може через те, що з’являлась тихцем, світячи зеленими очима і лякала цим тебе…

– О, це більш ймовірно, – засміялась Соломія, та все ж поцікавилась, – а яке твоє справжнє ім’я?

– Маріанна, – була швидка відповідь.

– Це ім’я нудніше, – протягнула Соля, на що ангел лише ностальгічно посміхнулась.

– Ти і минулого разу так казала, тому і залишилось ім’я Наві, мені в принципі до вподоби, – беззлобно промовила Наві-Маріанна, та розчинилась у повітрі.

– Люба, я вдома! – наче нізвідки з’явився чоловік, обіймаючи дружину зі спини. Соломія навіть не помітила, як він повернувся, добре, що Наві бачить все, та швидко метикує.

А ось Соля зовсім розлінилася останнім часом: сни її не турбують (ті самі, про підопічних), рятувати нікого не треба, з роботою таланить і всі рідні здорові та щасливі, що може бути краще?

… Соломію різко почало нудити, що за запах? Невже коханий змінив парфуми? І чому її став дратувати запах улюблених креветок?

Сидячи у ванній кімнаті, вона розглядала білу смужку, що на ній зараз красувалися дві червоні лінії.

– Вітаю-поздоровляю! – з дзеркала на Мію кинулася ангел-подруга, в якої чомусь за спиною блищали крила. І не так крила чи появлення ангела здивували дівчину, як те, у що вона не могла повірити.

– Я вагітна, – мов у трансі промовила Соля. – Я вагітна! – кинулась обійматись у відповідь, навіть не ховаючи сліз, що покотилися з очей.

Мія з Джеком були не проти дітей, ба навіть мріяли колись про них. Плани не будували, адже хто зна, що чекає в майбутньому, тож Соля трішки нервувала через майбутню реакцію коханого, але віра і надія що теплилися у серці, а тепер і під серцем не залишали сумнівів – все у них буде добре!

Згодом поділилася радісною новиною і з коханим… який одразу ж чомусь кинувся з дому!

 Та непорозуміння швидко розвіялось, коли той через кілька хвилин повернувся з величезним букетом квітів – мабуть увесь кіоск поблизу дому скупив, а до кінця вагітності дружини, та і після народження донечки, Джек носив дружину на руках при кожному випадку, та дякував долі, що подарувала йому таке цінне щастя, як сім’я…

***

Якось Соломія розпитала про крила у Наві і та підтвердила деякі думки підопічної – Соломія більше не мала підопічних, як таких, а Сергій та Наталя плили у ритмі життя зі своїми ангелами, та боролись зі своїми демонами, так, як самі вважали за потрібне. І навіть так:

«Все вернулось на круги своя і ангел-відьма-сирена прийняла себе такою, як вона є.»